Минає річниця загибелі захисника Михайла Бойка – солдата 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Про життя Героя пише Барська міська рада.
Народився Михайло 3 листопада 1995 року в місті Бар, Вінницької області. Його батько, Михайло Леонідович Бойко, тривалий час працював за кордоном. Через важку хворобу він його нестало, коли Михайло навчався в 11 класі. Після втрати батька старша сестра Яніна стала його опікуном. Вона працювала в медичному центрі «Альтамедика».
Михайло навчався в ліцеї №3. Він був цілеспрямованим, відважним, відповідальним і товариським. Після закінчення школи вступив до вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності у Вінниці. Після навчання тривалий час працював за кордоном, а згодом – у Києві, в «Дорожньо-будівельному управлінні №208».
Із дружиною Вікторією познайомився ще у шкільні роки, у 2013 році. Відтоді вони завжди були разом. У 2016 році в них народився син Єгор, а у 2022 – донька Мілана, татова «Принцеса».
У юності Михайло займався кікбоксингом і футболом. У цивільному житті був працьовитим, турботливим чоловіком, люблячим батьком і братом.
У вересні 2022 року Михайло ухвалив важливе рішення – стати на захист Батьківщини. Він приєднався до 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура», попри те, що не мав військового досвіду. Постійно прагнув навчатися та розвиватися, тож завершив курс «Боєць-рятувальник».
Служив старшим стрільцем-оператором. Брав участь у важких боях у напрямку Роботиного та Запоріжжя, пережив довгі й виснажливі штурми. Під час одного з бойових виходів його підрозділ узяв у полон російського окупанта. Ризикуючи життям, Михайло вивів полоненого, тим самим поповнивши обмінний фонд.
18 жовтня 2023 року 47-ма окрему механізовану бригаду «Маґура» відправили для посилення північного флангу біля окупованої Красногорівки. Наступного ранку бригада отримала завдання висунутися на перший штурм і зайняти позицію «Мамай». Серед штурмової групи був і Михайло.
Командир роти 47-ї ОМБр Сергій Нечипоренко згадував, що їхнім завданням було відбити посадку та закріпитися. Проте 19 жовтня ворог пішов у контрнаступ. Підрозділ Михайла діяв злагоджено – бійці змогли захопити укріплені позиції, знищивши десятки одиниць техніки противника. Однак утримати ці позиції не вдалося через значну чисельну перевагу ворога.
Напередодні, ввечері, Михайло написав дружині: «Надіюсь, що все буде добре, і я тебе почую через добу». Але зв’язок із ним обірвався назавжди.
Рідні довго сподівалися знайти його серед військовополонених, проте дива не сталося. Майже через рік результати кількох експертиз ДНК підтвердили: Михайло загинув у бою.
Побратими пам’ятають його як сумлінного, відповідального та відважного воїна. Він завжди бездоганно виконував бойові завдання.
За мужність і героїзм Михайло Бойко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Вічна пам’ять та слава Герою!
