Леся Ридник, кондитерка з села Гулі, яка з початку повномасштабної війни активно допомагає, волонтерить своєю випічкою. Журналіста Анастасія Чорней, студентка ВДПУ поспілкувалася з Лесею та дізналася коли та чому кондитерка почала випікати і як саме допомагає нашим захисникам.
- Коли і чому ви почали займатися кондитерством?
- З дитинства я завжди любила готувати і випікати. Бабуся, що жила по сусідству, була кондитеркою, і я постійно до неї приходила, вчилась готувати. Мені завжди подобалась класика, давні рецепти, які зберігають смак дитинства. Близько 6 років тому я почала більше займатись випічкою спочатку для себе, а потім випікала на замовлення. А зараз, з початком повномасштабної війни, я зосередилась на благодійності - випікаю кекси, печиво, пиріжки для військових і біженців. За півтора року війни я випекла п'ять тисяч кексів.
- Що найбільше замовляють у вас?
- Класика завжди в тренді. Багато клієнтів цінують традиційні рецепти, які є смачними та зберігають смак дитинства. Наполеон, медовик, кекси й печиво - це традиційні солодощі, які завжди подобаються багатьом людям. Звичайно, є чимало нових смаків і варіацій, але не завжди вони всім до вподоби.
- Чи виникали у вас якісь непередбачувані ситуації?
- Так, вимкнення електроенергії було справжнім випробуванням для мене і моєї випічки. Коли почали вимикати світло, я повинна була швидко підлаштовуватись під цей графік і пристосовуватись до умов без електричної енергії. Багато продуктів швидко псувалися без холодильника або без можливості використовувати піч.
Одного разу в селі у нас відключили світло, але ми мали відправити увечері посилки хлопцям у Миколаїв. Тоді ми знайшли вихід - поїхали в інше місто Нова Ушиця зі всім необхідним: двома ящиками продуктів для випічки та з духовкою. Пів дня пекли. Для мене це був справжній екстрим.
- Чи бували у вас дивні замовлення?
- Ні, я не отримувала особо дивних замовлень. Можливо, тому що багато людей знає мою думку та погляди. І всьому є своя межа. Я роблю те, що я вмію і що мені по-справжньому подобається.
- Як саме ви допомаєте військовим?
- На початку війни саме випічка допомагала мені впоратися зі стресом і дала сили почуватися корисною в цей складний для всієї країни період. Спочатку я почала випікала для біженців, що приїхали в Бар, потім випікала для наших військових, для благодійних ярмарків. Найчастіше це були кекси, які мають довгий термін зберігання, а також пиріжки та пампушки з часником. Мій рекорд - 228 кексів за один день. Я завжди намагаюся знайти спосіб допомогти, навіть якщо це означає працювати при свічках або ліхтарику. У мене кожного дня працювала духовка. За місяць йшло по 1,5-2 мішки муки.
Одного разу, під час ярмарки, сталася цікава ситуація. До мене підійшов один чоловік і сказав, що випічка, яку я продаю, дуже дорога, оскільки вона вимагає великої затрати коштів. Я пояснила йому, що ці кошти не йдуть мені, а на підтримку хлопців і дівчат, які захищають нашу країну. Напевно, люди просто не розуміють цього. Для мене ця ситуація була дивною.
Я вважаю, що кожна людина повинна розуміти важливість свого внеску у спільну справу. Іноді нам потрібно навіть відмовити собі у чомусь для досягнення цілей. На жаль, не всі люди це розуміють і відчувають за це відповідальність. Я отримую задоволення від того, що можу бути корисною і зробити свій невеликий внесок у допомогу іншим.
