Барчани долучаються до різних волонтерських ініціатив, щоб допомагати військовим боронити нашу країну. Так, Інна Ткаченко – волонтерка з Бару, шиє для поранених військових спеціальні подушечки-кісточки, маски для сну та торбинки для документів. Крім того, вона, по можливості, закуповує рушнички, простирадла, збирає дитячі малюнки та все це відсилає у медичний заклад, який лікує поранених військовослужбовців. Адресу їй надає волонтерський рух «Швейна рота», який співпрацює з кількома десятками волонтерів з різних куточків України, які працюють при військових госпіталях та лікарнях. Ще Інна планує розпочати шити одяг для поранених.
Інна приєдналася до волонтерського руху «Швейна рота»
А почалося все з того, що вона випадково натрапила на телепередачу, де розповідали про волонтерський проєкт «Швейна рота», яку організували дівчата з Дніпра. За два роки повномасштабної війни він зібрав навколо себе людей з усієї України. Зараз це вже понад 700 людей і щодня їх кількість збільшується. Люди працюють кожен у своєму населеному пункті, хтось збирається у команди, а хтось працює один. Відшивають те, що хто вміє: спеціальний адаптивний одяг для поранених (на зав’язках та липучках), подушки-кісточки, сумки, одяг для військових на передовій або ж в’яжуть шкарпетки. Для цього засновники швейної роти створили чати, де у вільному доступі викрійки та відеоуроки як правильно шити ті чи інші вироби. Тож зайнятися цією справою може кожен охочий, навіть якщо не має досвіду пошиття. Головне – бажання.
Для тих, хто не має можливості закупити тканину, волонтерки надсилають необхідні матеріали. На все беруть кошти з донатів, тож якщо людина має можливість з власних коштів придбати або ж зібрати ці кошти, такий варіант вітається.
А в "роті" зібралися люди абсолютно різних професій і навіть ті, які ніколи не сиділи за швейною машинкою. Вони або вчаться шити, або ж виконують підготовчі роботи: нарізають тканину для подушок, лекала тощо.
І ось Інна після перегляду телепередачі вирішила теж доєднатися до цієї роти, хоч за фахом далеко не швачка, а репетитор англійської мови. Відшиває для військових сама, адже займається цим у вільний від роботи час. Допомагають родичі: наприклад, тато нарізає тканину для подушок-кісточок:
- Це не прості подушки, а спеціальні. Вони мають бути водночас і м’які, і тримати форму. Для цього потрібно її наповнити трьома різними наповнювачами: м’якою тканиною (трикотаж), холофайбером та синтепоном. Це все треба нарізати, потім змішати для кращої ортопедичності і потім добре запакувати. З нарізанням допомагає тато. В нього вже руки у ранах від ножиців, але він далі працює. Донечка допомагає запаковувати в подушку холофайбер, малює малюнки для військових вдома, а також з однокласниками в школі та в музичній школі… За потреби долучаються й інші члени сім’ї. Роботи насправді дуже багато.
Навчилася Інна шити, коли була в декреті, тоді для своїх маленьких учнів шила різноманітні фігурки та букви. Потім вже шила для донечки різні речі та сукні.
Наразі вона відправила свою першу посилку: це по 10 штук масок, торбинок та подушок, а також рушники, малюнки та солодощі.
До усіх цих комплекти виробів додає спеціальні листівки, на якіх вказує, що це від швейної роти, адже так в лікарні розуміють, що все пошите за стандартними викрійками і розмірами. Крім того, ті люди, які шиють одяг, на листівках також вказують розмір того одягу, який відправили.
Для чого шиють маски та торбинки
Коли Інна відправила першу посилку, то координатори «Швейної роти» їй написали, що її вироби дуже хорошої якості і сказали побільше, по можливості, шити. Особливий попит наразі на торбинки:
- Це 35х40 см торбинка, в яку військові складають свої документи та інші речі в лікарні, коли ще їм не надіслали їх речі з військової частини чи з дому. Як виявилося, вони дуже користуються попитом. Але коли мені сказали побільше їх шити я трохи засмутилася, адже мені треба пояснити людям, що це важливо, бо я збираю кошти на матеріали. Подушки – то виглядає більш потрібним. Тож координатори «Швейної роти» почали збирати відгуки від військових. Сподіваюся люди зрозуміють, що це насправді важливо.
Крім того, Інна шиє маски для сну, які також є потрібним атрибутом для поранених, які в палаті лежать по кілька осіб. Коли вночі комусь медперсонал приходять робити процедури, іншим вже не заважатиме світло, якщо буде така маска.
Ще в госпіталі завжди потрібна постільна білизна та рушники. Це можна, за бажанням, принести волонтерці, як донат.
“Намагаюся завантажувати себе роботою”
Інна добре розуміє що таке війна і не може бути осторонь. Волонтерка хоч і родом з Бару, але 12 років прожила в Харкові, адже саме звідти її чоловік. І саме війна вигнала її сім’ю з обжитого місця, де вже влітку 2022 року подружжя планувало придбати власну квартиру.
- Ми не вірили, що почнеться повномасштабне вторгнення, тож зранку, як зазвичай, прокинулися і почали збиратися на роботу. Але чоловік заглянув у соцмережі і повідомив, що війна переросла в повномасштабну і Україну, зокрема і Харків обстрілюють. Невдовзі й «прилетіло» недалеко від нашого будинку. Нам зателефонували друзі, які запропонували виїхати, адже власної машини в нас не було, а вокзали вже були забиті людьми. Ми на швидкоруч зібрали якісь речі, насипали папузі багато корму (потім його забрали батьки чоловіка), зібрали доньку і поїхали.
Фото: Фото з архіву Інни Ткаченко
Родина Ткаченків планувала відразу їхати в Бар, де проживають батьки Інни, але оскільки їх друзі їхали на Полтавщину, саме туди вони і спершу потрапили:
- Ми думали, що в Полтаві сядемо на потяг, але там теж не було можливості взяти квиток і ми до 5 березня були в родичів наших друзів. Виїхати можливості не було, адже не було бензину та квитків. Мої батьки дізналися, що від військових через Дніпро їде барський волонтер Анатолій Бартащук і попросили його забрати нас. Так, дякуючи Анатолію, ми приїхали сюди.
За час цієї «подорожі» Інна з донькою захворіли і перший час в Барі проходили лікування:
- Я приїхала і мене відразу забрала «швидка». Певно на фоні стресів здало здоров’я, а донечка застудилася. Я відмінила усі заняття десь на тижнів два, бо просто не могла ні морально, ні фізично нічого робили. Але потім, коли повернулася до роботи, зрозуміла, що саме мої учні мене витягли з депресивного стану. Я й досі намагаюся завантажувати роботою кожну хвилинку свого життя, щоб не мати часу на роздуми, - розповідає Інна.
Потроху Ткаченки прижилися в Барі: чоловік Інни – Віталій зараз працює тренером у Барській ДЮСШ, донька навчається в місцевій школі, а Інна повернулася до репетиторства. Перевезли і речі з Харкова, адже поки повертатися не планують.
Спершу родина просто донатила місцевим волонтерам, а зараз – і сама Інна збирає донати, адже на необхідні матеріали потрібно чимало коштів.
Якщо ви бажаєте допомогти Інні з пошиттям необхідних речей та одягу військовим, ми залишаємо реквізити для донату:
Монобанк: 4441 1111 4506 7256
Крім того, усі охочі долучитися до волонтерства можуть приносити постільну білизну, яку волонтерка передасть у шпиталь.
