Духова музика у невеликих містах України десятиліттями трималася на людях, які залишалися відданими своїй справі навіть у найважчі часи. Саме викладачі музичних шкіл часто ставали тими, хто не дозволяв зникнути духовому мистецтву. Одним із таких педагогів на Вінниччині був Павло Якубчик - викладач Барської дитячої музичної школи, диригент і наставник, який виховав не одне покоління музикантів та фактично формував місцеву школу духового виконавства.
Серпень 2020 року став великою втратою для музичної спільноти Барської громади. Тоді відійшов у вічність Павло Якубчик - викладач Барської дитячої музичної школи, диригент і людина, яка виховала не одне покоління духовиків. Для багатьох своїх учнів він став не лише педагогом, а й наставником, який відкрив дорогу у професійну музику.
Сьогодні його учні працюють в оркестрах України та Європи, а пам’ять про самого Павла Олександровича продовжує жити у спогадах колег, вихованців та в музиці, яку він допоміг їм полюбити.
На сайті BarNews.City публікуємо адаптовану версію наукової статті, присвяченої Павлу Якубчику. Її автор - доктор мистецтва, соліст Литовського державного симфонічного оркестру Дмитро Кравчук, який свого часу навчався у класі барського педагога. У своїй роботі він поєднав особисті спогади, архівні матеріали та розповіді колег, щоб зберегти історію людини, яка фактично формувала духову школу Бару та Вінниччини. Повну наукову версію дослідження опублікували у фаховому виданні «Творча постать Павла Якубчика в історії духового виконавства Вінниччини» на сайті Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.
Павло Якубчик народився 2 лютого 1945 року в селі Матейків на Вінниччині. Його шлях у музиці починався у непрості післявоєнні роки. Майбутній педагог поєднував навчання у вечірній школі з роботою, а згодом майже десять років служив у військових оркестрах. Саме армія стала для нього школою дисципліни, ансамблевої гри та професійної витримки.
Музику Павло полюбив ще у дитинстві. У центрі села жив місцевий музикант, який грав на духових інструментах. Почувши звуки оркестру, хлопець біг слухати «живу» музику. Саме тоді він уперше познайомився з трубою і, як згадують рідні та учні, вже більше ніколи з нею не розлучався. З 12 років Павло ходив на музичний гурток при школі, а після навчання працював у колгоспі та на цегельному заводі у Северинівці.
У 1967 році він закінчив курс елементарної теорії музики в Заочному народному університеті мистецтв, а згодом навчався у Чернівецькому музичному училищі в класі педагога А. Жубра. За роки служби Павло Якубчик грав у військових оркестрах у Німеччині, а також в ансамблях пісні і танцю, зокрема на Тихоокеанському флоті. Саме тоді сформувалися принципи, які пізніше стали основою його педагогічної роботи — культура звуку, чітка артикуляція та інтонаційна точність.
У 1975 році Павло Якубчик почав викладати у Кам’янець-Подільській районній музичній школі, далі - проходив службу в ансамблі пісні і танцю Червонопрапорного Тихоокеанського флоту в м. Петропавловськ Камчатський. А з 1987 року працював у Барській дитячій музичній школі, де фактично став одним із тих, хто розвивав місцеву духову школу. За 32 роки педагогічної праці він виховав десятки музикантів.
Робота в Барській музичній школі
Окрім викладання, Павло Якубчик створив дитячий духовий оркестр та був його диригентом. Колектив виступав у різних містах і селах Вінниччини, а в самому Барі тривалий час був невід’ємною частиною міських свят та урочистостей.
Репетиції оркестру проходили двічі на тиждень - у середу та суботу. Багато дітей їздили на заняття із навколишніх сіл, тому педагог організовував репетиції так, щоб учні встигали на останній автобус додому. Якщо ж хтось не встигав - часто відвозив дітей власним автомобілем.
У часи, коли в школі ще не було принтера, Павло Олександрович вручну переписував партії для оркестру. Кожен учень мав власну папку чи зошит із акуратно виписаними фіолетовим чорнилом нотами, які після репетиції потрібно було обов’язково повернути вчителю.
Учні згадують, що Павло Якубчик добре знав не лише дітей, а й їхні родини. Якщо хтось без попередження пропускав урок чи репетицію, педагог міг особисто прийти додому, щоб дізнатися, чи все гаразд. Він підтримував зв’язок із батьками, допомагав із вибором інструментів та переконував продовжувати музичну освіту тих дітей, у яких бачив талант.
Його вихованці грали не лише на трубі, а й на флейті, гобої, кларнеті, саксофоні та інших духових інструментах. Для цього Павло Якубчик кілька разів на рік возив учнів на консультації до викладачів Вінницького музичного училища.
