Повернення з війни — це не просто повернення додому. Це складний і довгий шлях адаптації, пошуку себе, переосмислення всього, що було і є. І важливо, щоб в цей час поряд були люди, які розуміють, які можуть підтримати правильно, ненав'язливо, порадити і просто бути поруч. А ще важливо, щоб військовий знав куди звернутися, щоб отримати інформацію про свої права та можливості.

Це історія Сергія — військового з Херсонщини, який захищав Україну ще з 2019 року, про важке поранення, втрату ноги і реабілітацію. Але попри все це він зробив вибір повернутися у стрій. Історія про силу, підтримку родини, віру і власне рішення бути корисним. Це також історія Ігоря Петровського — фахівця з супроводу ветеранів та демобілізованих осіб, який сам пережив травму і знайшов свій шлях, допомагаючи іншим ветеранам і їхнім родинам.

«Втратити кінцівку — не найстрашніше. Найстрашніше — зламатися морально»

Сергій, позивний Циган, — військовий із Херсонщини, мінометник. Свою службу він почав ще до повномасштабного вторгнення — у 2019 році. Був у Золотому, Мар’їнці, Павлополі... Після 24 лютого 2022 року — на захисті Донеччини, Луганщини, згодом — на Харківському напрямку. Брав участь у звільненні Лиману. Саме там, 6 жовтня 2022 року, отримав важке поранення:

«Попав під артобстріл, — згадує він. — Накрило касетами. І з того моменту почалось моє довге лікування. То було важко. Найдовше я лікувався у Вінниці, в лікарні імені Пирогова. Лікар буквально витягнув мене з того світу — понад 20 операцій. Дякую йому».

Два з половиною роки лікарень, госпіталів та боротьби. Тривалий час лікарі намагалися врятувати Сергієву ногу, але врешті довелося зробити ампутацію. Протезування проходив на Львівщині.

«Як тільки зажило, поставили протез і я з першого дня вже встав і почав ходити. З підтримкою, але пішов. Бо дуже хотілося знову ходити. Я своїх двох (ніг) не бачив два з половиною роки».

Зараз Сергію 31. У нього є дружина та двоє дітей: донька і маленький син, якому лише чотири місяці. Його родина, так само як і він, пережила власну боротьбу за виживання.

«Дружина з міста Берислав, як і я. Після повномасштабного вторгнення вони пробули три місяці в окупації. Дивом вирвались. Я тоді вже воював, був у Донецькій області. Допомогли знайти житло знайомі з Вінниччини, а потім знайшли житло в Барі. Так і осіли тут».

Повертатися родина не має куди навіть після війни, тож будують своє життя тут:

«Борислав - маленьке містечко. Зараз туди майже щодня прилітає по три-чотири “кабешки”. Там вже нема де жити, де ростити дітей…».

З окупації виїхали і матері родини - Сергієва живе на Івано-Франківщині, а дружини - з ними в Барі. Татів в обох немає вже.

Попри все пережите Сергій прийняв для себе рішення повернутися в підрозділ:

«Це моє рішення. Поки триває війна — я повинен бути корисним. Родина не в захваті, звісно. Але ми дійшли спільного розуміння, що так має бути».

Про те, що тримало у найважчі часи, Сергій говорить прямо:

«Сім’я. Але загалом — треба тримати себе самому. Найстрашніше — зламатися морально. Втратити кінцівку — не так страшно, як здається. Жити можна. Але якщо впадеш духом — все. Це - кінець».

На запитання, як люди реагують на його протез, відповідає спокійно:

«По-різному. Дехто підходить, дякує. Дехто просто дивиться на ногу, а дехто очі відводить».

«Кожному потрібна підтримка. Комусь — психологічна, комусь — юридична»

Після тривалого лікування та протезування Сергій з родиною живе в Барі. Як і більшість військових, не надто був обізнаний в питаннях пільг та можливостей, а також куди звертатися, щоб отримати консультацію. Але нещодавно познайомився з фахівцем з супроводу ветеранів Ігорем Петровським.

