Наприкінці минулого року директорка центру надання соціальних послуг Барської територіальної громади Тетяна Марущак увійшла до двадцятки переможців Всеукраїнського спецпроєкту «Людина для Людини». Проєкт присвячений історіям фахівців, які працюють із сім’ями та дітьми, що потрапляють у складні життєві обставини, та допомагають їм подолати труднощі і повернутись до повноцінного життя. Власний кореспондент газети "Вінниччини" Віктор Зеленюк поспілкувався з Тетяною Марущак, яка розповіла про свій нелегкий життєвий шлях, який з молодої і вразливої дівчини перетворив Тетяна на сильну жінку та мудру керівницю.
Фото: Зі сторінки Тетяни Марущак
Народилася Тетяна 4 травня 1969 року в селі Міжлісся тодішнього Барського району у сім’ї робітників. Жила звичаним життям, одружилася, мріяли з чоловіком про щасле життя, про дітей. Але в одну мить все змінилося...
Далі її пряма мова:
У 1990 році я почула від лікаря-гінеколога заповітні слова: «Вітаю, ви станете батьками… Ось візьмемо на облік і будемо супроводжувати вашу вагітність».
Ми - молоде подружжя військовослужбовців, були щасливі від думки, що через 9 місяців вперше станемо батьками. З радістю мріяли про той день, коли з’явиться дитина на цей світ, як ми її будемо ростити, розвивати, пестити всім на радість. Батьківські мрії летіли далі: дитячий садочок, перший раз у перший клас, обов’язково з великими бантами на голівці, а потім закінчить школу, здобуде гарну освіту…. Ми мріяли, вибирали ім’я, школу, майбутню професію, ми пишалися нею. А ще мріяли про зігріту турботою і любов’ю свою старість.
І ось настав довгоочікуваний день. Була пізня ніч, за вікном йшов дощ, поруч втомлена лікарка, а я народжувала вимріяну з величезним терпінням і хвилюванням свого первістка, свою донечку з великими карими очима. Але зустріла найжахливіший світанок у моєму житті, справжній емоційний шок, адже замість вітань медичного персоналу я почула: «Ваша дитина не така, як всі. Більше двох неділь не проживе…».
Проголошення вироку прозвучало для мене як грім серед ясного неба. До ранку я вже не могла щось розуміти, сприймати, думати. У моїй голові була лише одна думка про те, що лікарі помилилися, вони поставили моїй дитині помилковий діагноз. Ні! Цього не може бути з моєю дитиною! Мою душу оповив пекучий розпач, вихор почуттів, страшний біль. Чому я? Чому саме я з усіх людей? Що тепер буде? Як же мої очікувані мрії? Я їх втратила і це була болюча реальність.
Зі сторінки Тетяни Марущак
Мені здавалось, я божеволію від всього, що мене супроводжувало: втрачені мрії, розгубленість, безсиле намагання зрозуміти, за що ця кара? Дитячий церебральний параліч, відсутність ковтального і жувального рефлексу, судороги – це далеко не весь перелік захворювань маленької Олянки.
Коли я запитувала який прогноз на майбутнє, мені відповідали тільки одне: «Буде дуже важко, краще відмовтеся від дитини і почніть все з чистого аркушу». Проте життя не обмежувалося власним домом, і якщо вдома Олянку оберігало материнське тепло, то вулиця називала все своїми іменами, показуючи своє реальне ставлення, досить часто безжальне, навіть жорстоке. Найлегше було серед таких, як сама – в лікарнях, реабілітаційних центрах.
Що таке дитина з інвалідністю для мене, особливої мами? Це недоспані ночі через судоми, через те що крутить все тіло, через плач, через вічне доставання ліків й спецхарчування, через вічну «війну», щоб підтвердити інвалідність, через вибивання хоч раз путівки на реабілітацію, через безгрошів’я, неможливість самостійно впоратися з проблемами, брак часу для себе… Відчувала себе емоційно та фізично спустошеною, пригніченою та вразливою, загнаною, самотньою, нещасною й непотрібною. Мені потрібна була допомога, увага, турбота та розуміння.
«Я була обрана Богом для важких випробувань бути особливою мамою особливої дитини»
Та з часом, з величезною підтримкою своєї родини я зрозуміла, що дуже сильна і любляча мати, здатна приймати і віддавати, тому заради донечки та таких самих особливих дітей, готова звернути гори, а ще впевнена, що з любов’ю, творчістю, взаємопідтримкою людина здатна долати будь-які життєві складні випробовування.
