Рідні сестри Лілія та Аліна та їх семеро дітей пів року живуть у родині Олени та Олександра Гарників. Обидві сестри та їх чоловіки - військові, але наразі захищати своє місто від ворога залишилися чоловіки, а жінки з дітьми змушені виїхати з рідних домівок. Про історію переселенців розповіла журналіста Ірина Хоходра, "Суспільне. Вінниччина".
Обидві родини проживали у Чугуєві на Харківщині. Війна застала їх, як і всіх, зненацька. З перших же днів перебувати у квартирі стало небезпечно, і з малими дітьми родина місяць прожила у підвалі багатоповерхівки під звуки обстрілів. Облаштовувалися як могли, зносили з дому теплі речі.
У Лілії - двоє дітей. У Аліни на час початку повномасштабної війни було четверо діток і вона була вагітна. Ставало все небезпечніше і сестри вирішили виїжджати.
- Їхали Харківщиною і вже бачила, що там життя немає. А коли заїхали в Дніпро, був шок, там були люди, тролейбуси, трамваї їздили. Я думала, що якщо у нас так, то усюди так. Тиждень були у центрі перебування і потім за нами приїхали барські волонтери. Сказали нас чекають, — говорить Лілія.
Багатодітну родину переселенців прийняла родина Олени та Олександра Гарників з Бару. Виділили їм спершу кімнату своїх дорослих дітей, які вже не проживають з ними.
- Ми самі жили, діти дорослі. Помаленьку встали, куди захотіли туди пішли. Дімка подзвонив, каже, мама Альона, візьмете мого похресника і його братів і сестер? І так вони у нас з'явилися, — розповідає Олена Гарник.
В Барі переселенці вперше за місяць спали на комфортних ліжках.
У серпні Аліна народила донечку Вероніку.
- Я був у відрядженні. Олена телефонує і каже, що нас уже більше. Віддали усі свої кімнати. Я тут лягаю, а вони всі до мене збігаються і ще б'ються, бо ж усім місця не вистачає. Тепер це наша родина, — каже Олександр Гарник.
В Барі родина почувається у безпеці і з нетерпінням чекає на Перемогу та повернення з війни своїх чоловіків та татусів.
