Андрія Каляфіцького знало ледь не все місто та половина Вінницької області. Це - людина-позитив, завжди усміхнений та сповнений жаги до життя, ідеальний сім’янин, безмежно люблячий батько та чоловік… Це людина, яку ніхто не пригадує сумною. Андрій був в АТО, і з початком повномасштабної війни теж став на захист України. Але, на жаль, війна забрала його життя, залишивши дітей без батька, дружину без чоловіка, батьків без єдиного сина, а усіх, хто знав Андрія його - без позитивного друга, який заряджав всіх своєю енергією. Андрій Каляфіцький загинув 23 березня 2022 року один з 40 військових, які тоді приїхали з ним на Чернігівщину кидати понтонну переправу на річку.

З сімейного архіву родини Каляфіцьких З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Народився Герой 8 квітня 1984 року в м.Бар, Вінницької області. Спершу навчався у Барській школі № 3, а потім - у школі № 4, одинадцять класів якої закінчив у 2001 році. Після школи закінчив водійські курси, а потім пішов на строкову службу в армію. Потім навчався у Львівському національному університеті на землевпорядника.

Один син в сім'ї, один онук, один зять Один син в сім'ї, один онук, один зять Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Ще будучи школярем Андрій познайомився зі своєю майбутньою дружиною Валею, з якою одружився відразу за місяць після повернення з армії та прожив щасливих 20 років подружнього життя. У родини у 2005 році народилася перша донечка Христина, а у 2013 - донечка Анна.

За спеціальністю Андрій не працював. Був охоронником, потім служив у військовій частині за контрактом, певний час працював за кордоном, а потім у 2014 році знову повернувся до військової частини і паралельно займався встановленням натяжних стель.

Воїн Андрій Каляфіцький був учасником АТО та має багато нагород, про які родина дізналася лише після його загибелі.

«Коли Андрій загинув, мені військкомат приніс жменю медалей Андрія. Я навіть не знала, що у нього стільки нагород», - згадує дружина Валентина.

1 червня 2022 року солдата Андрія Каляфіцького Президент України нагородив орденом "За мужність" ІІІ ступення.

Із бешкетника школяра виріс ідеальний сім’янин

У школі Андрія згадують по різному: вчителі - як розумного учня, але не завжди з хорошою поведінкою, а однокласники - як веселого та позитивного друга, без якого не обходилась жодна подія у класі. Класна керівничка Тетяна Ремажевська розповідає, що Андрій прийшов у школу №4 у 9 класі, але добре влився у колектив, був дуже енергійним, іноді бешкетним, але добрим, щирим, чесним, прислухався до її порад та зауважень.

Однокласники та вчителі були здивовані, що Андрій так рано одружився і всіх приємно здивувало наскільки він став ідеальним сім’янином.

«Болить за всіх, але за своїх - особливо. Коли він був в АТО, я його запитувала: "Андрійку, чому ти?", а він відповів: "Тетяна Василівна, а хто, як не я?"», - згадує його вчителька.

Дружина Валентина пригадує, що перша їх донечка народилася за 8 місяців після весілля. І тоді, коли вона ще сама боялася цю маленьку крихітку, Андрій її переодягав, колисав, гуляв з коляскою.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

«Він любив Христину шалено. Був дуже щасливим, що в нього народилася донечка. Тоді ми про другу дитину навіть не думали. Але у 2013 році я завагітніла. Щастю чоловіка не було меж. Він любив нас до безтями. Щодня зранку розціловував трьох. Ми іноді навіть трохи сердилися, бо треба швидко збиратися... Але для нього ми були його всесвітом. У нас була традиція сімейних сніданків та вечерь. Щодня разом збиралися за столом вранці та ввечері, підчікували його з роботи...».

Увесь вільний час Андрій намагався приділити своїй сім’ї

«Він віддавав нам увесь свій вільний час, хоча його в нього було дуже мало. Ми їздили на водоспади, на річку, у різні цікаві місця, багато разів возили дітей у розважальні центри або просто в лісі влаштовували собі пікнік. Андрій був дуже легким на підйом. Я лиш можу сказати: "Може б ми поїхали кудись", як він миттєво збирався і вже сидів в машині…

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Він був такий сім'янин, що я просто не можу передати... Коли він загинув, мені здавалося, що мене також не стало з ним», - розповідає Валентина.

