Віталій Анатолійович Навроцький, солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону в/ч А0853. Позивний «Фантазьор».
Народився Віталій 3 січня 1994 року в місті Бар, у невеличкій родині, де був єдиним сином і найбільшим скарбом для своїх батьків. Дитинство Віталія було не з легких: у 2004 році він втратив батька, і з того часу його світ тримався на любові й самопожертві матері — Галини Григорівни. Саме для неї хлопець намагався бути опорою, ще зовсім юним усвідомивши, що життя вимагає сили і мужності.
Змалку Віталій вирізнявся допитливістю й добрим серцем. Він любив техніку, міг годинами розбиратися в автомобілях. Шкільні роки у другій барській школі залишили у пам’яті друзів і вчителів образ щирого, світлого хлопця з легкою усмішкою та спокійним характером. Після школи він здобував робітничі професії — газоелектрозварювальника, тракториста. Йому подобалося відчувати результат власних рук, творити щось корисне.
Та головним покликанням стало військо. У серпні 2015 року Віталій підписав контракт із Збройними силами України. Йому було лише 21. Юнак, який міг би шукати для себе спокійного життя вдома, натомість свідомо обрав шлях воїна. Починав водієм, а згодом, у листопаді 2023 року, здобув професію водія-сапера — небезпечну і відповідальну.
Проте найціннішим у житті для Віталія була родина. У 2011 році він зустрів Анастасію, дівчину, яка стала його долею. Їхнє кохання було світлим і щирим: у 2014 році вони побралися, а незабаром з’явився на світ син Богдан. Віталій обожнював свого хлопчика, пишався кожною його перемогою, навіть найменшою. Часто говорив друзям, що найбільше мріє повернутися додому й виховувати сина, щоб той зростав у мирній країні.
Служба привела його на схід України. Він воював у Харківській області, проходив службу в зоні АТО, у Донецькій області, в гарячих точках біля Соледара, у населених пунктах Весела та Федорівка. Його побратими згадують: Віталій ніколи не втрачав спокою, навіть коли ситуація була критичною. Він умів підтримати словом і жартом, недарма й позивний мав «Фантазьор» — бо навіть серед війни залишався мрійником, що бачив світліше майбутнє.
Та війна забрала його. 24 серпня 2024 року, у День Незалежності України, під час виконання бойового завдання у Федорівці Донецької області, коли він був прикомандирований до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, життя Віталія обірвалося внаслідок атаки ворожих FPV-дронів. З того дня він вважався безвісти зниклим, і лише 13 лютого 2025 року стало відомо про його загибель. Цей день став днем великої втрати для його сім’ї, друзів, побратимів і рідної громади.
Віталій Навроцький назавжди залишиться у пам’яті як відданий син і люблячий батько, як вірний чоловік і надійний друг, як боєць, що до останнього подиху боронив рідну землю. Його життя — приклад мужності, любові до ближніх і до України. А його мрія — про мирне небо для сина та для всіх українських дітей — житиме доти, доки житиме наша країна.
Вічна пам’ять та слава Герою!