Я була обрана Богом для важких випробувань бути особливою мамою особливої дитини і несла свій тяжкий хрест двадцять два роки. Це лише сказати – двадцять два роки, а перемножити їх на години, хвилини…
Створення центру соціально-психологічної реабілітації «Еверест»
У 2007 році разом із однодумцями я стала ініціатором створення Барського міського центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Еверест» та очолила його. За час роботи в реабілітаційному центрі сприяла формуванню мультидисциплінарної команди, впровадженню всебічних корекційно-розвивальних програм. Діти та молодь з інвалідністю успішно долали комплекс неповноцінності, у них стабілізувався емоційний стан, знизився рівень тривожності. Підвищилась впевненість у собі, самооцінка та самореалізація. Продуктивно запрацювали дві волонтерських школи, членами яких є здорове оточення із числа студентів, учнів тощо.
Я з колегами брала активну участь у міжнародних та всеукраїнських конференціях, семінарах, «круглих столах». Будучи керівником соціального закладу неодноразово отримала нагороди за вагомий особистий внесок у розвиток соціальної сфери різних рівнів, почесними грамотами, дипломами, сертифікатами та подяками Прем’єр-Міністра України та Міністерства України у справах СМС, Вінницької ОДА, Барської РДА та міської ради. Стала лауреатом місцевого конкурсу «Людина року - 2017» в номінації «Соціальний захист»; переможець обласного проєкту «Жінка Вінниччини - 2021». Розцінюю вищеперераховані відзнаки як підтримку та схвалення роботи мого колективу.
Я усвідомлювала, що не є ідеальною і ніколи такою не буду, тому я почала вивчати себе. Зрозуміла, що душа болить, коли очищається від болю, образ, претензій до себе і світу, і від почуття відокремленості. Самих знань педагога мало, тут потрібна постійна робота над собою. У 2012 році закінчила з відзнакою Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка за спеціальністю «Практична психологія».
Знання психолога тісно поєдналися з моїм життям, стали стимулом і для особистісного, і для професійного зростання. Найвагомішим досягненням вважаю – проведення псиконсультаційної роботи із родинами, що виховують дітей з інвалідністю. Коли приходять клієнти, які втратили життєві сили, смисли, мету, віру в справедливість, а через деякий час відбувається його перетворення, розумію, що сталося справжнє диво, до якого маю певну причетність.
Нова посада - нові обов'язки, нові люди
У 2021 році стала переможницею конкурсу на зайняття посади директора комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Барської міської ради. На сьогоднішній день очолюю установу, до структури якої входить 6 відділень, штат становить 79 працівників. Центр з його структурними підрозділами провадять соціальну роботу та надають соціальні послуги особам-сім’ям, які належать до вразливих груп населення та, або перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно подолати негативний вплив обставин.
Свій колектив навчаю творити добро, бути чуйними, милосердними й щирими людьми і в цьому бачити красу своєї душі; безупинно рухатися вперед; уміти пробачати всіх і себе; бачити позитивне в людях і подіях; формувати позитивні перспективи майбутнього; дотримуватися позитивного мислення; відновлювати свої ресурси; триматися впевнено, віднаходити точку своєї рівноваги; бути собою у всій своїй досконалості; не шукати ворогів, а знаходити друзів у спільній справі!
З початком повномасштабної війни працівники соціальної сфери постали перед новим викликом – велика кількість людей зазнали травматичного впливу та потребують підтримки й формування у громадян навичок первинної психологічної допомоги і самодопомоги під час війни. Вагомого значення приділяю посиленню спроможності соціальних працівників та відпрацювання базових навичок психосоціальної підтримки громадян з питань психічного здоров’я.
Щоб бути ефективним психологом мало мати базову структуровану освіту державного зразка. Необхідно постійно вдосконалювати професійні навички та розвивати свої здібності. Підвищення моєї кваліфікації, як керівника і психолога за рік складає більше 100 годин додаткових навчань, тому знаходжуся у постійній потребі збагачувати своє внутрішнє Я, адже все, що пов'язане з людською душею, а саме: почуття, думки, бажання, прагнення, інтереси досвід – роблять наш світ гуманнішим, досконалішим, цивілізованішим.
