Сьогодні чергова річниця гіркої розлуки, безмежного жалю і світлої пам'яті. Йдуть у засвіти найкращі… Вони стають нашою історією. Героїчною пам’яттю для українців і вічним болем для рідних.
Роман Анатолійович Водзяновський як і в мирному житті, так і там, за надскладних, нелюдських умов війни, залишався собою – цілеспрямованим, відкритим, чуйним, готовим прийняти будь-який виклик. Таких людей мало. На жаль, таких небо нерідко забирає першими. Про життя Героя пише Барська міська рада.
Роман Анатолійович народився 19 вересня 1989 року в м. Бар. Ріс допитливим та непосидющим хлопчиком. З дитинства цікавився автівками, постійно любив складати конструктори, вирізати лобзиком різноманітні вироби з дерева. Самостійно майстрував годівнички для птахів. Влітку любив ходити рибалити та ловити раків, купатися та засмагати, грати у настільний теніс. Згодом, коли став дорослим, зацікавився мотоциклами. Мав їх декілька штук. Міг довго сидіти в гаражі та поратися біля них, натирати до блиску.
Навчався в Барській школі №4. Найбільше любив математику та трудове навчання. Легко знаходив спільну мову з однолітками, мав багато друзів. Після закінчення школи Роман вступив до Барського будівельного ліцею на спеціальність «газозварювальник». Навчатись було нелегко та, водночас, дуже цікаво. Ліцей він закінчив на «відмінно».
Роман мав «золоті» руки. Міг відремонтувати чи змайструвати різні вироби. В його руках робота горіла. Захоплювався також садівництвом. Власноруч займався ремонтом будинку.
Сім'я та мирне життя
Згодом одружився і, незабаром, на світ з’явилась донечка Вікторія, а через два роки син Володимир.
З появою сім’ї влаштувався на роботу по встановленню вікон та дверей. А згодом, на Барський машинобудівний завод за спеціальністю.
В цей проміжок часу почав будувати власний будинок, на який потрібно було більше коштів. Звільнився з заводу та поїхав працювати за кордон. Повернувшись в Україну, почав себе шукати в різних сферах для майбутньої самореалізації, паралельно закінчуючи будівництво житла.
На жаль, перше сімейне життя Романа не склалось.
Певний час Роман працював майстром по зварюванню котлів в с. Маньківці, де в 2014 році й познайомився з майбутньою другою дружиною Наталею. Там же й разом почали проживати. А 14 лютого 2019 року одружились офіційно.
Оселившись на новому місці, Роман вважав головною своєю метою забезпечити дружину та дітей, яких дуже любив, та яким намагався давати лише найкраще. Працював зварювальником в межах України та за її межами. Без роботи він не був жодного дня, крок за кроком вибудовував своє майбутнє.
У нього було стільки мрій, стільки планів… Але війна
Все життя у Романа Водзяновського було попереду. Був світлою, надзвичайно життєрадісною людиною. Його відповідальність, працьовитість, доброзичливість та щиросердність усіх зачаровували.
Він був справедливим, не терпів брехні та підлості, завжди був готовий прийти на допомогу. Роман був справжнім в усьому: у характері, дружбі, роботі. Завжди виконував свої обіцянки. Якщо щось робив, то викладався повністю. Ніколи не залишав незавершених справ. Боровся за здійснення своїх високих мрій. Нашого Героя поважали та шанували всі, хто його знав. Адже честь і чесність були невід’ємною частиною його життя. Його велике серце було наповнене цілющою любов’ю до людей.
У нього було стільки мрій, стільки планів… Та ранок четверга, 24 лютого 2022 року, змінив усе… Вже цього ж дня він пішов до ТЦК. Був одним із найперших добровольців, які стали на захист України.
За 11 місяців війни він бачив усе і пережив багато, але й там продовжував будувати плани на майбутнє, після Перемоги. Був надзвичайно рішучим та сміливим. Єдине, чого він боявся, це не встигнути здійснити свої плани: побудувати великий дім, народити дитину від коханої дружини, виростити дітей, подорожувати, дочекатись онуків та щасливої старості у колі великої дружньої родини.
10 жовтня 2022 року дружина Романа втратила на війні рідного брата Миколу, який, як і наш Герой, першого ж дня повномасштабного вторгнення не зміг залишитись осторонь та став на захист України та своїх рідних. Після цієї втрати Роман ще більше боявся не встигнути здійснити щось із задуманого.
Роман загинув під час виконання бойових завдань
Тому, коли у листопаді 2022 року його відпустили на декілька днів з передової, він з коханою Наталею обвінчався, адже дуже мріяв бути поруч з нею і у цьому житті, і після нього.
А вже 13 січня 2023 року в Донецькій області в районі н.п. Водяне під час виконання бойового завдання наш Герой загинув.
Кажуть, що життя людини вимірюється не роками, а кількістю чужих життів, до яких вона доторкнулась та змінила на краще.
Друзі Романа говорять, що він навчив їх жити, повністю відчувати дане їм життя, насолоджуватись кожною його миттю.
Роман Водзяновський був чудовим сином, неймовірним братом та хорошим онуком, взірцевим батьком та люблячим чоловіком, вірним другом та добрим кумом, привітним сусідом та просто прекрасною людиною. Таким він і залишиться у нашій пам’яті та наших серцях! Саме завдяки таким як він до нас прийде довгоочікувана Перемога!
Вічна шана і слава Герою Роману Анатолійовичу Водзяновському!
