Після виборів, у грудні 2016 року з Баром об’єднались три сусідні села: Широке, Глинянка та Антонівка. Староста сіл Оксана Зажирко розповіла про здобутки та проблеми з якими зіштовхнулася за час роботи.
Оксана Зажирко - за освітою економіст, закінчила Хмельницький торгово-економічний університет. До вступу на посаду, займалася волонтерською діяльністю. Одружена, виховує двох дітей.
- Чому прийняли рішення йти у старости?
- Чесно кажучи, у мене ніколи не було мети зайняти керівне місце у старостинському окрузі. Подати свою кандидатуру мене активно підштовхували односельчани. Казали: «Оксано, давай будемо щось пробувати».
До посади голови, я волонтерила, тричі була в зоні АТО на передовій.
- Чому вирішили їздити на Схід України, де йде війна?
- У мене багато знайомих у зоні бойових дій. Щоразу, коли я телефонувала до них, щоб дізнатися як справи, вони запевняли, що все добре. Я розуміла, що це було для того, аби не сіяти паніку серед близьких. Тому почала більше цікавитися чим можна допомогти їм.
Мені хотілося долучитися до підтримки бійців, тому я ініціювала збір допомоги. Ми збирали продукти і везли їх атовцям, які є вихідцями з нашої громади. Кожен допомагав чим міг: хтось давав закрутки, інший - буряк, ще хтось - сало, картоплю. Був випадок, коли за день, з трьох сіл Глинянки, Антонівки та Широкого вдалося зібрати три тонни картоплі. Такий вантаж доставити було нереально. Ми з волонтерами продали частину картоплі, а на виручені кошти закупили необхідні речі для бійців. Згодом, через певні сімейні обставини, їздити більше не могла. Але, разом з однодумцями та з допомогою громади, ми продовжували завантажувати буси для наших захисників.
Можливо така активна громадська позиція спонукала односельчан підтримати мене.
- Як рідні сприйняли рішення йти в старости?
- Чесно кажучи, родина не підтримувала. Казали: «Оксано, куди? Наше діло займатися полями». Коли вже були відомі результати виборів, мама ще довгий час не могла повірити, що я пройшла сільським головою.
- Чи могли в дитинстві уявити себе керівницею села?
- У дитинстві, як і всі дівчатка, хотіла шити платтячка. Або бути перукарем чи візажистом. Незважаючи на жіночі уподобання, я переважно товаришувала з хлопчиками. Вже тоді мала лідерські замашки, які знадобилися у дорослому житті.
- Чи був страх, що не впораєтеся з обов’язками?
- Перші півроку були сльози, переважно після роботи. Особливо, коли стикалася з різними ситуаціями, де тільки від мого рішення залежало куди буде рухатися село далі.
Загалом скажу, що бути старостою у двадцять вісім дуже важко. З часом, звичайно стало легше, з’явився певний досвід, навчилася спілкуватися з різними людьми. Велику роль відіграло те, що усі сільські голови досить дружні, допомагають, коли потрібна порада.
- Що змінилося у вашій громаді за час ОТГ? Які досягнення громади? Що не вдалося?
- Коли я йшла на цю роботу, то орієнтувалася на те, що часто говорили батьки, родичі та односельці: «дістала погана дорога», «немає у нас світла». Коли постійно чуєш про якусь проблему від різних людей, то ставиш собі за мету її вирішити.
Я вдячна міській раді та депутатам, які підтримали освітлення всіх трьох сіл.
Минулого року ми висипали дорогу щебнем у Глинянці, цього року міська рада виділила кошти на 240 тонн щебня для доріг у Антонівці. До цього часу, висипали дороги глиною та карєрним грузом.
Минулого року встановили майданчик біля дитячого садочка.
Ми отримали шкільний автобус і наші діти комфортно добираються до міських шкіл.
Маємо значну підтримку від нашого орендаря Миколи Хіміча, ТОВ «Династія». У минулому році в рамках соціальної програми, він запропонував для першачків закупити стільці, стільчики та столи для вчителів. Цьогоріч, крім соціальної угоди, орендар на 70 тисяч закупляє дев'ять елементів для встановлення дитячого майданчику.
- Як у громади з культурним життям?
