У м. Бар 18 жовтня відбувся відкритий показ документального фільму «Булер» американського режисера Лі Гірша. Організатори DOCU CLUB «Бар» спеціально обрали неділю, щоб на зустріч змогли прийти батьки, педагоги та діти. Однак охочих виявилося небагато. Більшість глядачів представляли один навчальний заклад. Після перегляду учасники обговорили, чому діти мовчать про цькування та як дорослі можуть його зупинити.
Коли дорослі знають про булінг, але нічого не роблять
У школах проводять виховні години проти булінгу, створюють плакати, організовують тематичні заходи та звітують про профілактичну роботу. Діти дружно погоджуються, що цькувати інших не можна. А вже після дзвінка хтось із них може принижувати однокласника, ображати його батьків, висміювати зовнішність або погрожувати. Інші сміються чи мовчать. А дитина, яку цькують, залишається зі своєю проблемою наодинці.
Саме таку байдужість дорослих та жорстокість однолітків показує документальний фільм «Булер».
Один із його героїв систематично зазнає принижень і фізичного насильства у шкільному автобусі. Про конфлікти знали і батьки, і адміністрація школи. Хлопчик раніше розповідав про цькування, але ситуація не змінювалася. Згодом він перестав скаржитися, оскільки не вірив, що йому допоможуть.
Лише коли знімальна група показала дорослим відео з автобуса, вони побачили, що насправді переживає дитина.
Це реальна історія. І подібні ситуації трапляються не лише в американських школах, а й в українських, зокрема в наших громадах. Цькування може відбуватися в коридорах, туалетах, на вулиці, під час уроків та навіть в укриттях під час повітряної тривоги. І далеко не завжди педагоги належно реагують на образи та приниження.
Іноді саме один з вчителів своїми постійними зауваженнями, висміюванням чи публічною критикою учня створює підґрунтя для цькування. Діти бачать ставлення дорослого й починають його наслідувати. Тому педагог не лише передає знання, а й власним прикладом формує у дітей уявлення про справедливість, повагу та допустиму поведінку.
Булінг буває навіть серед друзів
Жертвою цькування може стати будь-яка дитина. Особливо часто мішенню стають ті, хто чимось відрізняється від однолітків: зовнішністю, поведінкою, інтересами чи іншими особливостями.
Причому принижувати можуть навіть ті, кого дитина вважає друзями. Коли образи чергуються зі звичайним спілкуванням, їй складно зрозуміти, де дружба, а де цькування. Особливо якщо інших друзів майже немає.
Булінг — це не лише побої, погрози чи словесні образи. Модераторка зустрічі Ірина Стороженко звернула увагу, що одним з проявом булінгу є і систематичне ігнорування дитини колективом, яке може завдавати не меншого психологічного болю, ніж відкриті приниження.
Важливу роль відіграють і свідки. За наведеними під час обговорення даними, більшість випадків цькування відбувається в присутності інших дітей. Адже кривдник нерідко прагне продемонструвати свою перевагу саме перед аудиторією. Водночас не всі свідки підтримують насильство. Дехто хотів би заступитися за однокласника, але боїться сам стати наступною жертвою.
Саме тому важливо, щоб у класі були діти, готові підтримати постраждалого та повідомити дорослим про цькування.
Чому діти бояться повідомляти про булінг
Після перегляду фільму учасники обговорили побачене разом із підлітковою психотерапевткою Ольгою Беляєвою. Фахівчиня розповіла про алгоритм реагування на булінг.
Присутні також поділилися думками, як мають діяти батьки, педагоги та адміністрація школи, а також що вони самі зробили б, ставши свідками цькування. Показово, що наймолодший учасник зустрічі одним із небагатьох відкрито сказав, що заступився б за постраждалого або розповів про ситуацію дорослим. Адже часто діти мовчать не через байдужість. Вони бояться помсти кривдників, втрати друзів або того, що після звернення до вчителя ситуація стане ще гіршою.
