10 років місцевий працівник культури Олександр Дєдов на Новий рік грав роль Діда Мороза. Але з декомунізацією цього персонажа, в місті все рідше можна на новорічні свята побачити цих улюбленців дітей: Діда Мороза та Снігуроньку. Спеціально для сайту БарNews.City Олександр розповів як то було і чому не жалкує, що його роль «скоротили».
З чого все починалося
Я сам не місцевий, приїхав на роботу в районний Центр дозвілля. Як і чому я став Дідом Морозом вже й не пам’ятаю. Швидше за все, треба було терміново когось на цю роль, от і взяли мене. Років 10-11 я щороку одягав бороду та шубу. Виступали, в основному, на центральній площі на «відкритті» новорічної ялинки. Ходили по організаціях: вітали зі святом, посівали. Йшли гуртом, я, як дід Мороз, моя дружина була усі роки зі мною Снігуронькою, і ще наші колеги в костюмах якихось героїв.
Також, колись нас запрошували організації, які проводили для дітей своїх працівників новорічні ранки.
З дітьми працювати важкувато, але нам вірили
До речі, нам діти вірили. Та ми й самі вірили, бо досить фанатично до цього ставилися. Наш дивіз: якщо берешся за роботу, то або роби, або не берись. Ми входили в роль, в образ…
Отак, говориш, мислиш по-своєму, а накладаєш бороду, одягаєш костюм і – бац: голос зразу міняється такий стає грубуватий, починаєш мислити як… ну прям – Дід Мороз.
Особо каверзних питань в дітей не було. Вони або вірили, або, можливо, не заважали іншим вірити. Але треба було дуже готуватися до зустрічі з дітьми, і прораховувати усі моменти. Якось в шубі відкрилася пола і діти почали дивувалися: «О, Дід Мороз у джинсах!». Після того ми добре зашивали шубу нитками, щоб не було таких казусів. Потім я почав взувати сапоги-казаки. В них були довгі холяви, аж до колін. В них вже не було страшно коли шуба піднімалася.
Навіть ті, що знали, що Діда Мороза нема, починали замислюватися
Бувало приходиш на свято, старші діти бігають і тикають пальцем: «Це переодітий дядько якийсь!». І тут, коли починаєш гарно говорити - по-дідоморозівськи, бачиш як в них очі відкриваються ширше-ширше... І ніби розуміють, що не справжній, але закрадається якийсь сумнівів. Це було приємно.
Найкращий імпровіст – добре вивчений текст
Звісно, повністю за сценарієм не попрацюєш, бо це діти, живі люди, все не передбачиш. Але основний кістяк був написаний і завчений.
На корпоративи ми не погоджувалися йти. Намагалися зберегти свій благородний образ, і на п’янки не ходили. Звісно, бувало, що прийдеш вітати в образі в організацію і попадаєш на якесь шампанське з мандаринами, але то зовсім інше.
Костюми брали в будинку культури, потім шили
Спершу костюми брали в центрі дозвілля, але вони були такі собі – неважнєцкі. Перший був червоний – комуністичний. Потім десь взяли синій, трохи кращий, але теж такий – не дуже. Пізніше пошили гарні сині костюми, в яких виступали досить довго.
Холодно не було, бо шуба була на синтепоні, під неї одягав якусь теплу кофту. Та й акторська закалка, образ… Холоду ми не помічали.
Діти не впізнавали
Снігуркою була моя дружина Ірина. Це й накраще, бо не кожна жінка зрозуміє де це ходе чоловік до ночі.
Новий рік в місті святкували 31 грудня ввечері на центральній площі. В основному, відбули свято, а потім брали з собою костюми, або йшли в них. Заходили до батьків дружини, щоб привітати, потім – до сусідів, щоб привітати їхніх дітей, а далі й додому. Сусідський хлопчик вже величенький був, але якось після нашого візиту сказав замислено своєму батькові: «Цей Дід Мороз щось на нашого сусіда похожий, чи це сусід на нього…».
Моя донечка ще маленька, їй лиш півтора рочки, то вона ще про Діда Мороза не знає. Та й я вже два роки як не граю цю роль.
На місце Діда Мороза прийшов Святий Миколай
Прийшла декомунізація. Діда Мороза заборонили. Мене просили грати святого Миколая, але я не дуже хотів. А тут, на щастя, з’явився Олексій Пацьора – що вже кілька років грає роль святого Миколая. Він став новим колоритним персонажем нашого міста.
Вже років два я не граю Діда Мороза, а зараз вже й звільнився з Центру дозвілля.
Крім Діда Мороза нікого не грав
Мій образ був суто дідоморозівський. Інших ролей не грав, хіба що ще коли навчався. На усіх святах я сиджу за пультом, озвучую заходи. Новий рік – свято, яке не вимагає особливої озвучки. Музику міг увімкнути будь-хто.
Коли перестав вірити в Діда Мороза – не пам’ятаю
Я жив удвох з мамою. Жили ми скромно, і подарунки теж були скромні. Я й не пам’ятаю, щоб до мене приходив Дід Мороз, хіба в дитячому садочку. Але то таке – вихователька переодягнеться… Ну який там з неї Дід Мороз?!
Діда Мороза заборонили – це, може, й добре
Раніше в образі проходиш містом, усі вітаються, посміхаються. Останні роки все почало змінюватися. Спершу молоді хлопці почали по дорозі нагло чіплятися: «Дай подарка! Дай подарка!». Останній рік вже й старші чоловіки почали теж нагло підходити і вимагати подарунка: «Дід Мороз, дай подарка! Ти що зажлобився? Дай подарка!». І це не поодинокі випадки. Видно людям не потрібен став Дід Мороз.
Але дітям потрібно вірити в щось. Знаю, що в деяких дитячих садках і школах до дітей ще приходять Дід Мороз та Снігурка. Там їх грають старшокласники, учителі чи студенти.
Чим займається в житті барський Дід Мороз
Основне моє заняття, яке я люблю і яким живу – моя студія звукозапису. Я її збирав кілька років, потрохи закуповлюючи апаратуру. Але поки особливих заробітків з неї нема. Граю на концертах, в групах. Але то так – хобі. Ще я вирізаю електролобзиком різні написи, фігури. Вирізав собі та знайомим номерні знаки на будинок.
Дуже люблю на велосипеді виїжджати на природу. Раніше з дружиною щовихідних їздили в ліс. Але зараз донька маленька, то поки не виїжджаємо. Але я вже купив дитяче крісло на велосипед і влітку плануємо відновити наші подорожі, але вже втрьох.