- Культурне життя громади було активним і до об'єднання. У нас функціонують народні колективи та є багато самобутніх митців, які беруть участь у різних концертах та часто виступають.
Зараз працюємо над ще одним цікавим проєктом. Днями поспілкувалася з тренерам та викладачами східних танців та бойового гопаку. Є ідея зробити декілька гуртків у селі, щоб сільські діти також мали змістовне дозвілля.
- Чого першочергово потребує громада?
- Проблеми з дорогами та освітленням частково вирішені, але є ще над чим працювати. Хотілося б розвитку громади в плані створення кооперативів. Наприклад, молочного. Села старостинського округу невеликі за кількістю людей, але корову має кожен. Молодь виїжджає на заробітки, а населення середнього і старшого віку має єдиний заробіток і підтримку – це тримати худобу. У нас великі череди, до 300 корів, є гарні пасовища. Селяни могли б пастеризували молоко та забезпечували наші ж школи та садочки. Це забезпечило б усіх, хто утримує корів стабільною роботою у селі.
- На вашу думку, чи виграли села, що увійшли до старостинського округу від об'єднанням з Баром?
- Звичайно, виграла. Ми не були самодостатньою сільською радою і якби ми не об'єдналися, нам було б дуже складно. Для прикладу: на освітлення у нас пішло 480 тисяч, а загальний бюджет сільської ради - 400 тисяч, тому фактично окрім сплати заробітної плати ми не могли зробити у громаді нічого.
- Щоб порадили тим, хто ще не об'єднався?
- Сміливості. Не боятися відпустити бюджет. Об'єднання - дає більше можливостей.
- Перші три речі, які ви першочергово зробили на посаді старости громади?
- Дорога, освітлення та будівництво каплички, яке ще знаходиться у процесі. Нашу місцеву церкву розвалили у 1964-му році. Хрест з куполу зараз зберігається у Івановецькій церкві, прихожанами якої є більшість жителів нашого села. Моя мрія - щоб цей хрест повернувся у нашу громаду.
- Що ви навчилися на посаді? Що знадобилося з попереднього досвіду?
- Вважаю, що на посаді головне: людяність, розуміння, повага до людей, інколи вміння тримати себе у руках і наполегливість. Тому, вік живи - вік вчися. Мені багато дало навчання у Центрі розвитку місцевого самоврядування, різноманітні тренінги та семінари для старост.
- З якими питаннями люди найчастіше звертаються?
- Люди приходять постійно. Проблеми різні: падають гілки, допомогти по господарству, звичайні буденні сільські проблеми. Інколи приходять і просять розібратися з сусідкою, яка порушила межі (сміється). Люди з будь-якими проблемами йдуть до сільського голови.
- Що вас востаннє дуже потішило на роботі?
- Коли вперше до мене приїхало декілька машин з щебнем підсипати дорогу у селі, то я тішилася як дитина. Ще запам'ятався момент, коли у моїх селах вперше увімкнули вуличне освітлення і я того ж вечора пішла на пагорб з якого відкривається панорама, як на долоні, щоб побачити усі три села.
- Будь-якій громаді потрібні нові інвестиції, виробництва. Що можете запропонувати інвесторам?
- Ми будемо раді будь-якому інвестору, завжди готові до співпраці. Зараз у нас є вільне приміщення поруч із сосновим лісом, у селі, де є цілющі джерела. Там, відносно добра дорога. Шкода, що воно пустує. Можливо хтось міг би взяти його в оренду та зробити там щось корисне для громади. Може магазинчик з продовольчими товарами.
- До стратегічних цілей розвитку Барської громади на 2018-2020 роки входять розвиток бізнесу та залучення інвестицій, покращення інфраструктури та розвиток туризму. Що було зроблено у цих напрямках у сільській місцевості.
- При вступі на посаду, я обіцяла громаді, що сільська територія буде розвивалася. Хотілося б розвинути зелений туризм, навіть підшукували старі будинки, які можна було б розписати українським орнаментом. У Антонівки вдале географічне розташування: є сосновий ліс, привабливі яблучні сади, невеликий пляж, поруч зі ставком. Також у нас є цілющі джерела. За переказами, вони мають чудодійні властивості, омолоджували та лікували саму засновницю Бару королеву Бону Сфорцу.
