Професія автоінструктора - важлива та складна, хоча про неї й не так часто говорять. Саме від вміння навчати інструкторами майбутніх водіїв часто залежить наша безпека. Кореспондентка БарNews.City провела один день з одним із автоінструкторів нашого міста і дізналася більше про цей фах.
Знайомтеся – наймолодший у місті Бар автоінструктор – Дмитро Дубінецький. Він працює в цій галузі вже три роки. Зі своїми учнями Дмитро знайомиться просто: «Мене звати Діма» - тому саме так до нього усі звертаються.
Робочий день Дмитра розпочинається з 8:00. Саме в цей час в автошколу приходить студент, який півтори години навчається практично водити автомобіль.
Завдання автоінструктора: перевірити автомобіль на справність та чекати на учня.
Щоправда, на цей раз не учень прийшов до нас, а ми поїхали за учнем.
«Бувають випадки, коли учень не встигає на урок, далеко проживає і не може доїхати до місця навчання, або ж для уроку відривається від місця роботи. Тому ми йдемо «на зустріч» своїм студентам - і виїжджаємо за ними», - розповідає Дмитро.
Перша наша студентка вже була з досвідом, адже в цей день у неї був передостанній – 19-й урок. Усього в автошколі за курс навчання проходять 20 практичних занять.
Дівчина вже досить впевнено веде себе за кермом, хоча реальна впевненість, за словами автоінструктора, приходить тоді, коли після закінчення автошколи на власній автівці проїхав кількасот кілометрів.
Практичні заняття в автошколі розпочинаються з автодрому або з аеродрому, де учні навчаються вмінням, які потрібні не лише на державних екзаменах, але й під час парковки, обгону тощо. Це такі вправи, як «змійка», «вісімка», заїзд заднім ходом в гараж та паралельна парковка.
Випускниця за 15 хвилин впоралася з усіма вправами, і учбова машина вирушила в місто, де проходить найважливіший етап навчання – їзда по місту.
«Учень вчиться не боятися ні машин, ні пішоходів, адекватно реагувати на різні випадки на дорозі, - пояснює Дмитро, і додає, - наступні мої студенти сьогодні будуть проходити лиш десятий урок, тому деякі ще не такі впевнені за кермом. Але у них ще половина навчання попереду».
І хоч уже вся група Дмитра виїжджає на дорогу, але перші дні їзди проходить на закритих майданчиках.
«На перших уроках учні навчаються рушати, зупинятися, «вписуватися» в повороти. Потім починаємо виїжджати на позаміські дороги, а далі – вчимося їздити по місту і бути повноцінним учасником дорожнього руху. Щоправда деякі учні приходять з певними навиками водіння. З ними ми можемо виїхати на дорогу на друге, а то й на перше заняття».
Наступна учениця Дмитра розпочала урок виїздом з автошколи. Цього дня їй довелося навчитися ще одній важливій справі – заправці автомобіля. Далі, по плану, «учебка» направилася на барський аеродром, де хвилин 20 студентка з інструктором відпрацьовували вправи.
Весь робочий день Дмитра проходить в автомобілі з учнями. Чи можна розмовляти за кермом і на які теми розмовляє він зі своїми учнями, Дмитро відповів:
«Спілкування – невід’ємна складова навчання. Адже якщо учень буде довіряти інструктору і не боятися його – він менше хвилюватиметься на дорозі. Тому ми розмовляємо не лише про дорожні знаки та правила, але й на інші теми».
Що три місяці до Дмитра приходять нові учні, з якими потрібно знайомитися та знаходити спільну мову, адже кожна людина – індивідуальність. Але це молодого автоінструтора не лякає. За три роки він вже до цього звик і, навпаки, хоч як сумно прощатися з групою, чекає наступних студентів. Як він пояснює, це нові знайомства, нові враження.
«З деякими студентами я продовжую спілкуватися й після навчання. Тому з кожною новою групою, коло друзів збільшується».
«Коли я бачу своїх учнів на дорозі, мене, звісно ж, переповнює гордість. Ще ніби вчора дехто з них не знав де знаходиться педаль щеплення, а вже сьогодні вони їдуть по місту на своєму авто», - каже автоінструктор.
Не усіх учнів автоінстурктор зустрічає на дорозі, бо приблизно половина з них після закінчення стають учасниками дорожнього руху.
Поки ми їздили з автоінструктором, побачили таку закономірність, що більшість студентів – жінки.
«Зараз майже в кожній сім’ї по одній-дві автівці. Та й саме життя диктує необхідність навчитися їздити на машині», - розповідає Дмитро.
На дорогах «учебку» помічають і реагують по-різному:
«Деякі пішоходи реагують на нас, як на будь-яку іншу машину, деякі – пропускають навіть на переходах. Водії теж бувають різні: одні терплячі, інші – ні. В учнів, на перших порах, часто «глохне» автомобіль на «зебрі», деякі водії починають сигналити. В таких випадках, я навчаю свої учнів зберігати спокій».
Під час нашої «мандрівки» навчальною машиною, особливих випадків не було, але, за словами пана Дмитра, курйози на дорозі трапляються. Найяскравішим з них, за словами інструктора, було те, коли він за один день два рази пробив колесо і йому довелося зі своїм учнем майже весь урок прочекати в машині «запаску».
Професія автоінструктора – досить відповідальна та складна, адже за кожну помилку учня – відповідає інструктор, бо, за правилами, саме автоінструктор вважається водієм на уроці. На запитання чи не відчуває він страх на уроках, Дмитро відповів:
«Звичайно, деколи відчуваю. Учні плутають педалі газу і гальма, буває, й ведуть себе непередбачено. Тому, яким би не був спокійним автоінструктор, кілька сивих волосин йому прибавиться за час навчання групи. А інструктор мусить бути спокійним, бо показувати своє невдоволення – не можна, та й це ще більше може розхвилювати учня».
Дмитро зі своїми студентами щодня проїжджає не лише вулиці міста, вони виїжджають і на дороги, що ведуть у сусідні села. Хто-зна скільки кілометрів вже «накатав» він своєю «десяткою», але одне відомо, що саме з неї розпочали свій автошлях чимало барчан.
До речі, день народження Дмитра припадає ледь не на саме свято автомобілістів. Може то доля?!
