В Україні дедалі більше уваги приділяють фінансовій грамотності серед молоді. Зокрема, з наступного навчального року у 8 класах запроваджують новий предмет — основи підприємництва та фінансової грамотності. Це важливий крок, адже вміння відповідально поводитися з грошима — ключова компетентність у сучасному світі.
Утім, експерти вважають, що такі знання варто давати ще з молодших класів. Адже саме в ранньому віці формуються базові уявлення про власність, дозволене і заборонене, етичні орієнтири та відповідальність. Про це говорить і барська психологиня Ольга Беляєва, яка нині досліджує тему дитячої фінансової обізнаності.
Одним із болючих, але важливих аспектів цього питання є дитячі крадіжки. Чому дитина або підліток тягнеться до чужого? Як правильно реагувати батькам і педагогам? Що стоїть за такими вчинками? Сьогодні ми публікуємо аналітичний матеріал Ольги Беляєвої, підліткової психотерапевтки, практичної психологині ВСП "БФКТБ НБУ". у якому вона розділяє два важливі блоки: крадіжки у дітей молодшого віку і в підлітковому віці — з поясненнями причин та практичними порадами для дорослих.
Крадіжки дітей: перші кроки до довіри і порозуміння
У віці до 8–10 років розуміння причинно-наслідкових зв'язків ще недостатньо сформоване, діти тільки починають усвідомлювати межі дозволеного та забороненого. Саме в цей період дорослі можуть зіткнутись із болючим, але важливим сигналом — дитячими крадіжками. Хоч така поведінка не є нормою, в ранньому віці дитина не може красти навмисно.
Чому дитина краде?
1. Фізіологічна незрілість. Діти в ранньому віці егоцентричні за своєю природою (не вміють зважати на чужу точку зору) і можуть не розуміти, що їхня поведінка може нашкодити. Крадіжки на етапі фізіологічного розвитку не є ознакою поганого виховання чи патології. Проте така поведінка — це завжди порушення кордонів. Вона свідчить про плутанину у розумінні, що своє, а що чуже.
2. Крадіжки іноді властиві дітям з розладом дефіциту уваги і гіперактивності (РДУГ). Їм притаманні проблеми із самоконтролем через особливості розвитку нервової системи. Тож може знадобитися поміч психіатра.
3. Незабезпечені базові потреби. Крадіжки - не лише порушення правил, а й крик про допомогу. Якщо дитина тягнеться до чужого, то вона ніби каже: "Мені бракує чогось дуже важливого. Побач мене. Почуй мене." Бувають випадки, коли малюки беруть чуже, тому що голодні. Якщо дитина бере гроші, то спробуйте з'ясувати, на що вони були витрачені. Це підкаже, в чому саме дитина відчуває нестачу: уваги, любові, визнання чи свободи. Дитина може просто заздрити, що в когось є певна річ, а в неї – немає.
4. Наслідування поведінки. Діти можуть почати красти, копіюючи поведінку тих, хто поруч, оскільки їм властиво бачити світ через призму людей, що оточують.
5. Недовірливі стосунки у сім’ї. Інколи достатньо проговорити про свої бажання і потреби. Або запитати дозволу взяти ту чи іншу річ. Якщо немає відчуття безпеки, то діти беруть те, що хочуть без попередження.
6. Спосіб покарання. Подібна поведінка може бути проявом бажання помсти за те, що її не помічають. Через образу дитина хоче "зробити щось на зло". Крадіжки спостерігаються у ситуаціях булінгу (як зі сторони того, хто булить, так і з сторони того, хто потерпає від булінгу).
Що робити дорослим?
- Не замовчувати! Не можна робити вигляд, що нічого не сталося. Ігнорування ситуації — це запрошення до повтору.
- Запитати та послухати версію дитини про її вчинок.
- Говорити прямо, але з повагою.
- Називати речі своїми іменами. Скажіть: "Ти взяв (взяла) річ, яка тобі не належить. Це називається крадіжка. Так чинити не можна".
- Не навішуйте ярлики. Уникайте слів на кшталт "ти крадій". Краще скажіть: "Ти вчинив неправомірно. Так робити не можна".
- Запропонуйте відшкодування. Це пробуджує в дитині відповідальність і сором - здорові почуття, які формують етичні орієнтири. Можна проговорити: “Іноді ми щось вчиняємо, не подумавши про наслідки - давай поміркуємо, як ТИ можеш відшкодувати збиток, який приніс цим вчинком або як повернути речі / гроші назад”.
- Проаналізуйте правила у родині. Чи дозволено дитині мати власні речі? Чи беруть дорослі щось у дитини без дозволу?
- Проговорюйте полярності: добро-зло, можна-не можна, своє-чужe.
- Формуємо внутрішні цінності: жити у щирості, довірі, взаємоповазі.
- Зверніть увагу, у кого дитина бере речі. Це може бути дзеркалом стосунків: чи це хтось із родини, чи авторитетний дорослий.
Пам’ятаймо: дитячі крадіжки — це не злочин, а дзвінок. Вчасна та чуйна реакція дорослого є першим кроком до порозуміння і відновлення меж. Дитячі крадіжки можуть бути сигналом про відсутність відчуття безпеки.
Коли підліток краде: що стоїть за вчинком і як дорослим правильно реагувати
Коли краде маленька дитина — ми шукаємо дефіцит. Коли краде підліток — ми маємо справу не тільки з браком, а з викликом. Тут трохи інший механізм.
