Ми згадуємо вірного сина своєї землі, Захисника, старшого розвідника-снайпера Олександра Володимировича Ляхновича, який загинув 9 березня 2023 біля н.п. Водяне Донецької обл. Про його життя пише Барська міська рада.
Сашко народився 17 жовтня 1997 року в м.Бар. Був чудовий сонячний день і, здавалося, що це віщує дитині гарну й щасливу долю.
«Саша, Сашуня, Сашко, Сашик-братик», – так називали в родині цю веселу, щиру й добру дитину.
У 2004 році Сашко пішов у 1 клас Барської школи №1. Його цікавило абсолютно все: і пригоди трьох мушкетерів, про які йому розповідав дідусь, і город, куди він їздив з бабусею, і техніка, особливо комп’ютери.
У 2012 році Саша вступив до 10 класу ліцею для обдарованої молоді при Барському гуманітарно-педагогічному коледжі, який закінчив у 2014.
З навчальних дисциплін йому особливо були до душі математика, фізика та інформатика. І тому він вирішив вступати до Хмельницького національного університету на спеціальність «Комп’ютерні науки».
Потім була служба в армії в 28 бригаді, робота в Польщі, перспективи й плани на майбутнє, які зруйнувало 24 лютого…
На початку повномасштабного вторгнення Саша був на роботі в Польщі – і відразу почав збиратись додому. Рідним поставив категоричний ультиматум: хочете ви чи ні, але я повертаюсь і йду на війну.
7 березня 2022 року Олександр Ляхнович став на шлях воїна. Спочатку було навчання на Яворівському полігоні, по якому 13 березня рашисти нанесли страшний ракетний удар. Загинуло більш, ніж 50 військовослужбовців, але Сашка майже не зачепило.
При розподілі Олександр обрав для себе шлях розвідника в 53 ОМбр. За рік служби багато біди довелося побачити Воїну: це й оборона Вугледара, і нічні виходи за лінію фронту (за час служби їх було до 40), і Бахмут, і Авдіївка. Про Бахмут він так написав у своєму інстаграм: «Якщо існує пекло на землі, то, повірте, це десь біля Бахмута».
Були й контузії, і поранення від термобаричної зброї.., 1.5 місяці лікування – і знову фронт.
2 січня 2023 року Олександр востаннє поїхав до своїх хлопців, і більше живим не повернувся.
Як говорять побратими, він прожив 5 життів у той час, коли цивільна людина проживає одне. Мріяв стати Героєм України, збити ворожий літак чи гвинтокрил. Опановував різні види зброї, але найбільше йому подобалося бути снайпером. А ще мріяв стати кадровим військовим, як його батько, дідусь та прадідусь.
Отримав медаль «Захисник радної землі» за вивід групи з оточення.
Востаннє рідні почули Сашин голос 8 березня, коли перед виходом на позиції зателефонував і привітав жінок родини зі святом. Востаннє вони почули, як він їх сильно любить, і востаннє вони змогли йому сказати те саме.
Він прийшов у цей світ з любові і пішов, знаючи, що його люблять і чекають вдома.
Світла пам’ять та вічна слава нашому земляку! Хай Господь подарує йому рай, а пекло Олександр Ляхнович пройшов.
