Під час повномасштабної війни українці по-новому відчули потребу у “місцях сили” - відкритих, щирих і безпечних просторах, де можна просто бути поруч із іншими. У багатьох громадах почали з’являтися молодіжні та культурні ініціативи - кімнати, дворики, кавʼярні, які об’єднують людей навколо інтересів, розмов і взаємопідтримки. Але з досвіду видно: найбільше приживаються саме універсальні простори - ті, куди може прийти будь-хто, без вікових чи статусних обмежень, і де є людина, відповідальна за атмосферу, порядок і ініціативи.
Такі запити давно існують у Барській громаді на Вінниччині та в Золотоноші на Черкащині. Дві редакції - BarNews.City та Золотоноша.City - об’єдналися, щоб розповісти про рішення, яке вже працює в Барі, і про потенціал, що формується в Золотоноші.
Соціальне кафе DDM у м.Бар: що це, як з’явилося і працює
У підвалі колишнього "Карітасу" пахне свіжозмеленою кавою і теплом. За одним столиком дівчина допиває капучіно, розмовляє по телефону і дивиться у вікно. Біля каміна гурт підлітків смакує чай і грає гру “Хто Я?”, відпочиваючи від прибирання парку, в якому вони щойно брали участь. У сусідньому залі грає гітара: це репетиція місцевого гурту. Усе це - частина DDM-простору, що відкрився у Барі влітку 2022 року.
Отець Микола Бистрицький, засновник та натхненник кафе DDM
Кавʼярня, якою опікується католицький священник Микола Бистрицький, уже стала місцем для зустрічей, спілкування, навчання, благодійності й турботи. Тут проводять майстер-класи для дітей, безкоштовні кіносеанси, тематичні зустрічі, поетичні вечори й концерти. А ще - просто п’ють каву, говорять і слухають.
Назва DDM - це абревіатура від Дієцезіальне душпастирство молоді - осередок молоді при католицькій церкві Кам’янець-Подільської дієцезії, яким опікується священник.
«Хоч я зараз проживаю у Вінниці, але цю кав’ярню відвідую під час кожного візиту в Бар. Завжди замовляю капучіно, адже тут його роблять неймовірно смачним», - каже активістка Тетяна, яка ходить сюди третій рік, і вже не просто облюбувала це місце, але й знайома з засновником закладу і активно бере участь та організовує сама різні активності в DDM.
Відвідувачка кафе DDM Тетяна Попова
«Я з с. Заможне. Буваю тут зі своїм хлопцем та друзями. Мені подобається тут затишна атмосфера і спокій», - розповідає дівчина Вікторія.
Відвідувачка кафе DDM Вікторія
DDM - це місце, що зʼявилося у відповідь на потребу спершу католицької спільноти знайти простір для зустрічей молоді, а потом - для підтримки людей в час війни. Ідейником та головним втілювачем створення соціального кафе з благодійними цілями був отець Микола. Як духовник і музикант, він захотів створити простір, де буде не лише кава - а й можливість допомагати переселенцям, військовим і молоді.
Анастасія, баристка кафе DDM
Ідея зародилася в ньому ще з часів семінарії, де проста кавоварка об’єднувала навколо себе студентів-семінаристів та викладачів:
«На перерві між лекціями до мене приходили і семінаристи, і викладачі. Казали: “Йдемо до Миколи на каву”. Я збивав молоко, варив каву, і це було про щось більше, ніж напій».
Згодом отець Микола став відповідальним за душпастирство молоді в Кам’янець-Подільській дієцезії. Він шукав приміщення для зустрічей молодих людей. Йому запропонували простір колишнього "Карітасу". Так він опинився у рідному Барі. Перші плани були скромні: склад, студія, зустрічі з молоддю.
«Ідея кавʼярні - це моє досить древнє бажання. Зокрема я планував щось подібне відкрити в Хмельницькому, але не склалося. Далі ми почали вже облаштовувати це приміщення наверху, а тут був спершу склад».
Усе змінилося з початком повномасштабної війни. До Бару почали приїжджати переселенці, люди шукали якогось прихистку - не лише фізичного, а й емоційного. Саме тоді о.Миколі стало очевидно: місту потрібен такий простір, але вже трохи ширшого характеру, ніж передбачалося - для всіх.
«1300 євро. Саме стільки в мене було на той час. І рівно стільки коштувала кавоварка з млином. Від неї все й почалося», - каже о.Микола.