Ірина Стороженко наголосила, що школярів потрібно вчити повідомляти не лише про цькування, якого вони зазнають особисто, а й про випадки насильства щодо інших дітей. Важливо, щоб такі повідомлення не сприймалися як «донос». Розповісти дорослим про цькування — означає допомогти людині, яка потребує захисту.
Модераторка Марина Коваль звернула увагу на необхідність конфіденційності таких звернень. Адже якщо інформація хто повідомив про булінг розповсюдиться серед педагогічного колективу, згодом її може взнати і весь клас, і ця дитина сама може стати об'єктом цькування. Тому школа повинна захищати тих, хто звертається по допомогу, і не допускати помсти за повідомлення.
Виховні години не замінять реального захисту дітей
Під час обговорення порушили й питання впливу родинного виховання на поведінку дітей. Любов, увага та залученість батьків у життя дитини допомагають формувати здорові стосунки з оточенням. Натомість байдужість, відсутність чітких меж або надмірно жорстке виховання можуть підвищувати ризик агресивної поведінки. Фізичні покарання також не розв'язують проблему. Вони можуть тимчасово змусити дитину підкоритися, але не навчають поваги до інших.
Водночас значна відповідальність лежить на навчальних закладах. Адже саме організатор навчального процесу відповідальний за безпеку учнів в школі.
Школам потрібна не показова боротьба з булінгом, а чітка політика, яка захищатиме дітей від приниження та дискримінації. Це мають бути перевірені практики, постійне навчання працівників навчального закладу, взаємодія з батьками, спільні заходи учнівського колективу тощо.
Ця політика має передбачати зрозумілі правила поведінки для учнів і педагогів, безпечне повідомлення про цькування, своєчасне реагування та підтримку постраждалих.
Важливо працювати не лише з кривдником і постраждалим, а й з усім класом. Адже атмосфера в колективі залежить і від тих, хто спостерігає за цькуванням, підтримує його або наважується зупинити.
На показ прийшло не багато барчан
DOCU CLUB «Бар» уже провів кілька показів фільму «Булер» для навчальних закладів громади. Стрічку переглянули понад сотню учнів, студентів та освітян. Викладачі також звертаються до організаторів із проханнями провести перегляди для їхніх вихованців, тому покази планують продовжувати.
Цього разу організатори запросили всіх охочих, спеціально обравши неділю, щоб прийти могли й батьки, які працюють у будні. Проте на запрошення відгукнулося дуже мало жителів громади.
І це засмучує, адже булінг не обмежується однією школою чи окремим класом. Можливо, хтось переконаний, що його дитину не цькують. Хтось вважає, що вона сама ніколи не стане кривдником. А хтось просто не бачить потреби говорити про проблему, з якою нібито не стикався. Однак відсутність скарг ще не означає, що цькування немає.
Дитина може мовчати, бо боїться, соромиться або вже не вірить, що дорослі здатні допомогти. Саме це показує фільм «Булер».
Як склалося життя хлопчика після фільму
Документальний фільм «Булер» режисера Лі Гірша знімали протягом 2009–2010 навчального року, а вийшов він у 2011 році. Відтоді минуло вже 15 років, але проблема, яку порушили автори, залишається актуальною.
Одним із головних героїв стрічки став 12-річний Алекс Ліббі, якого систематично цькували однолітки. Після зйомок хлопець змінив школу, а згодом його родина переїхала до іншого штату.
На новому місці життя Алекса поступово налагодилося. Він знайшов друзів, покращив успішність і знову почав довіряти людям. Його мама Джекі розповідала журналістам, що син, який майже чотири роки нікого не обіймав, нарешті знову почав обіймати близьких.
Згодом Алекс сам долучився до боротьби з булінгом. Він виступав перед школярами, розповідав про пережите та співпрацював із громадською ініціативою The BULLY Project.
Фільм вплинув і на роботу шкільного округу, де навчався Алекс. Після оприлюднення випадків цькування в автобусах встановили системи відео- та аудіоспостереження, збільшили кількість дорослих, які супроводжували дітей, і посилили контроль за поведінкою школярів.
Це показує, що зміни можливі. Але для цього дорослі повинні не просто визнавати проблему, а вживати конкретних заходів, щоб захистити дітей.
