Нова ветеранська спілка у Барі існує менше місяця - але вже має 30 членів, два звернення до міської влади і напрацьований список проблем, які держава роками не вирішує. Наші журналісти зустрілися з її засновниками та дізналися, чому ветерани вирішили об'єднатися і які питання прагнуть вирішувати разом.
Як все починалося
Ідея створення спілки народилася минулого року під час спілкування ветеранів та їхніх однодумців. Поштовхом стали особистий досвід і спільне розуміння проблем, з якими ветерани часто залишаються сам на сам після повернення до цивільного життя. Серед ініціаторів були Ігор Петровський, фахівець із супроводу ветеранів, ветеран Сергій, який після ампутації нижньої кінцівки та протезування зіткнувся з непростою бюрократичною рутиною оформлення документів, а також їхні друзі - небайдужі однодумці, які поділяли прагнення створити дієву підтримку для ветеранської спільноти.
Тож вирішили створити ветеранську організацію, яка б не лише об'єднувала людей, а й допомагала вирішувати реальні проблеми, підтримувати один одного та відстоювати інтереси ветеранів у громаді.
13 травня 2025 року спілку офіційно зареєстрували. До того відбулося чимало зустрічей, обговорень та розмов про цінності, на яких вона має будуватися. Основою стали три принципи: честь, гідність і справедливість.
Сьогодні спілка об'єднує вже 30 ветеранів. За статутом до неї можуть долучатися не лише ветерани, а й усі, хто поділяє її цінності, розуміє потреби ветеранської спільноти та готовий підтримувати її розвиток.
— Ветеран заслуговує на підтримку не лише від держави, а й від суспільства. Від громади, де він живе, - пояснює Ігор.
Чотири спілки і питання єднання
Як зазначає голова спілки Ігор Петровський, одним із головних завдань новоствореної організації є налагодження співпраці з іншими ветеранськими об'єднаннями, які вже працюють у громаді.
— Сьогодні в Барській громаді вже діють чотири ветеранські організації. Ми прагнемо знайти точки дотику з іншими спілками, адже лише в єдності, взаєморозумінні та спільній праці народжуються добрі справи для ветеранів. Віримо, що попереду - справжня співпраця. Адже всіх нас об'єднує головне: бажання допомагати ветеранам, підтримувати один одного та робити життя нашої громади кращим, - говорить Ігор Петровський.
У спілці переконані, що спільна робота дасть значно більше результатів, ніж поодинці.
— Як може суспільство розуміти ветерана, якщо ветеран ветерана не розуміє? - каже Ігор.
Саме тому тут говорять не про суперництво, а про партнерство та пошук спільних рішень. У спілці наголошують, що їхня мета — не розділяти, а об'єднувати, і разом із громадою та владою створювати зміни, які допоможуть ветеранам та їхнім родинам.
— Наша мета - не конкурувати, а об'єднувати. Не розділяти, а знаходити спільне. Не говорити про зміни, а створювати їх разом. Попереду багато роботи, але ми віримо: коли ветеранів підтримують такі ж ветерани, влада та громада, народжуються справжні добрі справи та сильні зміни на благо всіх, , — говорить Ігор Петровський.
Телеграм-чат і «SOS»: як це працює
Один з перших кроків до реальної взаємодопомоги - спільний телеграм-чат. Зараз він уже є, відкритий для всіх охочих: і ветеранів, і цивільних, хто хоче бути поруч і чути.
Але це тільки початок. Орієнтиром слугує досвід Вінниці, де діє одна з найбільших ветеранських спілок України, де вже понад дві тисячі людей. Там чат давно переріс у повноцінну структуру з тематичними гілками.
Барська спілка будує схожу модель. У планах - кілька окремих гілок за напрямками: юридична допомога, побутові запити, психологічна підтримка. Хтось із ветеранів до війни був будівельником, хтось - столяром чи сантехніком. Повернувшись, вони готові допомагати - треба лише зв'язати тих, хто потребує, з тими, хто може.
— Наприклад, є сім'ї загиблих - дружини, мами, у яких вдома щось зламалось, а нікому прийти допомогти. Ось для цього і потрібна така гілка, - пояснює Ігор.
Окремо - гілка «SOS». Її вінницькі колеги назвали саме так, адже вона для ситуацій, коли треба швидко. Якщо ветерана чи когось із його родини ображають, якщо виникла конфліктна ситуація, якщо людині потрібна термінова допомога - пишуть туди. Хто поруч, хто може - приїжджає.
— Ми розуміємо, що людина, яка повертається з фронту - трошки інша. Між цивільними і військовими є велика прірва. І ця гілка для того, щоб ніхто не залишався сам у важкий момент, - каже Ігор.
Простір, паркування і вулиця, якою не пройти
Перша практична потреба спілки - власне приміщення. Спілка вже подала звернення до міського голови з проханням надати список приміщень, де можна облаштувати ветеранський простір. Вимоги прості: перший поверх, доступ для людей на візках, з милицями чи протезами.
— Ми сподіваємося на співпрацю влади, - говорить Ігор Петровський.
Паралельно - звернулися щодо паркувальних місць для людей з інвалідністю. Зараз їх практично немає. Біля АТБ - одне місце. Біля більшості магазинів, банків, установ - жодного. На зустрічі з ветеранами, заступник міського голови Микола Мандрика пообіцяв це вирішити за місяць.
Є й багато інших проблем, наприклад, вулиця Залізняка. Ветеран Сергій на протезі не може нормально по ній пройти. Влада каже, що є проект реконструкції. Поки його ніхто не бачив, і коли його реалізують - невідомо.
— Таких моментів дуже багато. І про них треба говорити і вирішувати - дипломатично, у правовому полі, - каже Ігор.
Плани: від школи до спортзалу
Ветеранська спілка має чимало планів та напрацювань. Крім допомоги в оформленні документів та інших питань, якими займається фахівець з супроводу ветеранів Ігор Петровський, спілка також:
Просвітницьку роботу в школах. Ветерани планують ходити до учнів - розповідати, відповідати на запитання. Особливо цінно, що серед членів спілки є ветерани з ампутаціями - перша і друга група інвалідності. Їхні розповіді для дітей - це не абстрактна розмова, а реальний досвід.
Фізичну реабілітацію. Спорт - один із найефективніших інструментів відновлення. Але більшість спортзалів у Барі - на другому поверсі, без ліфтів. А ще немає фахівців з реабілітації, які розуміють специфіку роботи з ветеранами. Хочуть це змінювати.
Психологічну підтримку. Ігор Петровський, один із засновників спілки має сертифікат когнітивно-поведінкової терапії. Планує арттерапевтичні заняття, групи підтримки та індивідуальні консультації у майбутньому просторі.
Місце відпочинку. Хочуть облаштувати зону відпочинку біля одного зі ставків, щоб ветерани могли приїхати самі, з родинами, просто посидіти в тиші.
Взаємодію з поліцією. Планують зустрічі з поліцією, щоб обговорити, як правильно спілкуватися з ветеранами під час дорожніх перевірок, які документи враховувати, де є межа між повагою і законом.
Гранти. Є плани подаватися на гранти і державні, і міжнародні. Але для цього потрібне приміщення. Простір - це точка відліку для всього.
«Ми зайдемо в суд»: історія Сергія
Сергій - ветеран, учасник бойових дій, внутрішньо переміщена особа. Рідний будинок у Херсонській області знаходиться у прифронтовій зоні, де діє обов’язкова евакуація. Без вікон, без дверей, без шиферу. Ні електрики, ні води. Повернутися неможливо.
Він подався на компенсацію за постановою 719 - як ветеран і ВПО. Але з першого разу отримав відмову: «У вас є житло».
— Яке житло? - каже Сергій. - Я там не можу жити. Там зона бойових дій. Там усе заміновано буде навіть після закінчення війни.
Тож каже, що довелося збирати нові документи. Спочатку - акт про те, що житло знаходиться в зоні бойових дій. Потім виявилося, що потрібен інший акт: що житло непридатне для проживання. Поїхав до Бериславської військової адміністрації, отримав потрібний документ.
Але коли він привіз його на комісію і трохи прийшов раніше, почув крізь двері, як комісія обговорювала, «що з ним робити». Каже, що один з голосів за дверима пропонував взагалі нічого не давати.
— Вони сміялися. Їм було весело. А там вирішувалося питання про житло моєї сім'ї, - розповідає Сергій.
Сергій зайшов до кабінету і одразу попередив, що веде відеофіксацію. Відео є у відкритому доступі.
Ветеран розповідає, що комісія вирішила врахувати розмір будинку в Херсонській області при розрахунку компенсації за вінницькими цінами. Тобто: будинок, в якому жити неможливо і куди повернутися не можна, рахується як наявне майно і зменшує виплату.
— Хай продадуть. Хай забирають. Дружина готова написати відмову. Нам це майно не потрібне - ми там ніколи не будемо жити, - каже він.
Спілка готує позов до суду. Підстава - порушення порядку розрахунку компенсації і невраховані обставини.
«Якби не хлопці, я б не втримався»: історія Тимура
Тимур - з Курахового, Донецька область. Пішов добровольцем 24 лютого 2022 року. Поки воював, волонтери вивезли дружину на Вінниччину. Після демобілізації приїхав до неї. Тепер три сім'ї живуть в одній хаті в селі Кузьминці.
— Якби не Ігор і хлопці - я не знаю, що б я робив. Я людина тут нова, нічого не знаю, нікуди не ходжу, - каже він. - Вони пояснюють, супроводжують, допомагають. Я з ними навіть можу говорити про речі, які ніколи б не сказав цивільній людині.
Тимур отримав ваучер на два мільйони гривень для купівлі житла. На папері – звучить добре. На практиці - в Барі це зробити дуже важко. І коли знаходиш щось підходяще, виявляється: частина ділянки оформлена на маму, частина - на доньку, частина ще на когось.
— Хотів би придбати щось цілісне, нормально оформлене. А коли взнають, що військовий, то відразу ще й піднімають ціну. Тож за кожен нюанс йду до Ігоря. Бо сам я в цьому не розберуся.
Сам пошук житла ускладнюється не лише документами, а й ставленням людей.
— Одягнув форму - і всі вважають, що ти прийшов мільйонером. Кивають із розумінням, але ніхто зайвий раз не допоможе. Держава футболить тебе, як непотрібного. Ти їм нікому не потрібен - воював, не воював.
Водночас проблеми Сергія і Тимура - не єдині. У ветеранській спілці кажуть, що багато захисників стикаються й з іншими перешкодами при отриманні житла. Частина з них пов'язана з нормами, які залишилися ще з радянських часів.
Чому ветерани не можуть отримати житло?
Держава виділяє мільярди гривень на купівлю житла для ветеранів (осіб з інвалідністю внаслідок війни та ВПО) за так званою Постановою №719. Ця програма була прийнята наприкінці 2016-го і повноцінно запрацювала з 2017 року [1]. Програма звучить чудово, але на практиці тисячі захисників отримують відмови.
Чому так відбувається? Уся проблема в абсурдній пастці, де сучасні великі гроші від 2017 року стикаються з радянськими законами 40-річної давнини.
Чому ветерани не можуть отримати житло
Держава виділяє мільярди гривень на придбання житла для ветеранів, осіб з інвалідністю внаслідок війни та внутрішньо переміщених осіб за програмою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів №719. Вона запрацювала у 2017 році. Проте на практиці багато захисників стикаються з відмовами.
Проблема полягає в тому, що сучасна програма фінансування досі спирається на Житловий кодекс УРСР 1983 року та правила квартирного обліку, затверджені ще у 1984 році. Новий Житловий кодекс за роки незалежності так і не був прийнятий.
У результаті під час вирішення питання про постановку ветерана на квартирний облік органи місцевого самоврядування керуються нормами, яким понад сорок років.
«Пастка» 6,5 квадратного метра
Щоб отримати грошову компенсацію на придбання житла, ветеран спочатку має стати на квартирний облік. А для цього необхідно довести, що він потребує поліпшення житлових умов.
У Вінницькій області однією з підстав для взяття на облік є забезпеченість житловою площею менше ніж 6,5 квадратного метра на одну людину.
Для порівняння, приблизно таку площу займає звичайне двоспальне ліжко. Саме на такому просторі людина, за чинними нормами, ще вважається такою, що потребує житла.
Водночас державна програма, за якою ветерани можуть отримати компенсацію, передбачає вже інший норматив - 13,5 квадратного метра на людину.
Таким чином виникає парадоксальна ситуація: щоб претендувати на сучасну програму підтримки, людина повинна спочатку відповідати значно нижчим житловим стандартам, встановленим ще у 1980-х роках.
Чому у Вінницькій області ситуація складніша
Норми забезпечення житлом у різних регіонах України відрізняються. У деяких областях вони становлять 9,5 квадратного метра на людину, тоді як у Вінницькій області діє показник 6,5 квадратного метра.
Через це ветерани, зареєстровані на Вінниччині, можуть опинятися у менш вигідному становищі порівняно з мешканцями інших регіонів.
Прописаний, але не власник
Ще однією поширеною причиною відмов є врахування житлової площі, де ветеран лише зареєстрований.
Наприклад, після повернення з фронту або втрати власного житла людина може тимчасово прописатися у квартирі родичів. Під час розрахунку чиновники враховують загальну площу помешкання та кількість зареєстрованих у ньому осіб.
Якщо на кожного припадає понад 6,5 квадратного метра, ветерана можуть визнати таким, що не потребує поліпшення житлових умов.
При цьому відсутність права власності на це житло або неможливість фактично користуватися ним не завжди впливає на рішення.
У результаті багато ветеранів, які формально відповідають вимогам державної програми, не можуть скористатися нею через застосування норм, ухвалених ще у радянський період.
«Ветеран - не монета»
Найбільший біль - не конкретна відмова чи конкретний чиновник. Це система, в якій людина, яка пережила війну, змушена роками доводити, що вона справді пережила війну.
— Я прийшов в державну структуру з інвалідністю третьої групи, посвідченням учасника бойових дій - і мені кажуть: принесіть ще папірець. Серйозно? Мені ще бойове розпорядження принести, що я дійсно був у зоні бойових дій? - каже ветеранів Тимур.
Щоб таких питань не було, створюються ветеранські спілки, які борються з бюрократією.
— Ветеран не має приходити і просити, - підсумовує Ігор Петровський. - Ветеран має бути захищений законом. Ветеран - це не монета, якою можна жонглювати: оцей - наш, а оцей - ваш. Ми маємо рухатись до єдності. І будемо рухатись.
Спілка ще маленька, молода, без власного офісу, без грантів і без покровителів. Але в ній є люди, які один одному довіряють, є ветерани, які завдяки спілці не залишилися сам на сам із документальним пеклом.
— Я хочу, щоб влада розуміла: ветерани - це люди - втомлені, тривожні, з правом бути почутими. З правом на те, що їм належить за законом. Без черг, без доказів, без смішків за зачиненими дверима, — говорить Ігор Петровський.
Якщо ви хочете долучитися до спілки або маєте питання - зв'яжіться через телеграм-канал. Якщо ви підприємець і готові підтримати ветеранський простір - спілка відкрита до розмови.