Ремонт був умовним: вивезли сміття, застелили підлогу килимами, погрунтували стіни, з піддонів зробили сидіння. Все робили своїми руками та завдяки допомозі друзів, родичів, знайомих. Кавʼярня запрацювала як благодійний простір.
Сюди приходили грітися взимку, особливо під час вимкнень світла, грати в настільні ігри, малювати, працювати за ноутбуками чи просто пити чай або каву. Важливо було й те, що це - підвальне приміщення, тож воно могло слугувати як укриття під час тривог. За словами отця Миколи, особисто для нього було дуже важливо, щоб тут була приємна домашня атмосфера і смачна якісна кава:
«Так якось вважається, що якщо це бізнес, то воно має бути щось дуже круте, а от якщо це робить благодійна організація, тим більш, пов’язана з церквою, то це щось там - таке собі. Для мене якщо щось якимось боком торкається християнства, воно повинно бути супер якісним, бо це свідчить взагалі про всю організацію. Тож якщо церковна організація відкриває кав’ярню, ну то це має бути супер якісна кава. Бо люди, які сюди приходять, беручи каву, мають розуміти, що їх не надурили».
Для цього священник запрошує для нових працівників спеціалістів, які їх навчають. А біля них навчається і отець Микола, скромно стверджуючи, що не має великих вмінь варити каву. Насправді ж про каву знає чи не найбільше в місті.
Перші бармени тут працювали безкоштовно, на громадських засадах, А ціна була мінімальною. Зараз ситуація дещо змінилася. Коли через проблеми з персоналом та потребою зробити ремонт підлоги кафе довелося закрити на кілька місяців, багато хто з барчан самі приходили з допомогою: хтось подарував плитку, хтось тумбочку, хтось допоміг залити бетон або пофарбувати стіни. Тоді священник побачив, що кав’ярня дійсно потрібна. Знайшли барменів, врегулювали ціни, щоб вони покривали собівартість, і DDM знову запрацювало.
Атмосфера, простір, спільнота і правила
Приміщення DDM-кафе - це три кімнати, кожна з яких виконує свою функцію. Найбільша з них - умовна зала для подій. Тут відбуваються кінопокази у холодну пору року, тренінги, благодійні концерти, поетичні вечори. Є ще невеличка прохідна кімната для тих, хто хоче побути в меншій компанії.. А в теплу пору року частина життя кафе переміщується на вулицю - за столики під деревами.
«Коли тільки відкривалися, ми вклали у ремонт всього кілька тисяч гривень. Стеля сипалася, підлога - старий бетон, меблі - з піддонів. Але з часом кожен сантиметр цього простору пройшов через руки друзів, родичів, сусідів», - розповідає о. Микола.
У основній кімнаті є камін (буржуйка), яка в разі вимкнень світла обігріває простір і людей, що в ньому. Зараз ще для підстраховки надворі встановили кілька сонячних панелей.
«Коли почалася повномасштабна війна, ми з батьками часто сюди приходили, коли не було світла. Погрітися і випити кави та чаю. Зараз ми живемо в іншому місті, але коли приїжджаємо, то завжди заходимо сюди», - розповідає юна відвідувачка Валерія.
DDM-кафе живе за кількома правилами:
- Без лайки. Якщо людина порушує це правило, їй роблять зауваження. Якщо не допомагає - просять залишити простір.
- Без алкоголю.
- Не палити на території.
Важливим моментом є і те, що насправді, хоч і кав’ярня пов’язана з католицькою церквою, сюди приходять усі охочі, незалежно від віросповідання. Тут ніхто нікого не повчає, немає проповідей, а на фоні звучить просто спокійна гарна музика. З священником, звісно, можна поговорити, але лише за бажанням.
Попри невелику команду, DDM проводить десятки подій щороку.
Це і тематичні вечори, і кінопокази просто неба, майстер-класи, зустрічі, благодійні заходи з живою музикою та інше. Останнім часом з’явились і нові ініціативи - наприклад, майстер-класи з ліплення з глини для дітей та дорослих.
Частина коштів йде на благодійність
Формально DDM - це кавʼярня, але тут ніхто не женеться за прибутком.
«Звісно, хочеться, щоб тут було ще більше людей. Але ми вдячні всім, хто сюди приходить, бо це ті люди, які знайшли тут щось своє», - каже о.Микола.
