На війні Барська міська громада вже втратила чимало своїх захисників, кожен з яких залишив свою сім'ю, щоб стримати ворога, й, на жаль, більше ніколи не повернеться додому. У всіх них залишилися рідні та близькі з пораненими болем та втратою серцями та душами. І все, що залишилося - це пам'ять про наших загиблих воїнів, яку ми - теж не маємо права втрачати.
13 грудня річниця загибелі нашого земляка, воїна з с. Гармаки - Василя Зайця. Про життя захисника пише Барська міська рада.
Василь Анатолійович Заєць народився 1 січня 1982 року в с. Гармаки Барського району. Навчався спочатку в Гармацькій школі, потім у Войнашівській. Відслужив строкову службу в армії. Там отримав звання молодшого сержанта і спеціальність водія. В м. Київ здобув освіту геолога. Одружився. В 2005 році народилась донечка Валерія. Близько 10 років працював у м. Київ на різних роботах, там і проживав. Перше сімейне життя захисника не склалось.
В 2015 році повернувся в с. Гармаки.
В 2016 році познайомився з Іриною, яка стала його другою дружиною. Цього ж року почали спільне життя. Василь працював разом з батьком, займались ремонтом машин. В 2018 році поїхав працювати за кордон. Але коли подружжя дізналось, що у них має бути дитина, в грудні 2019 року Василь повернувся додому, та більше нікуди не їхав. 7 січня 2020 року народився син Олександр.
«Сина він дуже чекав, називав його «мурашка моя», - згадує дружина.
«Якщо я не піду, хто піде»
Мав дуже багато друзів, був компанійською людиною. «Нас дуже любив, піклувався завжди. Все для нас робив. На війну йшов зі словами: «Якщо я не піду, хто піде? Я йду туди, щоб вони не прийшли сюди до вас. Ховатись я не буду!».
В червні 2022 року Заєць Василь став на захист України. А ввечері 9 грудня Ірина останній раз розмовляла зі своїм чоловіком. 13 грудня 2022 року молодший сержант Заєць Василь Анатолійович загинув як Герой в Луганській області.
«Я до останнього не вірила, що це може бути. Навіть коли побачила його на опізнанні, вірити не хотіла. Та й до сьогодні все не можу повірити. Десь в душі сподіваюсь, що це якась страшна помилка…», - каже дружина.
В таке справді дуже важко вірити. Не віриться батькам, дружині, дітям, рідним. Але…
Війна забрала життя батька, чоловіка, сина, друга, забрала захисника та Героя. І пустка в душах тих, хто втратив найріднішу людину залишиться назавжди. Несправедлива жорстока та страшна війна калічить долі. Але якби не такі люди, як Василь, можливо нас би вже більшої половини людей не було б, а ті, хто б залишилися жили б у знущаннях та страху.
Доземний уклін нашим захисникам та величезна подяка за їх подвиг! Усім, хто стояв і стоїть на захисті наших земель і України!
Вічна пам'ять загиблим Героям!
