Проклята війна безжально забрала і забирає життя багатьох наших людей, різних за віком, за характером, за вподобаннями, за професією. Війна не перебирає, не зважає, хто як воює, хто чого прагне, в кого яка головна життєва мета. Боляче, дуже боляче за всіх загиблих. Тим більше, коли гинуть молоді, сповнені сил та енергії, з великими планами на життя, яке вони ще тільки починали. Вони могли зробити стільки доброго для себе і для людей. Але не судилось. Таким молодим Героєм, який мав жити і творити майбутнє України, був Роман Мазур з м. Бар. Про його життя пише Барська міська рада.
Роман Тарасович Мазур народився 29 грудня 1996 року у м. Бар. Мав старшого брата Андрія та дві молодші сестрички-двійнята Наталію та Анастасію. Проживав з мамою Оксано, бабусею Валентиною та дідусем Леонідом у с. Комарівці Барського району. Навчання розпочав в Комаровецькій школі, а закінчував в школі №3 м. Бар.
Після школи вступив на державну основу у Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, напрям підготовки - «Технологічна освіта». Мав дуже вправні руки, зробив чимало гарних виробів.
Під час Революції Гідності брав активну участь у політичних мітингах, добре розумів суть єднання і національної свідомості.
Провчившись три роки, взяв академічну відпустку. Здобув фах зварювальника, працював на Барському машинобудівному заводі. Потім його призвали на строкову службу до ЗСУ, чим Роман був задоволений. Хотів стати військовим і навчатися у академії сухопутних військ.
Спочатку був у Кам’янець-Подільському навчальному центрі, а після прийняття присяги його направили у с. Ольшаницю Рокитнянського р-ну Київської обл. Був слюсарем-такельником по ремонту техніки. 17 квітня 2013 р. підписав свій перший контракт на службу. Пізніше брав участь в АТО, був старшим солдатом, майстром ремонтного відділення.
Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
По закінченні контракту в квітні 2021 року року повернувся додому.
А вже 27 серпня 2021 року знову підписав контракт на службу в ЗСУ. Служив у Барській військовій частині. Повномасштабне вторгнення застало його на курсах у м. Кам’янець-Подільському, де навчався на керувальника катером-понтоном. Курси закінчив достроково, повернувся в свою частину і його направили на схід, на Донецький напрямок.
Потім під час ротації зміг приїхати додому. Старався приділяти багато уваги сім’ї, а особливо, сестричкам.
Після відповідних курсів в лютому 2023 року їздив на схід як сапер.
Побратими дали позивний «Бармен», бо для них («щоб хоч трохи відчули радості» – як він казав), купив кавомашину. При рідкій можливості любив з побратимами порибалити. Завжди приходив на допомогу: чи то «старлінк» відрегулювати, чи світло провести, чи відремонтувати техніку.
Мріяв стати кінологом. Навіть придбав бельгійську вівчарку, яку планував надресирувати на розмінування. Мав бажання перевестися у кінологічну службу і з чотириногою помічницею очищати землю від вибухівки.
Будучи востаннє вдома, взяв з собою рем-комплект, сказавши при цьому: «машина на ходу - то наше життя»…
Романа всі називали «Добряком», через щиру вдачу і доброзичливість. До всіх вітався із посмішкою, любив пожартувати, підняти настрій, підбадьорити.
Під час одного з важких боїв, після обстрілу разом із командиром винесли важко поранених побратимів із поля бою. Надали першу допомогу і пішли продовжувати виконувати завдання. Але потрапили під повторний щільний мінометний обстріл, під час якого Роман загинув. Це трапилось 11 жовтня 2023 року. Наш Герой закінчив свій земний шлях не доживши 5 днів до ротації і за два місяці до свого 27-річчя.
Його побратими ще довго згадували, що розмінований Романом шлях був єдиним для них «шляхом життя».
26 січня 2024 року Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Відважний Воїн-Захисник, Герой, орденоносець, надзвичайно добра і світла Людина – таким роман назавжди в наших серцях.
Вічна пам'ять і слава Герою Роману Мазуру!