У DDM-кафе немає традиційного прайсу. Ціна напою - по собівартості, а все, що понад - йде на благодійність. У закладі постійно триває збір коштів - від акумуляторів до тепловізорів, від спальних мішків до генераторів. Про актуальну потребу повідомляють: невелика табличка біля каси завжди оновлюється, а на стінах висять фото тих, хто вже отримав допомогу.
«Ми завжди кажемо людині: собівартість вашого напою - така. Все, що кинете зверху - іде на конкретну потребу», — пояснює отець Микола.
Для зборів часто організовують благодійні концерти, кінопокази чи тематичні події. Люди приходять не просто відпочити, а й долучитися до важливої справи.
Хто сюди ходить і що замовляє
В асортименті DDM - все, що ви знайдете в хорошій європейській кав’ярні. Традиційні еспресо і капучино, латте й флэт-вайт, рідкісні альтернативи на кшталт фільтру чи холодної настоянки, а ще - гарячий шоколад, какао, авторські напої типу "марципанове капучо".
«Для когось кава - ритуал, для когось - момент тиші. Ми не змушуємо обирати правильне. Ми намагаємось розуміти, що людині справді потрібно», - пояснює отець Микола.
Серед відвідувачів - різні люди. Молодь часто бере чайничок на всіх і грає в настільні ігри. Хтось працює за ноутбуком із чашкою американо. Є постійні гості, які щодня замовляють "свій" напій і проводять тут частину робочого дня. А хтось заходить уперше - просто "на каву".
«Це суть цього місця. Для цього воно і було створене, щоб мати можливість зустрітися з друзями, рідними, партнерами або побути наодинці», - каже священник.
В міста Бар насправді DDM - не єдиний простір, але єдиний, куди може прийти кожна людина без чіткої мети. Є тут ще молодіжний простір “Ренесанс”, куди запрошують молодь для спільних зустрічей, ігор та навчання. В читальному залі місцевої бібліотеки ремонтують приміщення для створення центру спільнотворення для різних активностей. Але саме DDM - те місце, куди можна прийти без будь-якої цілі і сидіти стільки, скільки потрібно.
Золотоноша: своїм шляхом до спільного простору
У Золотоноші схожий простір поки що не з’явився. Проте за останні роки місто накопичило власний потенціал: культурно-освітні ініціативи молодіжного центру, нові формати в бібліотеках, спроби облаштувати літній дворик для спільних зустрічей. Що може поєднати ці зусилля у щось більше?
Простори існують - формату бракує
У Барі кав’ярня стала відповіддю на запит - спершу молодіжний, а потім і ширший: від місця для волонтерів і переселенців до прихистку в разі повітряних тривог. Простір розвивався поступово, завдяки спільним зусиллям мешканців. У Золотоноші ж існує своя модель – молодіжний центр «АртПростір», що функціонує у приміщенні колишнього будинку культури. З моменту відкриття у 2021 році його команда організувала десятки подій – від можливості звукозапису власного хіта (жанр на ваш смак) до таборування з молоддю з інших громад.
Цього літа молодіжка традиційно виїхала на ретрит у Кропивну. Ба більше, запросили на черговий заїзд чернігівських гостей. З 17 по 21 червня семеро підлітків з Корюківки відпочивали разом із золотоніською молоддю на березі мальовничої сільської річки. Традиції щоліта проводить таборування на цій локації – 4 роки.
«Ми розробили програму спільного 5-денного відпочинку, - розповідає ініціативна директорка Золотоніського молодіжного центру «Артпростір» Ксенія Шклярова. – У ній – різноманітні активності: командотворення, квести, тренінги, спортивні естафети, походи. Організаторами усіх цих заходів є як наша команда, так і команда гостей. Квести проводитиме викладач Будинку дитячої та юнацької творчості Сергій Гринько. Я ж особисто організую заняття з арттерапії».
Але центр має чітко окреслену аудиторію – підлітки та молодь. Для старших людей, переселенців, мешканців без конкретного статусу - безпечного, відкритого простору поки що немає.
Від підвалу до культурної інфраструктури
Модель DDM побудована на трьох речах: невимушеності, прозорості, якості. У підвалі з буржуйкою та кавоваркою діє справжнє кафе – без фіксованого прайсу, з атмосферою безумовного прийняття (за дотримання вищезгаданих правил). Вартість напоїв не приховується: відвідувач платить стільки, скільки може, а все, що понад собівартість – іде на підтримку армії чи волонтерських потреб.
