Барська громада знову у скорботі. Війна забрала ще одне життя — загинув наш земляк, житель міста Бар, солдат-розвідник Віктор Тишкул, військовослужбовець військової частини А4030. Про це повідомила його дружина Юлія.
Він загинув, захищаючи Україну, залишившись вірним присязі й собі до останнього подиху.
Віктор народився у 1989 році в селищі Вороновиця Вінницької області. Навчався у місцевій школі №2, згодом здобув професію у професійно-технічному училищі. Певний час мешкав і працював в Іллінцях, а згодом повернувся ближче до рідних місць.
У 2024 році він переїхав до Бару, де разом із дружиною Юлією почав будувати нове життя — дім, плани, мрії.
«Він умів любити по-справжньому»
Юлія згадує чоловіка як надзвичайно добру, чуйно людину з великим серцем. Каже, що Віктор умів бути поруч — не гучно, не показово, а по-справжньому. Завжди підтримував, допомагав, умів пожартувати навіть тоді, коли було важко.
«Він був дуже світлим. З ним було спокійно і надійно. Він умів чути, умів зрозуміти, умів любити. В нього було найдобріше серце в світі! Поруч із ним я відчула справжнє щастя», — ділиться дружина.
Від першого шлюбу у Віктора залишилися двоє синів - Богдан та Євген. А у Барі він став справжнім батьком і для двох синів Юлії. Виховував їх із любов’ю, турботою й відповідальністю, як рідних. Разом вони будували дім, планували майбутнє, жили звичайним щасливим життям, але війна зруйнувала все.
Шлях воїна
29 листопада 2024 року Віктора мобілізували до лав Збройних Сил України. Він проходив підготовку в Кіровоградській області, а згодом його направили на Донеччину — на передову.
Юлія згадує: він не ховався. Розумів, що має стати на захист — заради дітей, родини, країни.
7 лютого 2025 року Віктор зник безвісти в селищі Янтарне Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. З того дня для його сім'ї почався довгий і болісний шлях пошуків.
«Я шукала його всюди, — розповідає дружина. — Дзвонила, писала, зверталася до Червоного Хреста, Координаційного штабу, у військові частини, до волонтерів, у десятки груп і спільнот. Була на акціях у Києві, зверталася до ветеранських просторів. Я шукала його під кожним камінцем…».
Вона вірила до останнього. Вірила, що він живий, що повернеться, що ще напише або подзвонить.
Та згодом надійшов дзвінок із моргу в Кропивницькому. Під час упізнання стало відомо: Віктор загинув. За словами судмедекспертів, його розстріляли впритул після того, як він відмовився здатися в полон.
«Він не зрадив»
«Я просила його берегти себе, — каже Юлія. — Але він не міг інакше. Він завжди казав, що не здасця, не зрадить. І не зрадив».
Перед останнім виходом на завдання Віктор написав їй слова, які назавжди залишаться з нею:
“Пам’ятай, це був найкращий і найщасливіший період у нашому житті” .
Він пішов, залишивши після себе любов, біль і пам’ять. Залишив дружину та дітей, яких любив понад усе. Залишив приклад мужності, гідності й справжньої людяності.
Барська громада схиляє голови у скорботі разом із родиною загиблого Захисника.
Висловлюємо щирі співчуття дружині, дітям та близьким Віктора. На жаль, немає таких слів, які б могли полегшити хоч трохи цю важку втрату.
Світла пам’ять Віктору Тишкулу — воїну, чоловіку, батькові, людині з великим серцем.
Вічна пам’ять та слава Герою!