Загинув один з 40 військових, що знаходилися в тому місці

З 2014 року захисник регулярно бував в АТО. На повномасштабну війну Андрій потрапив 11 березня, у складі військової частини, в якій він служив. Тоді їх спершу направили на Київщину, а потім раптово, 22 березня ввечері прийшов наказ про переведення на Чернігівщину для зведення понтонного мосту.

Зранку, 23 березня, вони виїхали туди і розпочали розкладати понтони. А близько 16.00 розпочався мінометний обстріл.

«Це було раптово, хлопці всі порозбігались хто куди. Усі, крім Андрія. У нього одного з 40 чоловіків поцілили. Чоловік не відповідав і я з його батьками обдзвонила усіх, хто міг там бути і кого знала. Багато не відповідали, інші - не володіли ніякою інформацією, бо вони ж порозбігалися. Ми вже наступного дня дізналися, що нашого Андрія немає. Знайшов його місцевий чоловік, який після обстрілів збирав українських військових і завозив у морг», - згадує Валентина.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Через два дні всі його побратими були вдома, крім нього і командира. Той теж залишився, щоб оформити всі документи і привезти Андрія додому. Тоді це було складно і це затягнулося в часі. Тож привезли Героя вже на 9-й день після обстрілу.

Провести Андрія Каляфіцького в останню путь прийшло дуже багато людей

«В нього було дуже багато друзів, а ще більше - знайомих. Коли люди прийшли додому провести Андрія, їх було так багато, що здавалося, що зійшлося все місто. Тоді під час церемонії звідкись з’явився метелик і літав біля нас. Було холодно, але він літав. Люди казала, що то, ймовірно, його душа прийшла благословити дітей", - зі сльозами пригадує дружина.

Потім метелик з’явився і другий раз, але набагато пізніше.

Усі його мрії були пов'язані з сім'єю

Андрій Каляфіцький дуже любив життя, а ще більше - свою сім’ю, тож його плани і мрії були пов’язані з його дружиною та дітьми.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

«Він багато років хотів, щоб я навчилася водити машину. Я пручалася, не хотіла. Взагалі не уявляла себе за кермом. Але після його загибелі пішла в автошколу і все ж здійснила цю його мрію. І кілька тижнів тому в машині знову з’явився метелик. Він їздив зі мною три дні. Спершу був примерзший, потім відігрівся. Я його забрала додому, ми намагалися чимось йому допомогти: читали що вони їдять, як йому зберегти життя. Правда, він не вижив, але сама його поява була несподіваною і трохи містичною».

Ще однією мрією нашого Героя було полетіти з сім’єю за кордон відпочивати. Він цього дуже хотів і дружина вирішила і це здійснити, хоч і вже без нього.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

«В останню ніч перед виїздом з відпочинку, мені наснився Андрій. Він був буде веселим, посміхався. Коли я прокинулася, то розповіла сон дітям. А донька мені сказала, що їй теж приснився тато… Як же сильно нам його не вистачає».

Випадковий вірш став пророчим

Дружина розповідає, що проживши 20 років, подружжя вже стало єдиним цілим. Вони пройшли вже всі важкі етапи ремонтів та притирання і тільки стали на шлях щасливого життя. А починали вони з старенької бабусиної хати, в якій довго робили капітальний ремонт та перетворили на будинок своєї мрії. Здавалося б: ось настав той період, коли вже треба насолоджуватися життям, але вмить все зруйнувалося.

Родина любила відзначати різні свята Особливо святкували Різдво та Великдень. Але 14 лютого 2022 року назавжди залишиться найтеплішим спогадом в пам’яті Валентини.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Тоді їх запросили в кафе “Зодіак” на святкування. Там були конкурси та різні квести для подружніх пар. і один конкурс Валя з Андрієм виграли. Там дружинам потрібно було витягнули папірець, на якому був написаний вірш і якнайчуттєвіше його зачитати своєму чоловіку. Валентині випав вірш Ліни Костенко:

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.

