Всі, хто йде на війну, йдуть з надією повернутись. Здобути перемогу і повернутись до рідного дому. Щоб продовжувати мирне життя, здійснювати свої плани та мрії. Та війна занадто жорстока, і не всім так вдається. На жаль не повернувся живим додому і наш земляк Ігор Мирчук. Про його життя пише Барська міська рада.
Ігор Сергійович Мирчук народився 8 лютого 1984 року в селі Антонівка Барського району. Мав молодших брата Владислава та сестру Іванну. Закінчивши 9 класів Глинянської школи, вступив до Чернятинського аграрного технікуму, проте, провчившись півтора місяці, вирішив піти на навчання до Барського будівельного ліцею на маляра-штукатур.
«Син був допитливим хлопчиком. Він усе хотів знати. Дуже любив тварин та природу. На вербах та вільхах взимку ростуть зимові опеньки, то він постійно ходив їх збирати. Риболовлею займався весь рік. З батьком ходили на охоту. Був спортивним. З братом самостійно змайстрували з підручних матеріалів спортивні знаряддя біля будинку та займалися спортом. Дуже любив також свою сестру, вчив її стріляти з мисливської рушниці та лука, виливати олово, з якого Ігор потім робив ложки. Одного разу по необережності олово бризнуло Іванні на палець, пропекло шкіру. З тих пір на тому місці залишилась темна пляма. Тепер Іванна каже, що це в неї пам’ятка про любого брата Ігоря. Діти усі між собою були надзвичайно дружніми» - розповідає матір захисника Галина Олексіївна.
Далі пішов на строкову службу в армію. Служив в Житомирі в 95 окремій аеромобільній бригаді.
Після служби Ігор працював охоронником на Барському машинобудівному заводі, потім деякий час інкасатором. А далі працював на будівництвах в Україні та за кордоном.
Він цінував життя, був доброю, щирою, відповідальною та порядною людиною, завжди готовий допомогти, не чекаючи нічого у відповідь.
В лютому 2015 року добровільно пішов самовіддано боронити східні кордони нашої держави. 14 місяців вірою та правдою в бойовому строю воював. Його побратими зазначали, що він був справжнім воїном, людиною слова, завжди із вірою в серці та внутрішнім позитивом.
За час служби був двічі нагороджений відзнакою Президента України за активну, героїчну участь в антитерористичній операції. Отримав дві медалі та звання старшого сержанта.
Повернувшись з АТО, працював на різних роботах.
16 лютого 2023 року Ігор добровільно вдруге став на захист своєї країни. Його направили в Донецьку область. Брав активну участь в бойових діях.
14 липня 2023 року під час ведення бойових дій в н.п. Шахтарське Донецької обл. старший сержант, командир кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки Мирчук Ігор Сергійович загинув. Він загинув, та залишився навічно в строю. Ігор воював не заради того, щоб стати Героєм, він просто чесно виконував свій обов'язок та військову присягу, захищав Україну, захищав нас! До останнього подиху залишився вірним своєму народу та своїй Батьківщині.
В страшній скорботі залишились батьки, дружина, пасербиця Марина, брат та сестра.
«Я ніколи не відчувала себе пасербицею, бо Ігор любив мене, як рідну доньку, і я дуже любила» - Марина.
Його любили всі, хто знав, бо він був такою людиною, яку неможливо було не любити, не поважати. Таким був, таким залишається в нашій пам’яті. Захисником-Героєм.
І за це наша довічна пам’ять і шана Ігору Сергійовичу Мирчуку!
Хай земля йому буде пухом.
Вічна пам'ять та слава Герою!
