Для усіх українців з 24 лютого життя вмить кардинально змінилося: розміреність, плани, спокій та звичайні буденні турботи раптом струснулися та перетворилися у невизначеність, щоденний моніторинг новин та стресовість. Але українці – надзвичайно творча нація, яка не може мовчати навіть в такий жахливий період, коли йде війна. Тому культура починає потроху відновлювати свою роботу. Вона стає іншою, вона страждає, плаче та воює з усією країною, з її напівзруйнованими містами, цивільними та військовими.
Як війна вплинула на учасників Барського міського художнього аматорського театру та яким є життя місцевих театралів у воєнний час, наші журналісти запитали у Романа Григор’єва, директора ГО «Барський міський художній аматорський театр» та Ірини Дєдової, заступниці директора, головної режисерки ГО «Барський міський художній аматорський театр».
- З першого дня повномасштабного вторгнення росії в Україну наш театр активно включився у справу національного спротиву. Наші актори волонтерять (кожен в міру своїх сил та можливостей), збирають допомогу для фронту та плетуть маскувальні сітки, опікуються переселенцями, проходять курси медичної справи або зі зброєю у руках боронять державу в лавах Збройних Сил України чи Територіальної оборони. Водночас не зупиняється наша культурна діяльність, адже мистецтво зараз відіграє надважливу роль, гуртуючи суспільство, підтримуючи бойовий дух наших захисників, вселяючи віру в неминучу Перемогу України та транслюючи культурні меседжі всьому цивілізованому світу, аби навіть у найвіддаленіших його куточках чули і знали про нашу державу та її вільних людей! – розповідає Роман Григор’єв. - Взагалі, тема українсько-російської війни та її ветеранів для Барського міського художнього аматорського театру має особливу актуальність ще з 2019 року, коли ми розпочали роботу із реабілітації учасників АТО/ООС засобами театрального мистецтва. Тоді ж ми провели гастрольний тур прифронтовими містами східної України, де ставили виставу від акторів-аматорів з числа ветеранів.
Гастрольний тур та вистава «Сто тисяч» стала початком влиття теми війни у творчу діяльність Барського МХАТу. Адже п’єса була представлена в рамках проєкту, котрий мав на меті психологічну реабілітацію військових, що тоді брали участь у боях на сході країни. У проєкті взяли участь як військовослужбовці, так і їх сім’ї. З того часу робота в цьому напрямку МХАТу не припиняється.
- Українські захисники стали для нас натхненниками і мотиваторами, які не дають зневіритися та впасти духом. Саме тому на початку війни Барський МХАТ записав композицію «Бережи їх, Боже» на підтримку Збройних Сил України. Це відео на платформі YouTube отримало майже 90 тисяч переглядів та сотню коментарів не лише з різних куточків України, а й зі США, Німеччини, Польщі, Азербайджану, Казахстану та інших країн. У більшості відгуків люди дякували та молилися за Україну і її захисників. Однак не обійшлося, звичайно, і без бруду (в більшості від користувачів з росії). Перші тижні після запуску нашого відеоролика майже щодня доводилося видаляти бридкі образи та протистояти атакам кремлеботів. Тоді ми відчули себе на вістрі культурно-інформаційної війни та зрозуміли, що робимо все правильно, якщо наш мистецький продукт так дратує ворога, - каже Ірина Дєдова.
Барські актори безпосередньо беруть участь у захисті українських земель від ворога. Для колективу організації це непросто, адже хоч серце болить за усіх українських військових, але за життя земляків, тим більше – членів театральної родини, воно особливо щемить та стискається. Але навіть перебуваючи на війні зі зброєю в руках, мхатівці продовжують здобувати перемоги і в культурній сфері:
- В перші дні повномасштабної війни ми отримали приємну звістку про те, що наш актор, учасник бойових дій Олексій Голубков, який нині на передовій, здобув Гран-прі Всеукраїнського багатожанрового онлайн-конкурсу мистецтв «Національний парад талантів», куди ми подали заявку ще на початку лютого з пророчою композицією про бій під Крутами.
Повернувшись з фронту у короткотривалу відпустку, Олексій отримав відзнаку лауреата гран-прі, а також під керівництвом режисера Ірини Дєдової з командою театру записав вірш-звернення Миколи Вінграновського «Ні! Цей народ із крові і землі...» , - розповідає Роман Григор’єв.
В театральній трупі мхатівців є чимало юних талантів, які, на жаль, як і мільйони інших українських дітей, відчули в тій чи іншій мірі на собі відлуння війни. Вони також долучилися до творчого воєнного репертуару театру, адже вже з найменшого віку вони переживають усе, що відбувається, і хочуть у будь-який спосіб долучатися до єдиної боротьби. Словом, молитвою чи ділом:
- Війна щодень приносить нам повідомлення про смерті військових і цивільних, про звірства, які чинить ворог. У такому інформаційному просторі дуже важливо зберегти психічне здоров’я, тверезий розум та в першу чергу пам’ятати про те, заради чого уся країна зараз протистоїть збройній агресії. Одним з таких наріжних каменів вітчизняного націєтворення стала українська мова, якій ми присвятили відео від сучасних дітей війни – наймолодших акторів Барського МХАТу, які уже знають сирени, сховища, тривожні валізи та навіть еміграцію (до проєкту «Наша мова – кольорова» долучилися діти як з Барської громади, так і ті, що нині вимушено перебувають в Польщі та Словаччині). А усі переживання та прохання, які мають зараз найменші наші громадяни, було вміщено у вірші «Молитва українських дітей», записаному у виконанні чотирирічної Христини Дєдової, - ділиться режисерка театру.