«Познайомилися ми з Ігорем цілком випадково, — розповідає Сергій. — Ми з дружиною просто йшли випити кави. Підійшли, поговорили. І от із того моменту він почав мені допомагати».

Ігор Петровський в минулому - військовий, а нині - фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб. Пройшовши сам період травматизації та реабілітації дуже чітко усвідомлює, як складно повертатися в цивільне життя. Сергій каже: саме завдяки Ігорю він дізнався, які сервіси взагалі доступні військовим у Барі.

«Чесно кажучи, я мало що знав про те, які служби тут працюють для допомоги військовим. Уже коли познайомився з Ігорем — почав розуміти більше. Він підказав, як стати на облік, як подати на компенсацію за житло. Пояснив, на що маю право. Це дуже важливо».

Сергій переконаний: ветеранська служба в громаді — необхідна. І не лише для юридичної підтримки:

«Треба об’єднувати хлопців. Щоб кожен знав, що він не сам. Комусь потрібна психологічна допомога, комусь — порада юриста. Якщо не знаєш, як діяти — завжди можна звернутися. Це непоганий спосіб, якщо не знаєш як діяти».

Військові мають знати куди звертатися, і що їм там дійсно допоможуть

Військовий Сергій і Ігор Петровський познайомилися випадково — просто на вулиці, але фахівець сподіваєть, що історію Сергія почують інші військові, ветерани та члених їх родин і розумітимуть, що вони не одні, і що якщо чогось не знають чи не можуть в якомусь питанні розібратися, або їм просто потрібно з кимось поговорити - вони завжди можуть звернутися до нього.

«Я пив каву, побачив, як Сергій йде з родиною. І щось у мені відгукнулось. Це важко пояснити, але я зрозумів, що мушу підійти», - розповідає Ігор.

Так почалося знайомство, яке переросло не просто в формальний супровід, а в дружбу та підтримку:

«Ми не лише працюємо з ветеранами, а й з їхніми сім’ями. Бо коли чоловік чи жінка йде на війну, сім’я змінюється. І ми маємо це розуміти й працювати з усіма. Людям важливо знати: як відбувається повернення військового, які є пільги, права, як із ним спілкуватися».

Під час нашої розмови Ігор подарував Сергію книгу "Одного разу воїн - воїн назавжди" Чарльза Гоуґа — про те як повернутися до звичного життя після бойових дій. Він порекомендував усім, хто на війні, хто звідти повернувся і членам родин військових почитати її:

«Її написав військовий психіатр, полковник армії США . Тут усе — про те, що відбувається з людиною на війні. Про ПТСР, про залежності, про внутрішній стан. Вона дуже легко читається. Вона допомагає не лише тим, хто пройшов війну, а й їхнім дружинам, батькам. Бо це постійна робота. Психолог — це добре. Але читання й розуміння себе — це безперервний процес».

«Не завжди потрібне співчуття. Частіше — просто підтримка»

Ігор Петровський — фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих у Барській громаді. Сам колишній військовий, він добре знає, що означає пережити поранення, реабілітацію, психологічну трансформацію та повернення до цивільного життя.

«У 2016 році мене прооперували, я отримав інвалідність, проходив реабілітацію два роки. Було непросто. Найважче — це не фізичний біль, а прийняти себе новим. Навчитись жити заново».

До служби Ігор навчався на психолога, тож після лікування працював шкільним психологом і вчителем фізкультури, пізніше — у ліцеї, з підлітками.

«Після 24-го лютого я зрозумів, що маю бути там, де мене потребують. Ми живемо в умовах посттравматичного стресового зростання. І моє місце — поруч із ветеранами та їхніми родинами».

