Нестерпно розуміти, що люди більше ніколи не повернуться. Жахливо, що війна ще досі існує в світі як вирішення спірних питань, людських амбіцій. Важко повірити, що у світі, де вже всі території поділені між державами, досі комусь щось хочеться загарбати, що є багато людиноподібних істот, яким хочеться йти вбивати, і самим гинути за наказом. І при цьому гинуть люди, які ніколи досі не хотіли воювати, які залишили свої сім'ї, щоб стримати ворога.
12 січня, річниця з дня загибелі нашого Героя, одного з кращих синів України, який загинув, захищаючи свою рідну землю, нашого земляка Олега Цимбалюка. Про його життя пише Барська міська рада.
Народився Олег Леонідович Цимбалюк 26 жовтня 1968 року в м. Жмеринка, але змалку проживав з родиною в м. Бар. Так склалось, що ріс Олег без батька, тому уже з дитинства у нього гартувався сильний характер захисника.
Навчався Олег в Барській школі № 2. Закінчивши 9 класів, вступив до Гніванського професійно-технічного училища, через деякий час перевівся в ПТУ м. Бар на зварювальника. Згодом відслужив строкову службу в армії в м. Котовськ Одеської області.
Мріяв виростити найменшу донечку, але не судилося
Одружився. У першому шлюбі у Олега народились син Валерій, 1990 р.н. та донечка Інна у 1992 році.
Більшу частину свого життя пропрацював зварювальником та водієм. Дуже добре розбирався в машинах.
В 2011 році Олег познайомився з Валентиною, яка згодом стала його дружиною. Через два роки почали жити разом. А у 2017 році у подружжя народилась донечка Олександра.
«Олег за характером був дуже спокійним, добрим, чуйним, був найкращий син, друг, люблячий батько для своїх дітей. Люди завжди гарно відгукувалися про нього. Він мав золоті руки. Не міг сидіти на місці ні хвилини, був дуже працьовитим. Мріяв побачити, як виросте його найменша Сашенька, але не судилося…» - розповідає дружина.
Олег ніколи не цурався будь-якої роботи, навіть важкої, працював наполегливо. Був великим трударем, добропорядною та щирою людиною зі світлою душею, готовою в будь-яку мить прийти на допомогу і підтримати у важку годину.
«Якщо не я піду, тоді хто?»
Коли, після початку повномасштабного російського вторгнення, його підтримка знадобилася Неньці-Україні, наш Герой вчинив як зазвичай – прийшов на допомогу. Він, не замислюючись, став на захист своєї родини, громади, країни.
З березня 2022 року нескорений Захисник добровільно, зі словами «Якщо не я піду, тоді хто?» доєднався до лав Збройних Сил України. Наш Герой мужньо й самовіддано виконував свій військовий обов’язок на посаді водія мінометної обслуги мінометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.
Олег мріяв, що, здолавши підступного ворога, з Перемогою повернеться додому, обійме рідних та близьких. Він мріяв, як разом з коханою дружиною роститимуть найменшу донечку, житимуть у злагоді й щасті…
Війна забрала життя нашого Героя
12 січня 2023 року наш новітній Герой Олег Цимбалюк загинув під час стрілецького бою з військовими формуваннями рашистів, поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області.
Перестало битися серце прекрасної людини, невтомного трудівника, самовідданого захисника, людини з великою і світлою душею.
Але ми всі вдячні йому за найбільшу жертву, принесену своїй Батьківщині, за великий бойовий внесок у нашу майбутню Перемогу. Низький уклін та вічна пам’ять Воїну, який до останнього подиху захищав право кожного українця жити у вільній країні!
Вічна пам'ять та слава Герою!
