Спорт – це не лише фізична активність, а й спосіб формування характеру, самодисципліни та життєвих цінностей. Саме так характеризує Олександр Дуднік, тренер клубу спортивних єдиноборств "Вікінг", заняття спортом, і неважливо який цей спорт, головне, щоб людині він подобався і вона ним жила.
Журналісти сайту БарNews.City поспілкувалися з Олександром і дізналися як розпочалася його спортивна кар'єра, як він став тренером, чому передусім навчає своїх вихованців та багато іншого.
Дитинство та перші кроки в спорті
Олександр Дуднік народився та виріс у місті Бар. Закінчив Барську школу №2 (тепер ліцей), і саме в той період у нього з’явився інтерес до спорту.
«Перші тренування я почав відвідувати ще у 4-5 класі в клубі спортивних єдиноборств “ДАО”, але не регулярно. Тоді в місті ще не було розвиненого кікбоксингу, тож ми займалися карате і саньда», - згадує тренер.
Серйозні тренування, а потім і змагання, розпочалися з 9-го класу. По завершенню школи майбутній тренер вступив до Барського технікуму (зараз БКТБ) і продовжив тренування в “ДАО”. Під час відвідувань клубу спортивних єдиноборств Олександр познайомився з багатьма місцевими спортсменами, чимало з яких залишаються його друзями до тепер.
«У технікумі сталося якесь перезавантаження. Я з “хорошиста” перетворився на відмінника, а навчання закінчив із “червоним” дипломом. Крім того, почав активно брати участь у змаганнях – як обласних, так і всеукраїнських», - розповідає Олександр.
Далі він вступив до Київського національного транспортного університету. Тут познайомився з боксом і почав виступати за команду університету:
«Навчався на інженера-механіка з дорожньо-будівельної техніки, але спорт залишався невід’ємною частиною мого життя. Я поєднував тренування та змагання, і знову ж таки – закінчив навчання з відзнакою».
В той час почав активно розвиватися в Україні кікбоксинг, тайський бокс, бойовий гопак: «Пам'ятаю, приїжджаємо на змагання, а там хлопці ходять в шароварах. Ми тоді жили в період стрімкого розвитку спорту, і це було дуже цікаво, тим більше, що ми безпосередньо брали в тому участь».
Робота за кордоном та тренерський досвід
Після університету Олександр почав працювати інженером із підйомної транспортної техніки на заводі «Артем». Там паралельно і займався спортом, і тренував:
«При заводі, був спорткомплекс і величезний зал, де займалися дзюдо. Я зі своїм другом відкрив там перший в Києві клуб по кікбоксингу. Так почалися мої перші кроки як тренера. Спочатку це були безкоштовні заняття для дітей працівників заводу. Мені просто це подобалося. А через два роки мене перевели у Львів. Там я теж знайшов клуб, де певний час тренував дітей.
Через півтора року переїхав на роботу в Тернопіль, де працював знову ж два роки, знайшов клуб, тренувався сам, і ще потім допомагав тренеру займатися з дітьми. Це все було як вечірнє хобі».
У 2012 році Олександр переїхав до Швеції, і тут його хобі перетворилося на справжню професію:
«У Стокгольмі я працював у спортзалі майже увесь день – тренував і дітей, і дорослих, проводив групові та індивідуальні заняття з кікбоксингу та боксу. Саме тоді змінився мій світогляд і підхід до тренувань: я поєднав закордонні методики з українськими».
Олександр не лише тренував, а й продовжував виступати. На чемпіонаті Норвегії Nordic Open він дійшов до фіналу та посів друге місце.
Чому він повернувся в Україну?
«У Швеції я багато тренував і мріяв про свій спортзал. Я знав, що він буде, але не знав, де саме», - розповідає Олександр.
Оскільки дозволу на постійне місце проживання він не мав, доводилося періодично повертатися в Україну для оформлення візи:
«Під час одного з таких візитів я познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вона не хотіла їхати за кордон, тож рішення повернутися стало очевидним».
Так він остаточно повернувся до України: "Життя саме розклало все на свої місця", - говорить він. Спочатку працював у клубі "ДАО", а згодом вирішив відкрити власний спортклуб.
Створення спортклубу «Вікінг»
Перші тренування проводив простонеба на території будівельного ліцею. "Дружина мене підтримала у прагненні відкрити свій спортивний клуб, і я розпочав пошуки приміщення", - згадує Олександр. Перший спортивний клуб він облаштував у підвалі колишньої центральної аптеки, але через деякий час звідти довелося піти. Директор Барської спортшколи йому допоміг знайти інше приміщення - підвал у Польському домі, де треба було знову все робити практично "з нуля": "Там були просто голі стіни і все", - згадує тренер.
Разом із друзями та рідними він облаштував зал: шпаклювали, провели електрику, воду, зробили душові та розмальовували стіни, перевезли інвентар. "Ми зробили зал моєї мрії, і я дуже вдячний друзям та рідним", - говорить тренер.
Крім спортивного клубу "Вікінг", Олександр тренує боксерів при місцевій спортшколі. "Моя мета - виховати з нашого району чи з міста олімпійського чемпіона. Це суперважко! Але в мене завжди високі планки", - наголошує він.
Філософія та принципи тренувань
У «Вікінгу» займаються діти від 6 років, підлітки та дорослі. Є також і індивідуальні заняття, але то більше тренування "для себе".
«Я завжди кажу, що кожен має пройти всі етапи підготовки, незалежно від віку. І якщо дитина приходить у 9 класі, вона має потренуватися з меншими, а потім дійти до своєї вікової групи – нічого не можна перескочити».
Крім спорту, тут проходить і процес виховання: "Я вчу своїх вихованців, що ми тут – одна сім'я. Не допускаю нецензурної лайки, булінгу чи зневажливого ставлення один до одного, - пояснює Олександр. - Новачки, які намагаються продемонструвати свою перевагу, проходять випробування на рингу, що швидко вчить їх повазі до команди та тренера. За кілька тренувань все стає на свої місця і вже товаришують. Я завжди кажу, що свою силу вони можуть показати на ринзі, мають вміти себе захистити і захистити слабшого, але ні в якому разі не ображати нікого на вулиці, в школі, вдома і т.д. За роки тренувань, ще не було дзвінків, що хтось з моїх хлопців когось образив, побив і т.д. ".
Але, водночас, тренер не допускає того, щоб діти, які тільки пробують себе у спорті, були залякані: "Буває тут на тренуваннях всяке. Приходять новенькі, які трохи бояться, бо часто ще практично нічого не вміють. Я пояснюю своїм вихованцям, що новенького треба навчити, бо він слабший. Не треба його тут зараз "катати" в ринзі, щоб він потім сказав, що "ну його в баню цей бокс, мене там ледь не прибили". Ні! Його треба навчити. І вони один одного вчать. Також я залучаю старших до тренувань молодших груп. Коли я їду на змагання, то вони проводять тренування".
Хто хоче результату, той має зробити спорт способом життя
"Якщо дитина працює на результат, то тренування мають бути щодня: зранку і ввечері. Вихідний може бути, але це 1-2 дні на тиждень", - наголошує тренер. Він також каже, що молодші спортсмени ще можуть тренуватися тричі на тиждень і при цьому їздити на змагання, а з старшими все набагато серйозніше. Він також підкреслює важливість підтримки батьків: "У дитини є періоди, коли вона втомлюється, і запал згасає. Це стосується будь-якої діяльності, навіть якщо дитина нею живе. Саме тоді підтримка батьків має ключове значення. Іноді треба навть примусити йти на тренування. Звісно, якщо їй ці заняття подобаються, а проблема лише в тимчасовій ліні".
Олександр наголошує на особливій важливості систематичних тренувань:
«Влітку спортсмени часто пропускають заняття, з одного боку я розумію батьків, бо зазвичай діти допомагають їм у веденні сімейного бізнесу, але ці пропусти критично впливають на підготовку спортсмена. У цей час їхні потенційні суперники, в більшості, не відпочивають, а готуються. І це потім дуже сильно видно під час змагань. Буває сильний спортсмен, який ніби повністю готовий, зі змагань приходить з поразкою. Ми починаємо аналізувати: і ніби противник на попередніх змаганнях був слабшим, але чогось не вистачило. Відкриваємо журнал відвідування і дивилося: один-два, три... пропуски. Кажу: ось бачиш де тобі не вистачило? Тут, тут... і ось тут. Ти пропустив, а твій суперник не пропускав».
На тренуваннях Олександр Дуднік не лише постійно навчає кікбоксингу та боксу, а й використовує різні методики, зокрема чергування навантажень на різні групи м’язів, гра у футбол, баскетбол тощо.
Крім того, він їх навчає, що спортсмен має бути не лише сильний, але й розумний, тому важливо також навчатися: "Кажу їм, що бокс це добре, але ви маєте бути ще й розумними, бо треба далі буде вступати в університет, заробляти гроші. І навіть якщо будеш професійним боксером, треба буде розумно вкласти ті гроші, які заробиш".
Як обирають тих, хто їде на змагання?
«Я не везу спортсмена, якщо він не готовий – я не хочу, щоб його били. Спершу треба зміцніти, - запевняє тренер. - До того ж спортсмен має бути готовий не лише фізично, але й морально. Іноді сильний на тренуваннях так хвилюється, що під час змагань показує зовсім неочікувані результати, а буває і навпаки. Але хвилювання зазвичай проходить за кілька поїздок, головне систематична підготовка".
Змагання та спортивні табори є важливими для досвіду: «Це можливість побачити рівень інших спортсменів, зрозуміти свої сильні та слабкі сторони».
Чи є протипоказання до тренувань?
«У Швеції в мене займалася дівчинка з кардіостимулятором серця і астмою. Вона навіть виступала на змаганнях! І досі виступає. Головне – правильний підхід і бажання», - запевняє Олександр.
Також у «Вікінгу» займаються діти з цукровим діабетом, проблемами хребта та опорно-рухового апарату: «Спорт навпаки допомагає таким дітям, якщо все робити грамотно. Звісно, тут важлива і моя участь. За такими дітьми треба стежити, щоб все було добре. В спорті головне - не нашкодити».
Скільки часу потрібно, щоб стати чемпіоном?
«Все індивідуально: комусь достатньо 1-2 років, а хтось досягає результатів через 5-10. Але ключовий фактор – наполегливість», - каже тренер.
Як вплинула війна на "Вікінг"
«За три роки війни з України виїхало чимало перспективних дітей-спортсменів не лише в мене, а й в інших тренерів. Зараз вони займаються за кордоном, виступають за свої клуби, про результати деяких зі своїх чую і радію, що діти не зупинилися. Але, звісно шкода, що вони не тут займаються, не тут виступають. І шкода, що вкладаєш в дитину душу, сили свої, а потім це як, знаєте, до вас прийшов матеріал, наприклад глина, а ви з нього вже глечик зробили, залишилось тільки його розмалювати, а вже розмальовує його хтось другий, і на виставці вже зовсім другої країни. Та, головне, що діти знають, звідки вони родом, де навчались, і, я думаю, що багато з них в майбутньому будуть представляти нашу країну на змаганнях», - ділиться тренер.
Але, як розповідає Олександр Дуднік, потік спортсменів в маленьких містах завжди був і в мирні часи: “Я тікав від великих міст, бо стомився від того шаленого темпу. Але тут, в Барі, попри розміреніше життя, є проблема, що діти після закінчення школи виїжджають з міста на навчання. Але, на щастя, наразі мої ключові боксери навчаються в місцевому коледжі, тож є ще кілька років для роботи з ними”.
Побажання читачам
Олександр Дуднік нашим читачам бажає миру, любові радості та віри: «Вірте в свою мрію і працюйте над нею. Якщо маєте ціль – рухайтеся до неї, не відкладайте на потім. І головне – любіть те, що робите. Тоді успіх обов’язково прийде. Батькам бажаю більше цікавитися захопленнями своїх дітей, що то не було: футбол, танці, співи, бокс. Щоб батьки підтримували дітей в їхніх починаннях, ходили на змагання, допомагали їм у тренуваннях».
Контакт тренера: 0930420950 (Олександр Дуднік).