З 5 травня 2025 року Ігор офіційно працює у Барській громаді — в Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП) з 8.00 до 13.00, а після — у ветеранському просторі. Він супроводжує військових і їхні родини на всіх етапах: юридичних, медичних, психологічних.

«Найчастіші запити — це пільги, оформлення посвідчень, облік на житло. Але й багато психологічних звернень. До нас приходять демобілізовані, учасники бойових дій, люди з інвалідністю, родини зниклих безвісти. Це найболючіше. Бо немає визначеності. Люди живуть у стані постійного очікування».

Ігор говорить, що в таких ситуаціях найважливіше — підтримати людину, але правильно, бо всі ми різні і всі по різному переживаємо стреси. Не всім потрібне співчуттям,часто їм треба просто розуміння.

«Комусь просто треба, щоб поруч був хтось, хто слухає і не відвертається. Ветерани — це сильні, світлі люди. Їхній досвід — це ресурс, а не лише травма. І ми маємо пам’ятати, якою ціною дається нам мир».

Наразі Ігор веде 18 справ. Він не лише консультує, супроводжує військових в різні інстанції, а й допомагає морально повернення до життя.

У межах своєї роботи Ігор також проводить тренінги, зустрічі, індивідуальні розмови. Він переконаний: підтримка має бути комплексною — юридичною, психологічною, але головне — людською.

«Крила для фронту»: підтримка, яка рятує життя

Ігор Петровський не лише підтримує ветеранів у повсякденних питаннях — він ініціює й реалізує проєкти, які мають на меті пряму допомогу фронту. Один із таких — «Крила для фронту», запущений у співпраці з БФ «ШПАК».

«Ми з ветеранами багато говорили про потреби на передовій, — пояснює Ігор. — Так виник цей проєкт».

Сергій, ветеран, що пройшов війну і повертається до підрозділу, підтверджує:

«Дрони — це очі на війні. Без них дуже важко. Їх завжди не вистачає. Я б хотів, щоб люди пам’ятали: війна не десь далеко. Вона тут. І кожен донат, навіть 5 чи 50 гривень — це вже велика допомога. Мого міста вже немає. Просто поле з побутовим сміттям. І якщо ми не будемо стримувати ворога там, він прийде сюди».

Проєкт «Крила для фронту» вже збирає кошти. Далі — закупівля комплектуючих для дронів та передача на передову.

Також Ігор вважає, що було б чудово, щоб у нашій громаді був створений реабілітаційний центр, де особи з інвалідністю внаслідок війни мали б змогу проводити фізичну реабілітацію. А поки працює, виходячи з тих, можливостей, що є.

«26 червня за підтримки Барської міської ради та співпраці директора та тренерів Барської ДЮСШ ми плануємо в спортшколі провести спортивний захід, де будуть змагання, в яких братимуть участь родини ветеранів війни та працівників Національної поліції України. В них братимуть участь чоловіки, їх дружини та діти. Спорт — це теж терапія. І ми хочемо через естафети, командну взаємодію та просте спілкування — обʼєднати наших військових та їх родини».

Ще одна ідея, яку Ігор мріє втілити — створення простору відновлення. Місця, де родини військових зможуть відпочити, поспілкуватися, відчути єдність.

Крім того, ветерани наголошують на важливість зборів для військових на автівки та інші необхідні речі:

«Дуже важко, коли замість підтримки чуєш байдужість чи спротив. Бо завтра може бути вже пізно допомагати. Ми маємо діяти. Ми не маємо часу чекати».

До ініціативи "Крила для фронту" запрошують ветеранів, ветеранок та всіх охочих долучитися! Проєкт реалізується разом з БФ “Ш-ПАК”.

За деталями звертайтеся до фахівця із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Ігор Олегович Петровський. Телефон: +380974956046

Разом переможемо! Долучайтеся до збору коштів! Мета: 50 000 UAH

Поповнити конверт через Приват24 https://www.privat24.ua/send/h28na.

Номер картки конверта - 5168752137335629.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися