Від початку повномасштабної війни частка українців, які живуть за межею бідності, подвоїлась і станом на липень 2025 року сягнула 37% - приблизно 9 мільйонів людей. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів Данило Гетманцев. У Барській громаді на зростання рівня бідності місцеві активісти почали реагувати ще дев’ять років тому, створивши «Скарбничку добра».
Це - ініціатива Благодійного фонду «Свобода-1» на чолі з Олексієм Пацьорою. Вона з’єднує власників зайвих, але якісних речей з тими, кому бракує найнеобхіднішого. Звісно, це невелика крапля підтримки, та все ж допомагає багатодітним, малозабезпеченим та іншим категоріям значно зекономити.
Ініціатива працює за адресою: вул. Леонтовича, 8, навпроти музичної школи. Графік: щосереди з 11:00 до 13:00. Щоб прийти поза цим часом, треба зателефонувати волонтерам і домовитися про індивідуальну зустріч.
«Ідея виникла із захисту гідності кожної особи. У нас не треба жодних довідок чи документів», - каже Олексій Пацьора, волонтер, активіст, багатодітний батько та дідусь.
Приміщення фонд отримує від міської ради на пільгових умовах за 1 гривню на рік. Команда з шести волонтерів приймає речі, сортує їх та раз на місяць робить генеральне прибирання.
У просторі три великих кімнати та кілька малих. Окремо виділено приміщення для внутрішньо переміщених осіб та пільгових категорій. В іншій кімнаті речі для всіх охочих. Обліку «хто і скільки бере» немає - це, за словами активіста, усуває бар’єри та економить час волонтерів. Часто люди навіть забирають речі і для сусідів чи родичів із віддалених сіл.
Асортимент формують містяни. Найчастіше приносять одяг для молоді та дітей, є і для дорослих, а також постільну білизну, взуття, інколи візочки, дрібні меблі чи побутові речі. Працює просте правило якості - приносити чисте і ціле. Зношене чи брудне волонтери просять не нести, адже його доводиться утилізувати.
«Ми не дивимося, скільки і що людина бере. Скільки треба - стільки й візьме. Вона ж не візьме те, що їй не потрібно», - додає Олексій.
Хтось тільки приносить, а дехто і приносить, і вибирає собі. Запрошують у “Скарбничку добра” усіх, незалежно від статусу та статків.
Попит - стабільний
Олексій Пацьора розповідає, що у несезон городніх та садових робіт у прийомні години приходить приблизно 30–35 людей. У пікові періоди трохи менше, але не менше двадцяти. Під час нашої розмови ще на початку години прийому зібралося близько п’ятнадцяти відвідувачів: хтось привозив, а інші відразу переглядали та обирали потрібне.
Зі слів відвідувачки Наталі, «Скринька добра» допомагає пережити складні періоди та суттєво економити на базових речах. “Я втратила роботу і перебиваюся сезонними заробітками, тож для мене це дуже цінна можливість. До того ж, тут не лише вживані речі, є й з етикетками”, - ділиться відвідувачка.
За спостереженнями Олексія Пацьори, часті відвідувачі вже між собою знайомі та почуваються вільно, а ті, хто вперше або нещодавно почав ходити - соромляться. Дехто просить індивідуальні зустрічі: “Для мене це теж цінно, адже можу комусь допомогти, тож якщо маю змогу - сідаю на велосипед і приїжджаю”, - каже він.
Окремий запит нині - чоловіче взуття 42–44 розміру та одяг (чоловічий та жіночий) 48–50 розмірів. ноді волонтери віддають їх за запитами у міську лікарню та будинок для літніх людей.
Коли наші журналісти були в “Скарбничці добра”, туди завітала також переселенка з Херсонщини. Жінка пенсійного віку ледь стримуючи сльози розповідала, що з 2022 року вже довелося кілька разів переїхати, речей практично немає. Зараз її родина оселилася в помешканні, де треба облаштуватися, а коштів на це не вистачає. Олексій Пацьора вибрав постільний комплект і домовився з жінкою, що підбере їй пакунок речей та одягу і допоможе доставити додому.
Звідки береться ресурс
На початку повномасштабного вторгнення “скарбничці” допомагали дружні благодійні фонди та волонтери з-за кордону: завозили дитяче харчування, засоби гігієни, одяг. Тоді волонтери формували пакети для переселенців та малозабезпечених родин і навіть розвозили їх селами. Зараз такі поставки рідкісні, бо більшість ВПО адаптувалися. Але точкова допомога триває.
Окрім «Скарбнички добра», у приміщенні діє невеликий музей бойової слави з експонатами від 2014 року. Школярі приходять сюди на екскурсії.
Обмеження і виклики
Через відсутність фінансової підтримки, простору бракує впорядкованості. Волонтери періодично сортують одяг, взуття та інше, але після прийому людей все знову змішується. Раніше команда мріяла встановити стелажі та вішала, але через війну ці плани відклали, адже зараз в пріоритеті - допомога захисникам. Та, незважаючи на брак фінансів, ініціатива діє і щороку кількість людей, які приходять - більшає:
“Для нас головне - допомогти людині, бути їй корисними. А все інше - то дрібниці”, - каже Олексій Пацьора.
Що допомагає масштабувати рішення
Тут діють прості правила, які можна повторити в будь-якій громаді:
- Чіткі години доступу та можливість індивідуального візиту за дзвінком
- Окрема кімната для найбільш вразливих груп
- Принцип довіри без збору довідок
- Щомісячне глибинне прибирання і регулярне сортування
- Список «що приносити» і «чого не приносити» розміщено на вході.
«Головне, щоб більше людей знали. Тому просимо людей розказувати про нас знайомим, сусідам, які мають потреби у речах. Це найкраща допомога», - підсумовує Олексій Пацьора.
В Барському гуманітарному центрі теж вже не вимагають довідок ВПО
Паралельно в місті з 2022 року працює гуманітарний центр у приміщенні Барського будинку культури. Спершу він діяв виключно для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Барчани зносили одяг та різні речі, долучалися підприємці, волонтери й міста-побратими до поповнення запасів центру. ВПО могли обрати необхідне, а також тут періодично видавали продуктові набори. Видача здійснювалася за довідками ВПО.
Оскільки потік людей був великий — через Бар проїхали понад 10 тисяч осіб, а в громаді на той час проживали понад три тисячі, — іноді до гуманітарного хабу шикувалися черги, і працівники культури ледь встигали всіх обслуговувати.
З часом попит на таку допомогу зменшився, але хаб працює й нині. Продуктових наборів уже немає, проте приймають і роздають одяг та інші речі. Наразі довідок ВПО не вимагають — прийти може кожен охочий, однак у відвідувачів просять будь-який документ, що посвідчує особу. Працює хаб з 8 до 17.00 з понеділка по п'ятницю.
А як це діє в Золотоноській громаді
Коли перші переселенці з Донеччини та Луганщини шукали прихисток у Золотоноші, місцеві жителі також відчиняли двері власних домівок, де і збирали найнеобхідніше. Але з часом запитів ставало забагато, задовільняти їх могли допомогти лише команди активістів.Так у березні 2024 року на Садовому проїзді, 7 з’явився Банк одягу Золотоніського міськрайонного осередку Червоного Хреста – простір, де речі отримують друге життя, а люди – відчуття підтримки та розуміння складної ситуації, в якій опинились не зі своєї волі.
Як працює місце для добрих справ?
Кімната відкрита щодня: з понеділка по четвер — 9:00–13:00, у п’ятницю видачу продовжують у гаражі Будинку дитячої та юнацької творчості. Тут одяг і взуття можуть обрати внутрішньо переміщені особи, багатодітні сім’ї, малозабезпечені та пенсіонери.
За вішалами, полицями й дзеркалом на повний зріст стоять чотири волонтерки – самі переселенки. Як розповідає місцева волонтерка Олена із Сєвєродонецька, колись вони приходили сюди як відвідувачки, а нині підбирають речі іншим, лагодять дрібні дефекти на швейній машинці та допомагають навіть знайти шкільний одяг для дітей.
Банк поповнюють за рахунок золотонісців, які приносять речі своїх дітей-онуків. Допомагають підприємці, у яких залежався товар або вийшов з моди, або ж у партії виявили брак. Поповнювачами є ті, хто закриває або перепрофільовує бізнес.
-Дуже боляче, коли нам приносять пакети з брудним, драним чи зношеним одягом, - обурюється Олена, переселенка із Донецька. – Ми ж не безхатьки. Ми заможно жили, мали добрі статки, налагоджений добробут. Маємо вищу освіту. Але в лютому 22-го на наш Донецьк почали скидати скидати бомби, тож вирішили не випробовувати долю.
Протягом тижня 4 жінки-волонтерки чергують роботу в Банку одягу і на складі. Склад відчинений в п’ятницю. Але у цьому приміщенні одяг зберігається у коробках. Нині їм треба повністю замінити літній асортимент на осінній, зняти і скласти футболки та шорти, вивісити куртки, теплі костюми тощо. Для тих, хто знайшов другу домівку у Золотоноші, Банк одягу - це віддушина, місце, де люди знайшли себе, соціалізувались. Одягу і взуття на всяк розмір та смак. Втім, завжди бракує чоловічого в асортименті та великого розміру. Є потреба в посуді та постільній білизні.
- Відвідувачі з досвідом попередньо контактують з черговими, цікавляться щодо наявного асортименту. Контактний номер телефону – 096-309-74-04, але, зазвичай, обмінюються особистими номерами. Це спрощує візити для мешканців району: вони вже знають, що приїдуть не дарма. Приміщення для Банку одягу та для офісу Золотоніського міськрайонного осередку надала Золотоніська міська рада, - каже голова Золотоніської міськрайонної організації Товариства Червоного Хреста України Валентина Рожкова. – Ми оплачуємо електроенергію.
Ланцюг добрих справ: від локального хабу – до мережі допомоги
Золотонісці не обмежилися лише міським банком. У 2025 році Наталія Папушенко, яка нині мешкає у Польщі, разом із Галиною Петросян організували благодійний хаб: збір, сортування й відправлення посилок у дитячі будинки Миколаївщини та прифронтові громади. Команда з шести людей формує замовлення, сплачує пересилку власними коштами й постійно шукає донаторів.
Поблизу місця роботи у районі старої 9-поверхівки по вул. Шевченка Галина винайняла приміщення, яке слугувало складом. Власник надав частину будинку у безкоштовне користування. Збирали одяг, теплі речі. Сортували і відправляли на дитячі будинки. Там брали за потребою, а решту передавали у прифронтові міста.
Як розповіла соратниця Наталі - Галина Петросян, «одягати» людей вони почали навесні 2025 року. Команда з десяти людей приймали, сортували, формували замовлення, пакували та відправляли поштою посилки.
- Найтяжче було знаходити гроші для оплати за пересилку, - пояснює. – Ми відкрили банку для благодійних внесків, але коштів катастрофічно не вистачало. Хоч люди й донатили, але пересилки вартували 1,5 тисячі гривень, 2200, було й 2700. Щоб виконати замовлення і допомогти людям, доводилося платити з власної кишені.
Тісно співпрацювали з Миколаївською блогеркою Анною Курніковою. Вона формувала актуальну потребу, а золотоніські волонтерки намагалися її закрити. Часто запит був короткий: Надія, 8 років – одяг або Коля, 10 років – взуття, розмір 24.
Двічі забезпечували речами патронатну родину Наталії Ніцак з Драбівців. Допомагали мешканцям Новодмитрівки.
Допомога поруч, коли громада стає командою
Паралельно працює й гуманітарний банк служби у справах дітей. Якщо перші дві ініціативи допомоги людям були спричинені війною та масовою евакуацією мешканців прифронтових міст, то благодійна підтримка патронатних, малозабезпечених та сімей, що потрапили в складні життєві обставини, практикується здавна.Люди приносили речі, з яких виросли їхні діти. Обмінний фонд тут нескінченний. Для речей немає окремої спеціальної кімнати. Зранку хтось заніс, до вечора фахівці служби вже віддали або відвезли тим, хто потребує.
- Підтримуємо нашу єдину в громаді патронатну сім’ю Попових, - наводить приклад очільниця служби Ніна Засенко. – На вихованні Ірини Миколаївни дітки різного віку, тому одяг обов’язково комусь з них підійде.
Також забезпечили усім необхідним патронатну сім’ю Оксани Ковтун, що переїхала з Авдіївки.
-Ми в Золотоноші з березня 2022-го, - каже Оксана Григорівна. – Приїхала і мені треба було стати на облік у службі, як патронатний вихователь. Відразу запропонували усе, що треба - від продуктів до одягу. Щоразу, як тільки у фахівців є можливість чимось допомогти, вони телефонують: «Вам треба?» Нещодавно надали канцелярське приладдя для трьох моїх вихованців.
Золотоніська служба у лютому 2022-го стала своєрідним центром гуманітарної підтримки вимушених переселенців. Фахівці ледве встигали розбирати принесені золотонісцями пакети і фасувати – взуття, одяг (чоловічий, жіночий, дитячий), посуд, ковдри, продукти. Коли кабінети і коридори служби вже не могли вмістити принесеного, перебазувалися у просторий Будинок дитячої та юнацької творчості.
Матеріал підготовлений у співавторські журналістів Ірини Рудик-Малої, редакції БарNews.City, а також Вікторії Горобець та Інни Грекало, редакції Золотоноша.City.
