На жаль, не всі наші воїни повернуться додому живими. 7 липня, минає рівно рік, як внаслідок трагічної ДТП перестало битися життєрадісне та вселюбляче серце нашого земляка, нескореного Героя та захисника Богдана Герчогло. Про його життя пише Барська міська рада.
Богдан Валерійович Герчогло народився 4 червня 1992 року в с. Чемериси Барські Барського району. Мав старших братів В’ячеслава і Євгена та сестру Катю. Дитячі та шкільні роки Богдана промайнули у рідному селі. Закінчивши 9 класів Балківської школи, вступив до Барського будівельного училища, після чого закінчив ще Конотопський будівельний технікум (м. Суми). Працював майстром в будівельному училищі. В 2017 році його призвали на строкову службу в в/ч в 0941 (курсант). Пізніше того ж року підписав контракт на службу в армію, в/ч А2927. З жовтня 2017 по травень 2019 р. – стрілець-помічник гранатометника, з травня 2019 по жовтень 2020 — навідник.
Після служби в армії з 2020 по 2022 роки працював в Епіцентрі м. Київ. З початком повномасштабного вторгнення, одразу пішов добровольцем до територіальної оборони.
В травні 2022 року Богдан доєднався безпосередньо до лав ЗСУ на посаді старшого стрільця, частина А1619, а в травні 2023 року став радіо-телефоністом.
«Бодя, - згадує сестра Катя, - це не просто мій брат, це була моя підтримка і опора. Він був людина-запальничка. Завжди готовий прийти на допомогу. Любив життя, планував майбутнє, мав багато мрій. Він ніколи не скаржився, навіть коли було дуже погано чи боляче. Але його очі завжди видавали мені все.
В перший же день повномасштабного вторгнення він зателефонував мені і сказав: «Ми вже все, завтра з речами на вихід». І дуже серйозно, по зрілому додав - «Кать, ми мусимо, захистити свій дім, не дай Боже завтра прийдуть до нас, то буде пізно бігти в військкомат. Я вже був в ТЦК і все вирішив. Завтра з речами на вихід».
В травні 2022 р. Богдана відправили в Одесу на навчання. Пізніше вже був серед тих, хто захищав Миколаївську обл. Був старшим стрільцем, навідником вогню.
4 вересня 2022 Богдан отримав осколкове поранення в голову та контузію. Та ледве підлікувавшись, знову повернувся до своїх побратимів. Згодом їх перекинули на Донецький напрямок, в с. Селідове під Авдіївкою.
«Зі слів брата, - згадує Катя, - там було пекло. Втрачати побратимів було дуже важко, особливо, коли доводилось діставати тіла загиблих, або ледь живих, з надією врятувати. Він дуже здружився з земляком Романом Водзяновським, загибель якого була, мабуть, найболючіша. Та він сумлінно і самовіддано продовжував нести службу, продовжував воювати».
4 березня 2023 Богдан знову отримав контузію. Знову, через декілька днів, не закінчивши лікування, повернувся до своїх військових обовʼязків. І хоч часто скаржився на нестерпні головні болі і безсоння, та все ж таки тримався і був в строю.
В той період, ставши радіотелефоністом, почав керувати дронами. Йому подобалось цим займатись.
«В червні 2023 Богдану, - говорить сестра, - дали відпустку, він дуже приїхав втомлений. Очі, його очі видавали весь біль і втому, та, попри це, він завжди посміхався. Чи відчувала я щось? Мабуть, так. Моя підсвідомість хотіла набутись з ним якомога більше, я ніколи раніше не обіймала його так, як тоді, як ніколи раніше намагалась його всюди зводити, чимось пригостити, мені постійно було його мало. Тоді я проганяла від себе всіляко ці думки.
Я просто бачила, що йому часто було зле, хоча він того не визнавав. Просила, щоб написав рапорт на оздоровлення, та він не міг кинути хлопців. І в той злощасний день йому теж було зле, ще й жара, задуха, та він все одно вирішив поїхати по справах і сів за кермо свого улюбленого мотоцикла, ще й в чорному шоломі. Спочатку, мабуть, все йшло нормально. Рідне село, рідні дороги, рідне кермо… Та в якийсь фатальний момент дві недоліковані контузії, недоліковане поранення дають себе знати. Свідомість на мить відключається, мотоцикл несеться прямо в стовп…».
17 червня 2023 року Богдан потрапив у ДТП. Ще три тижні він боровся за своє життя, проте 7 липня 2023 року серце старшого солдата, радіотелефоніста відділення розвідувального взводу стрілецького батальйону з позивним «Банан» зупинилось…
Страшне горе перенесли матір, сестра та брати, рідні і близькі.
Брат Богдана Євген служив з 2015-2016 у зоні АТО, а з 2016-2023 в в/ч А 0853. І лише в 2024 році залишив службу по стану здоровʼя. Брат В’ячеслав з березня 2022 року і дотепер добровільно стоїть на захисті України та усіх нас.
Щирі співчуття рідним і близьким.
Вічна пам'ять та слава Герою!