З іще однією юною артисткою – Марією Шейко – театрали записали два вірші, присвячені простим людським цінностям та сучасній війні в Україні.
А спільно зі студією звукозапису «Bar’D Studio» створили проєкт-відгук, присвячений українському спротиву. Це пісня на слова Тетяни Шкурак та авторську музику і аранжування звукорежисера театру Олександра Дєдова «Мамина сукня».
Наразі Барський МХАТ, через воєнний стан, працює переважно для онлайн-глядача. Зокрема, вони випустили кілька відео до визначних дат.
- До Дня театру, який був 27 травня, ми створили відео з промовистою назвою «НеПросто Театр». І це правда, адже Барський МХАТ для наших акторів став не просто мистецьким колективом, а місцем підтримки та затишку у цей важкий час, а для родин наших акторів-воїнів (їх матерів, дружин, сестер та дітей) – ще й потужною психологічною реабілітацією, - запевняє Роман Григор’єв.
- До Дня матері ми записали відео під назвою «Мамин світ», у якому взяли участь актриси нашого театру, серед яких – матері, дружини та сестра учасників бойових дій та Мати-героїня. Там також вперше прозвучала іще одна нова, спільна з «Bar’D Studio», пісня на вірші Тетяни Шкурак з авторською музикою Олександра Дєдова.
Наразі у керівництва театру є чимало творчих планів на майбутнє:
- У планах театру також благодійні концерти на підтримку Збройних Сил, творчі екскурсії містом для внутрішньо переміщених осіб, нові композиції і вистави (зокрема, ведеться пошук нових творів, бо з репертуарних вистав частина акторів або на фронті, або в еміграції). Продовжує роботу і проєкт соціалізації людей з порушенням зору «Театр Рівності», адже для наших акторів зі спільноти УТОСу мистецтво стало невід’ємною складовою життя, без якої себе не уявляють, - розповідає Ірина Дєдова.
Як вже неодноразово писала редакція, робота Барського МХАТу завжди була тісно пов’язана із грантами, які театрали систематично вигравали та втілювали. Саме завдяки проєктній діяльності МХАТ став самодостатнім колективом. Чи ефективно у період війни чекати допомоги від грантодавців і чи варто займатися зараз проєктами, нам розповів Роман Григор’єв.
- Наразі ми посилюємо грантову діяльність, якою наша громадська організація займається упродовж останніх 5 років. На поточний рік ми мали уже один виграний грант від Українського культурного фонду, у якому планували новий гастрольний тур прифронтовим сходом України з нашими акторами-учасниками бойових дій. Ще дві проєктні заявки на стадії оцінювання УКФ. Однак війна внесла свої корективи, тому кошти Фонду, передбачені на фінансування культурно-мистецьких проєктів, передали на оборону. І це правильно, адже наша найголовніша спільна мета сьогодні – це Перемога України. Разом з тим через воєнні дії багато культурних діячів нині втратили можливість працювати (а в місцях активних бойових дій – часто домівки та навіть життя), вони разом з родинами перебувають у скрутному фінансовому становищі. На щастя, нині з’явилося багато європейських програм допомоги українським митцям. На них ми активно подаємося з ідеями соціально-психологічної реабілітації внутрішньо переміщених осіб та членів родин учасників бойових дій. Вдалося також нашому театру у квітні виграти дві стипендії від Гете-Інституту в Україні на загальну суму понад чотири тисячі євро. Отримані кошти підуть на зміцнення бази нашої організації, придбання обладнання для відеозапису та звукозапису, що допоможе робити культурний продукт театру ще більш якісним, особливо в сучасних умовах диджиталізації та орієнтування на мережу Інтернет.
Крім нових задумів, мхатівці продовжують працювати над тими проєктами, які реалізовували до війни.
- Окрім власне театральної діяльності, наша організація продовжує займатися збереженням нематеріальної культурної спадщини, а саме – унікальної Барської кераміки, справа відродження якої була започаткована у 2018 році. Зокрема, ми провели міні-фандрейзингову кампанію зі збору коштів для підтримки сайту «Віртуальний музей Барської кераміки» (який було створено минулоріч в рамках проєкту за підтримки УКФ). 25 травня, спільно із КЗВО «Барський гуманітарно-педагогічний коледж імені Михайла Грушевського», провели міжрегіональний круглий стіл «Чотири століття історії, або Що ти знаєш про Барську кераміку?», до роботи якого долучилося майже сто учасників, зокрема спікери з Вінниччини, Харківщини та Львівщини. А експонати Народного музею Барської кераміки, що діє на базі театру, було ретельно законсервовано та перенесено до надійного сховища, адже ми не можемо допустити, аби унікальні скарби нашої культурної спадщини, що має всеукраїнське значення, були пошкоджені через воєнні дії. Адже українська культура – це наш генетичний код, який ніколи не зламати та не перемогти рашистській терористичній машині, - запевняє Ірина Дєдова.
Тож, як бачимо, незважаючи на такі важкі часи, які зараз переживає наша країна, культурна сфера продовжує жити в умовах, які їй диктують нові реалії життя. А допоки наші люди будуть прагнути творити українську культурну спадщину, доки звучатиме наша мова – доти ми існуватимемо як нація.
