Війна триває вже дев'ятий рік. І хоч найбільше втрат Україна зазнала з часу повномасштабного нападу росії, наші воїни, Герої та захисники, на жаль, гинули і раніше. Шість років тому, 26 квітня 2017 року громада втратила мужнього патріота та захисника, старшого сержанта Олександра Шейка, який добровольцем став на захист Батьківщини з 2014 року. Про життя та подвиг Героя пише Барська міська рада.
Олександр Борисович Штейко народився 14 лютого 1971 року в селі Балки. Після закінчення Войнашівської середньої школи проходив військову службу у військово-морському флоті бувшого СРСР в м. Хабаровськ. По закінченні служби навчався у торговельному технікумі. Потім тривалий час працював у Барському райавтодорі. Мешкав у місті Бар.
На війну пішов добровольцем
У зв'язку з російською збройною агресією проти України в серпні 2014 року добровольцем пішов на фронт, воював у складі 72-ї бригади в районі Старогнатівки, Волновахи, мав позивний «Батарейка».
У 2015 році отримав контузію очей. Втративши зір майже на 70%, повернувся додому для лікування та реабілітації. По закінченню лікування, 29 вересня 2016 р. підписав контракт на військову службу.
Спершу був прикомандирований до 80-ї бригади, потім перевівся у рідну 72-гу. Старший сержант, командир бойової машини, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади, в/ч А2167.
Загинув на Донеччині
Загинув 26 квітня 2017 року на бойовому посту поблизу смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької обл. під час обстрілу від вогнепального поранення у груди. Похований 29 квітня на кладовищі рідного села Балки.
У Героя залишилися матір та двє синів.
Як згадують про нього знайомі та близькі
«Ми зустрілися з ним ще 2014 року, коли розпочалася війна. Тоді їхній підрозділ стояв під Старогнатівкою. Приїхали, привезли хлопцям домашніх наїдків, печиво, цукерки, а Сашко й каже: «Е, ні, почекайте смакувати, я вам солдатського борщу зварю». Дістає із ящика кілька картоплини і одну капустину – це, схоже, були їхні останні овочі... Привезені свіжі продукти він не чіпав, але такого смачного борщу я ніколи не їв. На першій ротації Сашка називали «Фартовий», бо він легко виходив з будь-якої ситуації. Коли його поранили, в госпіталі довго не затримався, лікарі «ловили» його на передку, щоб долікувати. Але щоразу утікав із госпіталю. За це отримав новий позивний – «Батарейка», – розповідає барський волонтер Володимир Маліцький для Українського інституту національної пам'яті.
Олександр Штейко (другий зліва) з побратимами на позиціях. Фото: umoloda.kyiv.ua
«Остання зустріч з ним була у Волновасі. Там він знайшов своє кохання. Взагалі місцеві жителі, як кажуть, носили його на руках, бо він усім допомагав. Остання наша розмова була чистою і щирою, він радо розповів про те, що нарешті знайшов свою сім’ю. А коли від’їжджали, в дзеркало заднього виду я бачив, як він зняв свої товсті окуляри й витирав сльози...Таким він міг бути тільки наодинці, бо з друзями Сашко був генератором добра – «Батарейкою» – розповідав Володимир Маліцький.
Знаходимо і згадки про нього на сайті "33 Канал" і від його коханої Анжеліки, з якою він познайомився на війні та планував створити родину:
«Я торгувала у магазині біля Волновахи, і туди випадково зайшли Сашко та його побратим. Розговорились. Чоловік запропонував провести додому. В результаті, ми п’ять годин просиділи на кухні. Після того Олександр залишив мене, бо потрібно було йти в караул. Але так сталось, що телефонами ми не обмінялись. І посеред ночі у вікна мого будинку хтось став стукати. Раніше я ніколи б не вийшла. Але цього разу серце підказало інакше. І вже невдовзі ми стали жити разом.
У 2015 році коханий демобілізувався. Жили ми на Донеччині. Олександр допомагав по господарству та займався волонтерством. Проте весь той час чоловіка не покидало бажання повернутись назад на передову. Олександр підтримував зв’язок із побратимами, з якими служив раніше, і через них взяв відношення, аби повернутись у свій підрозділ на попередню посаду — командира БМП. Але буквально через кілька тижнів Олександр отримав третє поранення. Неподалік Авдіївки їх обстріляли, і чоловік отримав поранення правої руки. Після лікування провідав рідних на Вінниччині і повернувся назад на позицію. 26 квітня минулого року чоловік отримав четверте поранення, яке для нього виявилось фатальним».
Нагороди
Указом Президента України № 511/2016 від 19 листопада 2016 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку Олександр Штейко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
А Указом Президента України № 318/2017 від 11 жовтня 2017 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку нагороджений орденом «За мужність» II ступеня.
У 2018 році у Войнашівській загальноосвітній школі під час урочистого зібрання з нагоди вшанування пам’яті Героя, відкрили меморіальну дошку випускнику школи, бійцю АТО Олександру Штейку.
Вічна слава і пам'ять Герою!
