Щороку представники єврейської спільноти та ветеранських організацій відвідують місця масових розстрілів на території Барської громади. Цьогоріч вони також вирушили цим маршрутом: спершу — братські могили під селами Гайове та Іванівці, далі — меморіал за Мигалівцями. Саме туди приїхали і журналісти БарNews.City.
За селом — огороджена територія з меморіальним комплексом, де викарбувані прізвища тих, про кого збереглися свідчення. Дві могили: одна трохи менша, інша - більша.
«Після розстрілів місцевих сюди не підпускали, кілька днів стояли поліцаї, — розповідає староста Мигалівців Володимир Казік, який узяв це місце під свою опіку. — Люди бачили, що три дні ворушилася земля — під нею ще були живі».
Історію самих розстрілів і створення меморіалу докладно відтворює барський краєзнавець, активіст місцевої єврейської громади Михайло Куперштейн.
Комплекс відкрили 15 жовтня 2015 року за ініціативи Аліка Васермана, уродженця Ялтушкова, та Леоніда Тепермана. Долучилася міська влада, місцеві підприємці з єврейської общини.
«Особливо було важко збрати списки імен», — каже краєзнавець.
До появи комплексу тут стояла чавунна плита, встановлена Яковом Пічкарем у 1962 році (він працював бухгалтером на цукровому заводі), а територію обмежував шлаковий паркан без хвіртки, щоб не заходила худоба.
Михайло Куперштейн каже, що на могилах біля Гайового та Іванівців «чорні археологи» інколи щось шукають. «Шукати нічого, — наголошує він. — Перед розстрілами всіх роздягали, речі забирали поліцаї. У місцях захоронення нічого не лишилося — лиш пам’ять і наш обов’язок її берегти».
Меморіальний комплекс в с. Мигалівці
Окупаційна влада і створення гетто в Ялтушкові
Після приходу німців Ялтушків увійшов до Барського ґебіту. До цієї адміністративної одиниці зарахували також Мурованокуриловецький, Яришівський і Новоушицький райони. Усі накази гебітскомісаріату та Барської районної управи були обов’язковими для виконання і в Ялтушкові.
Одними з перших стали розпорядження, спрямовані проти єврейського населення: обмеження пересування, заборона контактів з неєвреями, заборона на надання та отримання медичної допомоги. Євреїв зобов’язали носити розпізнавальні знаки — спершу пов’язку із синьою зіркою Давида на рукаві, згодом — дві зірки, спереду і ззаду, що робило людей повністю безправними. Для обліку й використання праці всю громаду поділили на три категорії: А — фахівці, Б — ремісники, В — «інші» (усі решта).
15 грудня 1941 року оголосили про створення гетто: у Барі — трьох, у Ялтушкові — одного. Ялтушківське гетто розмістили в районі базару та синагоги. Територію обнесли колючим дротом, встановили ворота й виставили охорону з поліцаїв. За свідченнями місцевих жителів, начальником поліції був Антонюк, відомий жорстоким ставленням до євреїв. Після звільнення краю 1944 року він утік, певний час переховувався й чинив напади на партійних, але згодом його спіймали та стратили, а тіло виставили на базарній площі для впізнання.
Меморіальний комплекс в с. Мигалівці
Перший масовий розстріл (Гайове, 19 серпня і Ялтушків, 20 серпня 1942 року)
19 серпня 1942 року зондеркоманда з Кам’янця-Подільського здійснила масове вбивство євреїв під Баром (урочище Гайове). Наступного дня ті самі каральні підрозділи прибули до Ялтушкова і провели перший розстріл: вбили близько 450 осіб — літніх людей, жінок із дітьми, хворих та осіб із інвалідністю.
Працездатних залишили для примусової праці. Це були передусім фахівці і ремісники. До кожного «закріплювали» учня, якого протягом року примушували опановувати ремесло під наглядом майстра. Коли учні опанували роботу, здали екзамен, то їх «вчителів»-євреїв окупаційна влада ухвалила рішення розстріляти. Це був другий розстріл, під час якого в жовтні 1942 року було вбито 1 194 євреї.
Меморіальний комплекс в с. Мигалівці
Другий масовий розстріл (Ялтушків 14 жовтня 1942 року)
Напередодні 14 жовтня 1942 року шуцмани наказали всім євреям зібратися біля воріт гетто. Після переклички поліцаї прочісували будинки й тайники, шукаючи тих, хто міг переховуватись. Зібраних людей повели до цукрового заводу й замкнули у прирейковому складі. Багато хто вважав, що їх вивозитимуть «на переселення» для роботи.
Вранці колону пішки гнали приблизно п’ять кілометрів — у напрямку Мигалівців, де й відбувся розстріл. Тіла складали у велику братську могилу. Тоді було вбито 1 194 євреї.
Окремо відібрали 120–150 фізично міцних чоловіків, яких відправили до Якушинців на примусові роботи — будівництво дороги та ставки «Вервольф». У листопаді 1942 року їх усіх розстріляли. Ніхто не повернувся.
Після цих акцій Ялтушків залишився без єврейського населення — місто оголосили Judenfrei («вільним від євреїв»). Вижити вдалося одиницям.
Це були жителі Ялтушкова, Верхівки, Примощанця, а також люди з Бессарабії та Буковини, які опинилися в нашому гетто. Різного віку: Бухгалтери, робітники заводу — звичайні люди. Серед них - 78 дітей до 16 років.
— Дідусь моєї дружини працював на цукровому заводі, мешкав поруч у двоповерховому будинку. Його просто викинули з вікна і вбили. Чи не хотів іти, чи щось інше сталося, невідомо.
Делегація, яка відвідала меморіальний комплекс в с. Мигалівці
Поки ми стоїмо біля могили, люди дивляться на стелу і шукають прізвища своїх рідних. Дружина Михайла Куперштейна каже, що тут розстріляли її бабусю з усією сім’єю і показує прізвища та імена, написані на меморіалі, рідних людей. Мати встигла виїхати з трьома дітьми та чоловіком в Узбекистан — так і вижили. Список таких історій довгий.
Другий розстріл під Іванівцями. Точної цифри вбитих немає
— В Іванівцях розстріляли понад 2 000: десь 2 300–2 400 осіб — точної цифри немає і вже не буде. На Гайовому — приблизно 3 200. Є список на 5 138 людей, складений у Барі в 1945 році міською владою, але прізвищ лише близько 3 500. Решти немає, - розповідає краєзнавець. - Бар звільнили у 1944-му, людей розпорошило — хтось виїхав, хтось не повернувся, хтось загинув на фронті. Розстрілювали цілі сім’ї, і часто не було кому вже згадати, а свідчення збирали «зі слів».
Офіційно міськрада тоді назвала 88 тих, хто вижив. За іншими підрахунками — 160. Загалом розстріляли близько шести тисяч. Найточніші дані — в Єрусалимі, в інституції Яд Вашем. То були люди з Бару і навколишніх сіл, а також прибулі з Буковини та Бессарабії.
— На Гайовому два роки трава не росла. Там п’ять великих могил — це розстріл в один день, 19 серпня. Біля Іванівців — шість могил.
Біля с. Іванівці розстріли тривали два дні: 14–15 жовтня. Спершу вбивали тих, кого знайшли зразу, а потім поліцаї ходили по хатах, вздовж річок, добирали тих, хто ховався. Євреїв здавали й місцеві. Наступного дня дострілювали. Крім євреїв, розстріляли й українців-активістів, комуністів.
— Із відомих поіменно: Надія Паламарчук, секретарка партійної організації школи № 2, Межман, член підпільного комітету, Пелагея Буга, член ЦВК України. З дому витягували й колишніх голів сільрад: Слободи Ялтушківської, Гулів та інших сіл. Я особисто знайшов прізвища понад 15 таких людей, - розповідає Михайло Куперштейн.
Розстрілами в Барі керував Григорій Андрусєв, начальник окружної поліції — людина вкрай жорстока. На сайті Бабині Яри Вінниччині вказано:
"Групи по 40-50 євреїв роздягали догола і підводили обличчям до ям. Протягом 13 годин німці стріляли з автоматів жертвам в потилицю, люди падали обличчям вниз. Зовсім маленьким дітям розбивали голови об корпус автомобіля, який стояв поряд. Начальник місцевої поліції Андрусів наказав немовлят кидати в яму живими, а потім сам розстрілював їх з пістолета. У 1966 р, він був засуджений до розстрілу".
Свідчення Михайла Розенфельда
За спогадами Михайла Розенфельда, якому в 1942 році було близько п’яти років, під час облави батько наказав йому з мамою сховатися у сараї. На колишній засолювальній базі стояли великі діжки для засолки — у них і переховувалися дві родини. За два дні поліцаї помітили підозрілі голоси, зайшли до сараю, одну родину виявили й забрали до поліцейської дільниці. Згодом знайшли і Розенфельдів. Начальник поліції Антонюк наказав замкнути матір із дитиною в камері, оголосивши, що вранці їх відправлять до Бару на розстріл.
Уночі хтось невідомий відчинив камеру. Мати з сином тихо вийшли й пішки вирушили в бік Копайгорода — до знайомих, там була румунська зона окупації, де не було розстрілів. На світанку в одному з сіл їх спіймав нетверезий поліцай, але місцеві мешканці відговорили його, запросивши до хати. Поки він відволікся, утікачі знову вирушили в дорогу й дісталися до Копайгорода, де вижили.
Після війни родина повернулася до Ялтушкова. Михайло Розенфельд згодом став викладачем, здобув науковий ступінь кандидата технічних наук і нині проживає в Ізраїлі.
Делегація, яка відвідала меморіальний комплекс в с. Мигалівці
Епізод порятунку під Гайовим
Під час першого розстрілу в урочищі Гайове стався винятковий випадок порятунку кількох людей.
— «Приїхав на білому коні комісар. До нього кілька людей кинулися з проханням, змішуючи німецькі слова й єврейські (щоб він зрозумів, що випадково сюди потрапили)», — згадує Михайло Куперштейн. — «І, чи з огляду на людяність, чи з іншої причини, він забрав з-під розстрілу шість осіб».
Серед урятованих — Геня Гейнштайн із трьома малолітніми дітьми, Інна Воскобойник (медсестра), Соня Поверштейн та Михайло Фельберг.
— «Потім вони втекли з Бару, знайшли людей, які допомогли, і дісталися румунської зони. Там було дуже важко — знущання, голод, холод, — але масових розстрілів не було», — каже краєзнавець.
Зараз, за словами Михайла Курепштейна, в Барській громаді проживає близько 20 чистокровних євреїв і близько 50 - змішаних. Але події 1942 року важливо пам'ятати усім, адже це істрія нашого краю, нашої країни і нічого невинних людей. Тому нащадки розстріляних людей щороку приїздять на могили, щоб зберегти пам'ять та національну ідентичність.
Як зазначила Надія Кузнєцова, голова ветеранської організації, тут справа не в національності, а в людській ненависті. Такі ж звірства коїла і російська армія, коли зайшла на територію України у 2022 році. Тому усі ми маємо пам'ятати історію, своїх предків та ті звірства, які коять на наших землях окупанти в будь-які часи.
