Минула річниця пам'яті нашого захисника та Героя Сергія Максимчука, який загинув на війні, захищаючи кожного з нас.
Сергій Володимирович Максимчук народився 7 травня 1981 року в с. Кузьминці Барського району. Зростав в люблячій сім’ї, де мав трьох братів: Олега, Ігоря та Валентина. Але, на превеликий жаль, Ігоря в юнацькому віці нестало. Це було велике горе для родини. Батько Володимир працював в колгоспі, мати Люся - в аграрному ліцеї. Саме в Кузьминцях Сергій здобував середню освіту. В школі мав багато друзів, завжди був за справедливість, захищав слабших. Після школи вступив в Кузьминецький аграрний ліцей, де здобув професію тракториста.
Після закінчення навчання пішов на службу в армію до Львова. З майбутньою дружиною Наталею познайомився в Кузьминцях, коли вона прийшла на перший курс навчання, а Сергій приїхав у відпустку з армії. Але час швидко злетів і Сергій поїхав знову на службу. Вони чекали зустрічі. Зустрічалась пара три роки, після чого одружились. Проживали в м. Бар. Були дуже щасливою сім’єю. У подружжя народилось двоє чудових діток: син Денис 2005 року та донечка Анастасія 2013 року. У цивільному житті Сергій був майстром на всі руки, за що не брався – усе робив швидко. Не було такої чоловічої роботи, що б він не міг зробити. Працював майстром з будівельних робіт. Пізніше відкрив свою справу і працював майстром натяжних стель.
«Усі говорили, що в нього золоті руки. Бувало прийде з роботи втомлений, донечка сяде йому на руки і в нього відразу втома проходить. Діти для нього були понад усе. Полюбляв рибалку, брав із собою сина, але не часто міг поїхати, бо завжди не вистачало часу» - пригадує дружина.
Рідні та оточуючі про Сергія завжди говорили і будуть говорити, як про чуйного, доброго, люблячого чоловіка і батька, брата, сина, який в будь-якій ситуації міг допомогти і виручити. Мав чітку позицію і був патріотом, любив Україну і вважав чоловічим обов’язком її захищати.
«До повномасштабного вторгнення мій чоловік був звичайним цивільним. Коли почалась війна, Сергій сам пройшов комісію, прийшов додому і каже: «Наталя, я йду, я не буду сидіти вдома, бо це обов’язок кожного чоловіка і я маю захищати наших дітей». Хоч як я його не вмовляла, але сказав «усе буде добре, не хвилюйся» - дружина.
Уже 2 березня 2022 року Сергій добровільно став на захист Батьківщини. Разом з побратимами боронив Бахмут та Лиман. Служив в військовій частині А7336 170 батальйон, 120 бригада. Мав посаду оператор зв’язківець. Позивний «Макс». Він був надійним плечем побратимам, разом вони пройшли чимало гарячих точок фронту, пережили багато складних моментів. Сергія знали як надзвичайно сміливого і відважного воїна.
Сергій до останнього подиху був вірним своїй країні. Загинув у бою за свободу нашої Батьківщини, проявляючи стійкість, мужність та героїзм, оператор-механік відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку, солдат Сергій Максимчук внаслідок штурмових дій противника біля в н.п. Новосадове Краматорського р-ну Донецької обл. 2 серпня 2024 року разом із своїм побратимом. Його пам’ять має завжди жити в наших серцях!
Вічна пам'ть та слава Герою!