Колишні учні згадують, що кожен урок починався з короткої розмови - про школу, настрій, справи вдома. А сам клас був наповнений фотографіями, афішами концертів, грамотами та історіями про випускників, які стали музикантами, педагогами, медиками, військовими чи інженерами.
Павло Якубчик щонеділі відвідував церкву у Барі, однак ніколи не нав’язував свої переконання іншим. Учні згадують, що він радше вчив власним прикладом - повагою до людей, любов’ю до музики та відповідальністю за свою справу.
Відгуки колег
Колеги відзначали високий рівень підготовки його вихованців. Завідувач відділу духових та ударних інструментів Вінницького фахового коледжу мистецтв Володимир Малеванчук згадував, що учні Павла Якубчика завжди були добре підготовленими фахово, а самого педагога називав людиною, на підтримку і пораду якої завжди можна було розраховувати:
«Ми уважно слухали, аналізували, розбирали виконання учнів з позицій методики гри на трубі: дихання, артикуляцію, інтонацію, темпоритм та інші важливі аспекти... Варто зазначити, що його учні зазвичай були добре підготовлені фахово – це свідчило про високий рівень його педагогічної роботи».
Така оцінка з боку профільного закладу фахової передвищої освіти вказує на системність методичного підходу П. Якубчика, де кожна деталь виконавського апарату підпорядковувалася цілісній стратегії формування музиканта. За свідченням В. Малеванчука, Павло Олександрович був «надійним колегою, на плече якого завжди можна було опертися, отримати підтримку і добру пораду», що безпосередньо сприяло створенню продуктивного психологічного клімату в його класі та позитивно позначалося на професійному зростанні молоді.
Багато його учнів стали музикантами
Найкраще про рівень педагога часто говорять не грамоти чи нагороди, а долі його учнів. Випускники Павла Якубчика згодом працювали у провідних оркестрах України та Європи, викладали музику, керували колективами й продовжували розвивати духове мистецтво вже у своїх містах та країнах.
Серед його учнів - артист Хмельницького естрадно-духового оркестру Петро Радзіх, викладач по класу тромбона Володимир Редванський, артист австрійсько-українського оркестру Владислав Шандрук. Високо оцінює внесок Павла Якубчика у музичну освіту й професор кафедри мідних духових та ударних інструментів Національної музичної академії України Микола Баланко, який також є випускником Барської музичної школи.
Віктор Корунний після навчання у Львівській національній музичній академії працював в оркестрах Польщі - Filharmonia Dolnośląska та Opera Bałtycka. Олександр Подуфалов виступав у музичних колективах Франції та Швеції, а нині продовжує педагогічну справу Павла Якубчика у Барській дитячій музичній школі та керує духовим оркестром. Олександр Шаравара представляв українську виконавську школу на XVIII Всесвітньому конгресі саксофоністів.
Частина вихованців Павла Якубчика стала основою професійних оркестрів в Україні. Андрій Горячий та Артем Чернецький співпрацювали з академічними симфонічними оркестрами Львівської та Вінницької філармоній. Микола Шаравара служив у Президентському оркестрі України, а Владислав Бессараб працював в оркестрі Вінницького театру імені Миколи Садовського.
Серед випускників був і тубіст Сергій Антонюк. Після навчання у Барській музичній школі він закінчив Вінницьке музичне училище, а згодом - Одеську музичну академію. Пізніше проходив службу у військовому оркестрі Національної гвардії України.
Інші учні поєднали виконавство з педагогічною та диригентською роботою. Олександр Даньков та Олег Чернілевський викладають у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі імені Михайла Грушевського, а Олександр Даньков також керує духовим оркестром навчального закладу.
Учні згадують, що Павло Якубчик був вимогливим педагогом, який приділяв особливу увагу дисципліні, культурі звуку та щоденній роботі над технікою. Водночас у колективі панувала атмосфера підтримки, гумору та поваги.
За роки роботи Павло Якубчик отримав численні відзнаки від Управління культури і туризму Вінницької облдержадміністрації. Втім, головним результатом його праці залишаються учні, які продовжують музичну та педагогічну справу в Україні та за кордоном.
Для багатьох вихованців Павло Якубчик став не лише викладачем, а життєвим орієнтиром. Його учні згадують, що саме музична школа навчила їх відповідальності, витримці та вмінню працювати у команді. Сьогодні колишні вихованці Павла Якубчика працюють у різних сферах, займаються музикою, педагогікою та продовжують служити Україні. Частина з них нині захищає державу у лавах Збройних сил України. Зокрема, один із його учнів - Артем Чернецький - служить у складі Третьої окремої штурмової бригади.