У Золотоноші схожий підхід з’явився в бібліотеках. Приміщення, які довгий час асоціювалися лише зі стереотипною тишею та стосами книг, поступово перетворюються на місця зустрічей однодумців. У місцевих бібліотеках для дорослих і дітей організовано жіночий клуб, до якого навідуються навіть чоловіки, активізовано волонтерство - у Золотоноші кожен знає про майстринь «ЗолоХухи», що плетуть маскувальні костюми для наших захисників, а молодь навіть облаштувала дворик для літніх посиденьок з підручних матеріалів. Але ініціативи - разові. Системності і постійності досі бракує.
Відвідувачі бібліотечного дворика у День шоколаду
«Знаєте, людині важливо бути почутою. Я навідуюсь у бібліотеки не просто за книгою, мені треба погомоніти, розповісти, що на душі, потеревенити чи навіть попліткувати. Чай чи то каву я і сама ладна принести, головне компанія», - ділиться золотоніська волонтерка Леся.
Ініціатива «знизу» як рушій
Ключова відмінність DDM - у відповідальності громади за простір. Перші бармени працювали безкоштовно. Коли кафе довелося закрити на ремонт, місцеві приносили плитку, фарбу, бетон. Усе без грантів чи програм сталого розвитку.
У Золотоноші тенденція подібна. Молодь не чекає рішень від влади: виготовляє меблі, створює фотозони, самотужки організовує табори та майстерки. Водночас залишається відкритим питання - чи може така ініціативність розвиватися у довготривалий сталий простір для всіх, не лише молоді?
Переосмислення бібліотек: інфраструктура вже є
Своє бачення трансформації громадських просторів пропонує координатор Українсько-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я» Олександр Прокопчук. На його думку, бібліотеки можуть стати не просто місцями культурного дозвілля, а навіть хабами турботи про здоров’я: групи підтримки, тренінги, зустрічі з лікарями, членами місцевої опікунської ради.
«Це вже не фантазії - я бачив бібліотеки з сучасними конференц-залами, де цілком реально провести воркшоп із профілактики інсультів або групову розмову з психологом», – каже Прокопчук.
Олександр Прокопчук під час участі в онлайн-заході «Здорові бібліотеки»
Формат просторів соціальної взаємодії вже давно працює в європейських містах як інструмент зниження тривожності, соціального згуртування і доступу до інформації. Ідея не нова - в Австралії працюють «Men’s Sheds», у Канаді - «Coffee and Conversation», а в Черкаській області - простори жіночого рукоділля з small talks.
Золотоноша вже має інфраструктуру: читальні зали, відкритий дворик, молодіжний центр. Не вистачає лише формату, що їх об’єднає.
Чи потрібен у Золотоноші свій DDM?
Відповідь не лише у каві. Йдеться про створення відкритого простору, де можна просто бути. Без обов’язкової програми, без узгодженого сценарію, без цільової групи. У Барі це зробив підвал. У Золотоноші – це може бути бібліотека, частина будинку культури, тимчасовий павільйон або навіть літній дворик.
«Наша молодь уже довела: все можна, якщо не чекати, що це зробить хтось інший. Треба лише подивитись на знайомі місця під іншим кутом. Вони вже готові стати людними», - зауважує місцева жителька Лілія.
«У місцях, подібних DDM зникає тривога бути "зайвим". Людина може просто прийти – без потреби пояснювати чому. Це важливо, особливо в час війни, коли навіть тиша поруч із іншими – вже терапія», - підсумувала психологиня Алла.
Урок театрального мистецтва у золотоніській молодіжці
Урок Бару для Золотоноші - не у каві, а в підході. Спільний простір не з’являється - його творять. Якщо місто вже має ініціативні групи, ідеї та відкриті двері локальних просторів - наступний крок логічний: зробити це місце постійним.
У різних громадах - різні ресурси, але подібні запити. DDM у Барі зʼявився з ініціативи священника й підтримки місцевих жителів. У Золотоноші формується інша модель - на основі бібліотек, молодіжного центру, тимчасових ініціатив. Обидва приклади показують: простір для людей може початися з малого - кавоварки, кількох меблів чи бажання зібрати друзів - і поступово перетворюється на місце взаємодії, відпочинку й підтримки.
Наявність ініціатив, готовність експериментувати з форматами та відкриті локації - це ті складові, з яких і виростають сталі простори. Головне - бачити в цьому потенціал.
Матеріал підготовлений у співавторські журналістів Ірини Рудик-Малої, редакції БарNews.City, а також Вікторії Горобець та Інни Грекало, редакції Золотоноша.City.
