Восени 2023 року російська армія розпочинає великий наземний наступ на Авдіївку – місто на Сході, що має стратегічне значення і є фактично воротами до Донецька. Битва за нього одна з найвизначніших битв російсько-української війни.
18 жовтня одна з найбоєздатніших бригад Сил Оборони 47 окрема механізована бригада «Ма́ґура» прибуває туди на підсилення північного флангу в районі окупованого села Красногорівка. Наступного ранку магурівці отримують бойове завдання висунутися на свій перший штурм та зайняти ворожу позицію “Мамай”, серед них і – 27-річний солдат з м. Бар Михайло Бойко на позивний “Малюк”.
Розповідаємо про його шлях та останній бій за Авдіївський терикон.
Бій за терикон
У жовтні 2023 року росіяни вкотре атакують Авдіївку і вперше загроза оточення міста стає реальною - авіаудари, мінометні обстріли та стрілецькі бої навколо міста не вщухають, соцмережами ширяться світлини палаючого промислового гіганта - Авдіївського коксохімічного заводу. Путін безуспішно посилає на штурми тисячі росіян, які зазнають приголомшливих втрат і не полишають спроб зайняти стратегічну висоту з півночі - Авдіївський терикон. Це один з найважливіших військових об’єктів, що відкриває можливість огляду позицій ворога та контролю за логістичними шляхами до міста. Терикон має лише один можливий підступ — з боку окупованої Красногорівки. Напередодні росіяни встигли захопити посадки за кілька кілометрів від нього, саме туди на позицію “Мамай” і висунулася група, до якої входив Михайло Бойко.
Михайло Бойко на позивний “Малюк”
“Суть завдання полягала в тому, щоб відбити посадку та закріпитися для того, щоб підрозділ, який там стояв в обороні знов зміг зайти і відбивати наступні штурми противника. За даними розвідки того дня ворог мав перегрупуватися і те, що він пішов у наступ вранці 19 жовтня стало несподіванкою” , – пояснює командир роти 47 ОМБр Сергій Нечипоренко.
Напередодні 47-у бригаду саме вивели з-під Роботиного на Запоріжжі відправили на підсилення оборони Авдіївки. Рота Михайла однією з перших пішла на штурм в незнайомій місцевості, діяла злагоджено, виконуючи поставлену задачу, та змогла захопити укріплені ворожі позиції. Бій тривав понад шість годин, у результаті штурму противник зазнав шокуючих втрат. Ось як згадує ті події ротний Михайла:
“Наша бригада і суміжні підрозділи розбили дуже велику колону техніки росіян. Тоді було знищено 20 чи 30 одиниць техніки. Все поле було всіяне трупами”.
Однак закріпитися магурівці так і не змогли, саме тоді ворог висунув переважаючі сили для наступу.
Напередодні ввечері Михайло написав дружині Вікторії : “Надіюсь, що все буде добре, і я тебе почую через добу”. Однак через добу вона отримала сповіщення про те, що її чоловік зник безвісти.
Відтоді розпочалися його пошуки. Дехто з його побратимів тоді потрапив в полон, але дружині Міша завжди казав, що ніколи не здасться. І все ж родина не втрачала надії знайти його в списках військовополонених. Та дива не сталося – майже за рік після тих подій рідні отримали підтвердження кількох експертиз ДНК - їхній Михайло загинув в бою, на який ворог направив значні ресурси – артилерію, міномети та танки.
Взяв в полон окупанта
Михайло Бойко отримав повістку в вересні 2022 року, і попри те, що мав проблеми зі здоров'ям та двох малолітніх дітей, не шукав способів перекласти свій обов'язок на інших. Він ретельно готувався, опанував військовий фах і різноманітну зброю, отримав сертифікат з тактичної медицини та кваліфікацію “боєць-рятувальник”.
Виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку – в містечках і селах, назви яких не зникали з новин: Мала Токмачка, Новоданилівка та Роботине.
“Кожен вихід тривав 4-5 днів і давався важко і фізично, і морально, – згадує дружина, – після кожного він мав контузії та скаржився на головний біль”.
Під час одного з бойових виходів підрозділ Михайла взяв в полон російського окупанта, який перебував з ними на позиції кілька діб. Під час відходу саме Михайло вів полоненого, в той момент розпочався сильний обстріл, ризикуючи, він зміг вивести ворога з собою та поповнити обмінний фонд.
У характеристиках та спогадах побратими згадують їхнього “Малюка” як воїна великої відповідальності, сумління та дисципліни, товариша, якому можна довіряти та який перший готовий йти в бій, солдата, який завжди виконує поставлену задачу на відмінно.
Михайло Бойко народився в селі Іванівці, зростав та навчався в місті Бар в ліцеї №3, де його знають, як щирого, доброзичливого та допитливого хлопця. Він захоплювався кікбоксингом та футболом. У старших класах вступив на навчання до Новодністровського військового ліцею з військово-фізичною підготовкою на Буковині, проте через травму повернувся та закінчував вже рідну Барську школу, з якою пов'язане ще і кохання всього його життя. Це - дівчина Вікторія, яка згодом стала дружиною та мамою двох їхніх дітей Єгора та Мілани, яким було 6 та 2 роки, коли їхній тато став на захист Батьківщини.
За проявлені мужність та героїзм Михайло Бойко нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Авдіївка стала пеклом на землі і символом героїзму українських воїнів. Наш земляк Михайло Бойко – саме той, хто завдав ворогу там приголомшливих втрат та поклав за це найдорожче – своє життя.
Родина, друзі та побратими вірять, що служба Михайла має бути визнана на найвищому рівні та просять кожного віддати йому шану, підписавши петицію на присвоєння почесного звання “Герой України”.
Текст петиції
Петиція на присвоєння звання Героя України Михайлу Бойку
Пане Президенте та шановні громадяни України!
Звертаємося до Вас із проханням увічнити пам'ять нашого земляка, 27-річного МИХАЙЛА БОЙКА, присвоївши йому почесне звання Героя України.
19 жовтня 2023 року Михайло Бойко разом із побратимами з 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» отримав бойове завдання висунутися на передову та захопити стратегічно важливу ворожу позицію «Мамай» поблизу Авдіївського терикону. Це була одна з найскладніших і найкривавіших точок на фронті, де кожен сантиметр землі давався дорогою ціною.
Завдання полягало в тому, щоб відбити ворога, закріпитися на позиції та відкрити можливість для подальших штурмів. Михайло, проявивши відвагу та сміливість, разом зі своїми побратимами зміг захопити ворожі позиції, знищивши значну кількість техніки та особового складу противника. Протягом шести годин бою, під безперервним артилерійським, мінометним та танковим обстрілом, вони завдали росіянам приголомшливих втрат, підтверджених командуванням - кілька десятків одиниць техніки та десятки знищених противників.
Також Михайло Бойко мав низку бойових виходів на Запорізькому напрямку та проявив героїзм у ситуаціях, які поставили його життя під безпосередню загрозу. Одним із найбільш відомих вчинків став випадок, коли він під час виходу з позиції він разом з полоненим потрапив під сильний обстріл, Михайло з ризиком для себе врятував життя полоненого противника, передавши його для подальшого обміну.
Його хоробрість та мужність були визнані не лише товаришами по службі, а й командирами та державою.
За відмінну службу він має подяки та орден “За мужність” ІІІ ступеню.
Михайло народився на Вінниччині, в селі Іванівці Барського району, де його згадують як щирого, відповідального та доброзичливого чоловіка та батька двох дітей.
Просимо Президента України та відповідні органи влади присвоїти солдату (в/ч A4699 ) Михайлу Бойку почесне звання Героя України за його відвагу, мужність, самопожертву та відданість Батьківщини.
Ми — родина, друзі та побратими Михайла — віримо, що його героїчний шлях має бути визнаний на найвищому рівні.
Ми закликаємо кожного громадянина підписати цю петицію і таким чином вшанувати його пам’ять.
