Вона працює у ВСП «Барський фаховий коледж транспорту та будівництва НТУ» з 2016 року. За освітою — бухгалтер-економіст, викладає економічні дисципліни та є куратором студентської групи. За майже десять років роботи Неля Іваненко стала не просто викладачкою, а частиною команди, яка формує обличчя коледжу сьогодні.
Про довіру до закладу, сучасну освіту, повагу до студентів і про те, чому фаховий коледж дедалі частіше стає свідомим вибором молоді, — говоримо у розмові з Нелею Іваненко.
- Що для вас означає робота у ВСП «Барський фаховий коледж транспорту та будівництва НТУ»?
- Це більше, ніж робота. Це довіра. Я настільки довіряю нашому закладу, що тут навчаються і мої діти. Для мене це найкращий показник якості. Я бачу, які знання отримують студенти, які можливості перед ними відкриваються, і впевнена, що це правильний вибір.
- Які спеціальності сьогодні пропонує коледж і чи справді вони затребувані?
- Ми готуємо фахівців за спеціальностями, які реально потрібні на ринку праці:
- Автомобільний транспорт,
- Галузеве машинобудування,
- Будівництво та цивільна інженерія,
- Організація перевезень і управління на транспорті,
- Транспортні технології,
- Геодезія та землеустрій.
Наші випускники користуються попитом. Роботодавці звертаються до нас, студенти проходять практику і часто залишаються працювати. Це означає, що ми готуємо не «для галочки», а для реального життя.
- З ким співпрацює коледж?
- Ми співпрацюємо з потужними підприємствами, зокрема з компанією «Автомагістраль-Південь» та міжнародним брендом HIDROMEK. Наші студенти проходять там виробничу практику, працюють із сучасною технікою. І дуже часто після практики отримують пропозиції працевлаштування.
Крім того, зовсім нещодавно наші студенти та викладачі мали можливість пройти практику й підвищити кваліфікацію в Туреччині. Це великий досвід — і професійний, і особистісний.
- У чому, на вашу думку, секрет успіху коледжу?
- Як економіст скажу: успіх будь-якого підприємства чи установи напряму залежить від ефективно вибудуваного менеджменту. Освітній заклад — не виняток. За кожним результатом стоїть стратегічне планування, командна робота і системний розвиток.
Сильний менеджмент — це не лише організація навчального процесу. Це модернізація матеріальної бази, партнерства з бізнесом, інвестиції в розвиток викладачів і студентів.
Сьогодні освітня реформа передбачає перехід до 12-річної школи, і не всі родини готові чекати ще кілька років до отримання професії. Тому все більше учнів після 9 класу свідомо обирають фаховий коледж, де можна поєднати здобуття повної загальної середньої освіти з отриманням конкурентної спеціальності. У такому середовищі важливо не просто навчати, а пропонувати якісну альтернативу — і ми до цього готові.
- А якщо відійти від цифр і показників — що для вас означає бути викладачем?
- Коли я йшла в цю професію, то не ставила перед собою гучних гасел — «бути лідером» чи «бути натхненником». Я просто обирала шлях, який був мені близький. Якщо тобі подобається твоя справа — ти робиш її з душею. І це обов’язково відгукнеться.
Бути викладачем — це не тільки про пари, плани та програми. Це про вибудовування стосунків.
Я для себе сформулювала правило: якщо хочеш, щоб студенти тебе поважали — ти маєш поважати їх. І кожного окремо.
Коли заходиш в аудиторію вперше, ще немає підстав для поваги. Тому я говорю про «кредит довіри» на початку взаємин — ніби мовчазну угоду. Якщо тут не схибити — це дає результат.
Водночас ти розумієш: ти не мама. Ти не маєш вирішувати всі їхні проблеми. І саме в цьому — теж повага. Бо ти ставишся до студента як до дорослої особистості, здатної приймати рішення.
Колись Януш Корчак сказав: «Діти — не майбутні люди, бо вони вже люди». І це дуже глибока істина.
Повага — це коли слухаєш студента. Коли визнаєш його право на помилку. Коли можеш сказати: «Я підготуюсь і розповім детальніше». Бо світ змінюється дуже швидко.
Освіта — це завжди про людей. Якщо є довіра і щирість — ми не просто навчаємо, ми надихаємо.
- Як сьогодні живе коледж в умовах війни?
- Ми навчаємося переважно офлайн. Під час тривог спускаємося в укриття. Нічні тривоги — окрема історія. Із дітьми завжди залишається черговий викладач. Добровільно. Переважно це наші чоловіки-викладачі. Вони ночують, а зранку проводять пари. І жодного разу я не чула нарікань.
У такі моменти особливо розумієш, що викладач — це не про титули. Це про відповідальність і людяність.
- Окрім викладання та кураторства, ви ще й активно ведете сторінки у соцмережах, де розповідаєте про життя коледжу, студентів і освітні можливості. Як вдається поєднувати все?
- (Посміхається) Дякую. Це забирає трохи часу. Але для мене це не просто сторінка — це можливість показати наш заклад таким, яким я його бачу щодня: живим, сучасним, перспективним. І це вже не вперше, коли саме завдяки своїй сторінці маю честь представляти коледж. Зокрема, зовсім недавно це було на всеукраїнській освітній платформі «4 People». Для мене важливо говорити про освіту відкрито і щиро.
- Робота викладача — це велике емоційне навантаження. Що вас надихає і допомагає відновлювати ресурс?
- Мене надихають подорожі й люди. Нові місця завжди відкривають інший погляд на звичні речі, а спілкування з цікавими людьми додає енергії.
А ще — читання. На жаль, протягом навчального року часу небагато, тому більше читаю під час відпусток. Обов’язково намагаюся прочитати 2–3 книги. Сьогодні свідомо обираю щось нове для себе. Сучасна література дуже цікава. Особливо радує, що з’являється свіжа українська проза, яку справді не соромно читати.
- І наостанок — що б ви хотіли сказати майбутнім абітурієнтам?
- Обирайте не просто диплом, а можливість. У нашому коледжі студент отримує професію, практичні навички, підтримку і перспективу.
І якщо робити свою справу з душею — вона обов’язково відгукнеться.
Я щиро вірю, що освіта — це стратегічна інвестиція в країну. І дуже хочеться, щоб держава це по-справжньому цінувала.