Кожна крадіжка у віці 10–16 років — це сигнал, протест або мовчазне звернення: "Я хочу бути побаченим, я втратив орієнтири, мені болить".
Причини крадіжки в підлітковому віці
- Травми та розлади адаптивності. Внаслідок пережитих травм у дітей може виникнути посттравматичний стресовий розлад (нав’язливі спогади про пережиту травму, гіперзбудливість). У дитини може змінитися сприйняття, втратитися здатність відчувати емоції, через що і починає красти, зокрема, для отримання нових відчуттів. Неповнолітні з розладами адаптивності (проблеми з адаптацією в нових життєвих обставинах) чи іншими поведінковими особливостями також можуть почати красти. Тож може знадобитися поміч психіатра.
- Пошук контролю. Підліток краде не тому, що "поганий", а тому, що хоче відчути вплив на світ або на дорослих. Їм здається, що таким чином вони контролюють життя. Може бути проявом самоствердження.
- Соціальний тиск. Бажання не відставати від однолітків: мати «брендове», «модне», «дороге». Прагнення бути незалежними, відчувати комфорт.
- Внутрішній протест. Так дитина може «помститися» батькам за надмірний контроль або холод. Також підлітки в такий спосіб можуть намагатися врятувати сім’ю від “феномену бідності” та дискомфорту. Тобто дитина перебирає на себе сором і неспроможність батьків за фінансову сферу.
- Незадоволеність потреб. Крадіжка — як спроба заповнити емоційний вакуум, дефіцит визнання, свободи чи підтримки.
Як реагувати дорослим?
- Дати раду власним переживанням. Адже може виникати злість, сором за поведінку дитини, провина та докори, що не справилися з вихованням сина чи доньки. Спробувати розібрати свої емоції. Можна звернутися за допомогою до психолога.
Не ганьбіть. Якщо відразу вилити своє обурення на дитину, то це може ще більше загострити ситуацію. Образи, покарання, крик лише посилюють відчуття відторгнення і не призводять до комунікації і вирішення проблеми.
- Говорити через “Я-повідомлення” - (називати вчинок, а не дитину): "Те, що ти зробив — це серйозно. Це крадіжка".
- Проговорити почуття: "Мені дуже прикро, що так сталося. Я розізлилася (розізлився)".
- Описати свою потребу: "Я дуже хочу, щоб ти зріс (зросла) чесною і щирою людиною. Щоб твоя юність була безпечною і без наслідків для твого майбутнього дорослого. Я дбаю про твою безпеку.
- Запитати та послухати версію дитини про її вчинок: "Ти можеш мені розповісти, пояснити, що відбулося. Як ти бачиш цю ситуацію?"
- Не варто питати: "Навіщо ти це взяла, тобі що мало своїх речей?", краще уточнити: "Чим тобі ця річ подобається? Для чого ти взяв ці кошти".
- Запропонуйте відповідальність, а не приниження: «Давай подумаємо разом, як відшкодувати втрату і залагодити ситуацію, повернути гроші (речі)».
- Говоріть про довіру. "Мені важливо, щоб ти міг довіряти і щоб довіряли тобі. Вірю, що ми можемо це відновити." Потрібно дати зрозуміти дитині, що вона може розраховувати на вашу підтримку і допомогу.
Подосліджувати чи є у підлітка кишенькові гроші і чи їх об'єктивно достатньо. Кишенькові кошти варто давати дитині з п’яти років. Необхідно домовитися про те, що це буде конкретна сума у ранньому віці на день, у підлітковому на тиждень. А підліток уже сам має вирішити, на що їх витрачати. Таким чином формується навик поводження із грішми та закладаються ази
фінансової грамотності. Будується стосунок із грішми. Щоб зробити цей процес максимально ефективним можна долучитися до тренінгової групи “ПСИХОЛОГІЯ ГРОШЕЙ ТА ФІНАНСОВА ОБІЗНАНІСТЬ”.
Якщо сім’я має обмежені фінансові ресурси, то про це варто щиро проговорити підлітку. Дитина може говорити, що вона хоче, але це не означає, що ми їй це даємо. Адже мають бути витримані реалістичні межі.
Дослідіть динаміку в родині: чи не використовують дорослі подібні "сіро-зонні" дії — наприклад, беруть щось без дозволу, обіцяють і не виконують.
Визначити об’єктивне покарання. Не може бути покаранням цілковите обмеження укишенькових грошах. Підліток має компенсувати завдану шкоду: повернути річ, віддати еквівалентну суму, допомогти людині, у якої щось забрав.
Це чесно і справедливо. Може мати додаткове навантаження у домі (миття підлоги, допомога на кухні, прибирання в громадському місці — якщо доречно) як спосіб “відпрацювати” наслідки вчинку. Але важливо, щоб це не було принизливо. Обмеження на певний час привілеїв, обмеження часу в гаджетах, заборона на зустріч із друзями. Але не тотальне, адже це не тюрма, а сигнал: "довіра порушена, її треба відновити".
Якщо дитину виховує хтось один із батьків і в моменті, коли немає сили (ресурсу), то важливо попросити про допомогу поговорити із підлітком авторитетного дорослого. Це може бути хтось із друзів чи родичів. Важливо, щоб вони проявити емпатію та розуміння ситуації.
Пам’ятайте: підліток — ще не дорослий. Його мозок, етика, емоційність лише формуються. Але саме в цей вік ваша реакція здатна вплинути на формування особистості на роки вперед.