Тоді пара отримала в подарунок пляшку шампанського, а Валентина ще й квіти, які Андрій десь миттєво знайшов.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Той листок з віршем Валентина зберігає досі. Його рядки не можуть вийти з пам’яті:

«Для нас вони стали пророчими. Хоча цей вірш можна трактувати по-різному і у різних ситуаціях “приміряти” на себе"».

В той вечір пара дуже гарно та весело відпочила. А вже через тиждень розпочалася повномасштабна війна.

Його знали ледь не усі в місті

«Андрія знало дуже багато людей. Крім всього, він займався ще натяжними стелями, тож у нього були знайомі і в Вінниці, і в селах. Ми їхали кудись, то ледь не в кожному селі він з кимось вітався. А коли виходили з ним в місто, то всю дорогу він зустрічав знайомих. Я жартувала, що ніби йду з депутатом.

Фото: З сімейного архіву родини Каляфіцьких

Його друзі і побратими мене дуже підтримували і досі допомагають всім, чим потрібно. Але мені дуже не вистачає його», - розповдає Валентина.

Від дня загибелі Андрія Каляфіцького вже минає рік. Але досі всі його рідні та знайомі не можуть повірити, що його немає.

Спогади однокласників

Його однокласники написали спогади про Андрія. Усі пам'ятають його суцільним позитивом:

«Я досі не можу повірити, що Андрія немає, а вже цілий рік минув. На жаль, я не знала його дорослого, останній раз бачила ще у школі. Дуже добре пам'ятаю, як добре про нього говорила вчителька історії. Пам'ятаю як її вразили його роботящі руки. Ще з дитинства Андрій був дуже відповідальним і гарним помічником своїм батькам. Людина, на яку можна покластися і вона не підведе. Що він і довів, поклавши за нас своє життя😭», - пише однокласниця Аля.

На зустрічі випускників у 2021 році На зустрічі випускників у 2021 році

Однокласниця Тетяна: «Видний, високий, безбашний, але чемний, чесний і дуже чутливий. Завжди залишиться у нашій пам'яті”.

Однокласниця Людмила: «Я пам’ятаю, як в наш клас прийшов Андрій, це було посеред року, взимку, бо він був у коричневій дублянці (не знаю чому, але яскраво пам’ятаю цю деталь), я так подумала: "який діловий хлопчина". А ще такий високий, статний з відкритою посмішкою, і я одразу зрозуміла, що він "наш" і легко увійде в наш колектив. Так і сталося.
А ще він був сміливим і справедливим. Коли траплялися якісь дрібні конфлікти, як ведеться між підлітками, то Андрій поводив себе дуже достойно. Хоча були в нього і пустощі, і непокора, але це скоріше норма для підлітків».

Тетяна: «Андрій, залишився в моїй пам’яті, як людина дуже позитивна весела та завжди готова допомогти. З ним легко було спілкуватись, він зі всіма був відкритим та чесним. На душі важко, що війна забрала такого хорошого відважного чоловіка»

Ольга: «Про Андрія можна сказати тільки хороше. Здавалося був трохи шкідником, але в душі - дуже добрячим. Справедливий та мега позитивний. На останній нашій зустрічі він з такою любов'ю говорив про свою сім'ю, що я ніколи би не подумала,що він такий гарний батько та чоловік. Завжди згадую про нього з усмішкою. Дуже шкода, що такі хороші люди так рано залишають цей світ. Вічна пам'ять Герою».

Роман: «Наш Андрюха був завжди позитивчиком. Досі не віриться, що його немає з нами. Завжди своєю усмішкою підіймав всім настрій. Міг завжди підтримати і словом, і ділом. Був хорошим другом та щонайменше - прикладом для багатьох, і для мене особливо. Щиро сумую за Ним та тими часами коли разом бешкетувати у школі.

В Наших серцях Андрій залишиться назавжди світлим, щирим, сміливим Нашим позитивчиком».

Вічна пам'ять та слава Герою!

Щирі співчуття рідним та близьким.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися