Минає річниця пам'яті нашого захисника Геннадія Руслановича Керничного. Герой України загинув 23 вересня 2024 року. Про його життя пише Барська міська рада.
Геннадій Керничний, позивний «Вікінг», сержант, старший інструктор групи інструкторів центру ССО в/ч А1788, народився 29 січня 1997 року в селі Слобода-Гулівська Барського району. Мав старшого брата Дениса. Батько - Руслан Васильович, мати - Людмила Олександрівна.
Він мріяв про розлогий сад, велику пасіку, де б гуділи бджоли, і тихе щастя. Та в 2014 році, коли ворог ступив на українську землю, юний Геннадій обрав інший шлях – став на захист України. Під час війни з ним сталася трагедія – підрив на міні, що залишив його без частини ноги. Але дух героя не зламався: з протезом він повернувся на фронт, коли почалася повномасштабна війна, відстоюючи свободу рідної землі. За цей подвиг його мужність відзначено медаллю «За пролиту кров в боях за Україну».
До 7 класу Геннадій навчався у Гулівській школі. Потім вступив до Буковинського військово-спортивного ліцею, який закінчив у 2013 році з відзнакою, здобувши кваліфікацію інструктора рукопашного бою. Паралельно опанував професію бджоляра в Михайлівецькому аграрному ліцеї, мріючи про власну справу. Хотів вступити до Одеської академії сухопутних військ, але війна 2014 року змінила плани. За свою юнацьку відданість і перші кроки у військовій справі згодом отримав відзнаку «Учасник АТО».
У кінці 2014 року, сімнадцятирічним, він добровільно вступив до ЗСУ, ставши наймолодшим добровольцем Барської громади. За цей вибір Геннадія удостоїли відзнакою Президента «За участь в АТО». Батько також пішов захищати країну.
У 2015 році він брав участь у боях за Дебальцево, пізніше – Мар’янка, Станиця Луганська, Щастя, Весела Гора, Зайцево, Золоте-2. Дві контузії не змусили його відступити. За оборону Мар’їнки він отримав однойменну нагороду, а за стійкість у боях – медаль «За оборону рідної держави».
Побратим Сергій згадує: «Познайомилися з Геннадієм у 2014 році. Одразу потоваришували. Він цим горів. Казав, що кулеметник – це міць групи. Він завжди подавляв вогонь, висувався назустріч ворогові, коли було потрібно. Питаєш «Підеш зі мною?» не всі погоджувалися, могли морозитися, шукали відмазки, Генка ніколи не казав «ні». Навпаки, сам ініціював якісь дії».
У лютому 2019 року під час бойового завдання Геннадій підірвався на міні, отримавши складне поранення – ампутацію частини правої ноги. За мужність у цей момент йому присвоїли орден «За мужність» ІІІ ступеня (17 травня 2019).
Ольга Щеглюк, начальниця відділення реабілітації пацієнтів з ампутованими кінцівками Ірпінського військового шпиталю, згадує: «Людина порядна, щира, смілива, хоробра й водночас дуже скромний. Ніколи не вихвалявся службою. Таких як він, дуже-дуже мало. Він професійно займався спортом, з перших днів перебування у нас був налаштований швидше стати на ноги. Йому не треба було нагадувати зайвий раз про заняття, він сам дуже багато працював».
Побратим Максим Єрнохін згадує, як Геннадій приїздив до київського шпиталю на протезі, щоб підтримувати хлопців після операцій із реампутації кінцівок. Після протезування він повернувся в стрій. Кулеметником працювати стало важко, тож перевчився на снайпера. Міг покинути службу, але обрав шлях воїна, ставши інструктором і передаючи досвід новобранцям. За це отримав медаль «За воїнську доблесть». Паралельно вступив до Кам’янець-Подільського аграрного університету на факультет агрономії, який закінчив у 2024 році, втілюючи мрію про сад і бджіл.
Геннадій був життєрадісним, завжди готовим допомогти – рідним, побратимам, навіть незнайомцям. Любив життя, знав своє місце в ньому й дорогу, якою йти. Мріяв про садок, бджіл, власну сім’ю. За пів року до загибелі взяв в оренду ставок, плануючи зробити місце відпочинку для побратимів. За невтомну волю до життя йому присвоїли нагороду «Воля і мужність».
У 2021 році він пройшов спецкурс, ставши старшим інструктором центру ССО в Хмельницькому й отримавши звання сержанта. Брав участь у спортивних змаганнях ветеранів та інвалідів, здобувши 1 місце на «Іграх Героїв» у Харкові (2020) та «Іграх Нескорених» у Львові (2023). Став майстром спорту з пауерліфтингу й бойового самбо, отримавши нагороду «Іду на ВИ» І ступеня. Пройшов у Збірну України, але відмовився від участі заради служби.
З перших днів повномасштабного вторгнення Геннадій захищав Київщину, Харківщину, Донеччину. Брав участь в обороні Макарова, Лютіжа, Козировичів, штурмі й зачистці Мощуна, Ірпіня, Бучі, Гостомеля. За ці бої отримав медаль «За військову службу Україні» (12 серпня 2022). З жахом згадував звільнення Бучі: «Найбільше мене зачепила та вразила історія хлопчика 5-6 років у Бучі. Як зараз пам’ятаю, його звали Владик. Ми зачистили частину міста, згодом приїхали до центральної будівлі, там зібралося багато народу. До мене підійшла дитина, взяла за руку: "Ходімо, хочу щось показати". Я думав він зараз покаже якісь міни, снаряди. Привів на свій двір біля будинку, хлопчик подивився на мене і пальчиком показав на одну з могил, зазначивши, що там його мама. Це дуже вразило тоді. Такі історії породжують лють проти жорсткого ворога».
На Харківщині він штурмував і звільняв Прудянку, Супівку, Кочубєєвку. На Донеччині брав участь у боях за Ямпіль, Вуглегірську ТЕЦ, Новолуганське, Малу Миколаївку, Отрадівку, Іван Град, Опитне. У Бахмуті провів 10 місяців, організовуючи розвідку й долаючи труднощі з протезом. За це отримав орден «За мужність» ІІ ступеня та відзнаку «Учасник ООС».
23 вересня 2024 року, виконуючи бойове завдання, сержант Геннадій Керничний загинув, відданий присязі й Україні. За героїзм йому удостоїли звання Герой України з орденом «Золота Зірка» (2 січня 2025), а також нагородили хрестом «Честь і слава», відзнакою ОТУ «Південь», нагородною зброєю Glock 17, орденом Покрови Козацтва та почесною відзнакою «За заслуги перед Вінниччиною».
Вічна пам'ять та слава Герою!
