Для українців вишивка завжди була не просто прикрасою на одязі, вона відтворювала вірування, звичаї та обряди людей. Вишивальниці зображували на полотні різноманітні символи, залежно від подальшого призначення вишивки (просто святкова чи весільна, чоловіча, жіноча чи дитяча), а також від регіону (у кожному регіоні України також є свої традиційні орнаменти). Наша місцевість також була багата на вишивальниць. Розвинулися тут і різні техніки вишивки. Старовинні вишиванки збереглися у нашому місцевому музеї. Директорка музею Наталія Гаєвська розповіла нам про традиції вишивки у нашому краї.
- Найдавніша техніка вишивки – «низинка», потім до нас прийшов «хрестик», а ще пізніше - «гладь». «Низ», «низинка» - це одне й теж. Цією технікою вишивала наша митківська артіль. Це були фрагменти вишивки, які потім зшивалися на підковдрах. «Гладь» у нас також добре прижилась. Якщо поцікавитись, то можна побачити, що у старих хатах вишито багато лапатих квітів: сорочки квіткові, й подушки – все це «гладь», - каже директорка Барського історичного музею.
Митківська вишивка
На Барщині село Митки славилося своєю вишивкою. В 1920 році там була найбільша кількість вишивальниць у Вінницькій області. А через десять років у селі заснували артіль художньої вишивки (нині - цех Вінницької фабрики художніх виробів). Вишивання викладали в школах, а вишита артіль була головним екзаменом.
Творіння митківських вишивальниць є у різних країнах світу. Кращі вишивки були представлені на Всесвітній виставці 1969 року у Монреалі, Торонто, та Росії.
Що люди вишивали
Вишивали чоловічі сорочки, блузи, рушники, серветки, підковдри, скатерки та ще багато потрібних у побуті речей. Навіть сьогодні в Митках є майстрині, які можуть вишивати всіма техніками. Тут щорічно в травні проводять виставку, на якій показують сучасні роботи та вишивки майстринь минулого.
Експонати Барського музею
У Барському історичному музеї є чимало прикладів вишивки місцевих майстринь.
Святкова жіноча сорочка, створена в кінці 19-го століття
Це – вишита святкова жіноча сорочка, створена в кінці 19-го століття. Вона має довгі рукави, пришиті по основі станка та оздоблені оборками. Знизу вони призібрані та пришиті до манжета. Техніка вишивки – хрестик. Крім грудей та рукавів орнаментами на ній вишиті шви.
- Українські сорочки були короткими, додільними (тобто довгими) або складалися з двох частин – уставка (верхньої) та підтички (нижньої), іноді навіть створеної з іншої тканини, як на фото, - розповідає Наталія Гаєвська.
Жіноча святкова сорочка
Це також жіноча святкова сорочка. Її підточка пошита з двох пілок грубого полотна та розширена клином, натомість станок біліший та тонший, також створений з двох пілок. Пазушний розріз сорочки прикрашений маніжкою, а комір застібається на гудзики.
Її рукави розширені, вгорі вони пришиті до уставки та зібрані. Знизу на них складочки.
Сорочка вишита низзю. Зверху на рукавах та біля швів теж є оздоблення. Також є планочки.
Третя сорочка довга, як і перша. Вона була створена на Поділлі в кінці 19-го століття.
Створена на Поділлі в кінці 19-го століття
Її рукави розшиті клином, зверху пришиті до коміра, знизу – до манжетів, які також мають гудзики. Її нижня частина, на відміну від попередньої вишиванки розшита з обох боків.
Вишита ця сорочка гладдю.
Український рушник
Але не тільки вишиті сорочки є символом нашої культури, різноманіття української вишивки демонструють старі рушники.
Рушник на фото вишитий гладдю у ХХ столітті.
В нашому музеї таких рушників чимало:
Вишито в 20-му столітті. Техніка – художня гладь
20-те століття. Техніка – хрестик.
20-те століття, хрестик
Про цей рушнико Наталя Гаєвська сказала, що це, напевне, шлюбний рушник, адже на ньому вишито вінчальну корону.Також його могли вішати до ікон. Такі рушники називали «божниками». Іноді їх вішали по одному до кожної ікони. Крім ікон рушники також чіпляли до рамок з фотографіями.
Рушник на останньому фото вишили у двадцятому столітті з домотканого полотна, з обох боків оздоблений мережкою.
У кожної речі є своя невідома нам історія
- Думаю, що кожна річ має свою історію, - каже директорка музею. - Адже ж для чогось ті сорочки вишивались... В кожної людини була своя доля. Цікаво, звичайно, про це б почути, дізнатись кому були призначені ці вироби, чи приніс удачу весільний рушник, чи щаслива була та пара... Багато людей зараз вишивки не цінують. Буває, ходиш по старих хатах, домовляєшся, щоб ці рушники тобі віддали. Бо часто приїжджають у стару хату та й палять їх, кажуть «дрантя». Але є багато людей, які все-таки цінують їх, дехто приносить нам. Бували випадки, що соромилися принести, бо пожовтіла тканинка, десь плями має. Але для мене це не має значення, бо головне - це орнамент, який тут зберігається, техніка вишивки, нитки.
Тому якщо у вас є непотріні вишивки - приносьте у музей.
Дар'я БЕРТ, студентка Вінницького ДПУ
