У 2026 році газеті «Подільський край» виповниться 95 років. Майже дві третини цієї історії пов’язані з іменем Тамари Шаворської. Вона прийшла в редакцію ще у січні 1973 року, коли газета називалася «Червоний промінь», і з того часу пройшла всі щаблі — від коректорки до редакторки. За плечима Тамари Дмитрівни — 53 роки в районній пресі, тисячі текстів, покоління читачів і ціла епоха, в якій газета була не просто виданням, а голосом громади.
«Це вже 53-й рік, як я працюю в газеті, — усміхається вона. — Газета змінювалася, як і саме життя, але за весь цей час єдинним незмінним лишився інтерес до роботи».
Тамара Шаворська Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
Війна, радіо і нова хустка: як народжується цікавість до слова
Історія Тамари Шаворської починається з історії її батька. Дмитро Павлович Шаворський був кадровим військовим, сапером-залізничником, закінчив Ленінградське військове училище, у війну розміновував колії й мости, воював у розвідці.
«Тато всю війну був командиром розвідувально-диверсійного загону, який виконував завдання штабу Першого Українського фронту — згадує вона. — Його скидали з літака туди, куди треба: він підривав мости, щоб наші могли відійти. А в самому кінці війни його втретє поранили».
Після війни батько попросив направлення у Вінницьку область — ближче до Жмеринки, де жили мама й сестра. Родина опинилася в Вищеольчедаєві (село в теперішній Мурованокуриловецькій селищній територіальній громаді Могилів-Подільського району Вінницької області.), де Тамара й народилася 17 вересня 1949 році.
Батько, Мама, старша сестра і Тамара Шаворська Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
Одним із найяскравіших спогадів дитинства (було їй тоді років 5) для неї стало… «чорне радіо» на сільській площі.
«Там, де тепер сільська рада й магазин, стояв стовп (він і сьогодні там стоїть), і на ньому була чорна тарілка - радіо, — розповідає вона. — Як повідомили, про похорон Сталіна, то люди збіглися під той стовп, оскільки в хатах ще радіо не було. Всі плачуть, слухають, а я злюся: в мене нова хустка, а ніхто не звертає уваги. Я всіх смикаю: хто там говорить? Думала, що хтось сидить усередині».
Тамара Шаворська (посередені) Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
З роками цікавість до голосу радіо переросла в інтерес до газет: “Хто це написав? Чому саме так? Як воно працює?” Відповідей не було, але цікавість не проходила.
Тамара Шаворська (справа) Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
«Мене тато навчив читати ще до школи, — каже Тамара Дмитрівна. — А в школу не взяли, бо 17 днів не вистачало до семи років. І я бігала за дітьми, ставала під вікном школи, підказувала учням під час уроку, а вчитель на мене сердився, скаржився батькам. І потім таки взяли в перший клас».
Родина Шаворських Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
Вчителька за фахом, журналістка за покликом
Після школи Тамара Шаворська вступила до Вінницького педінституту, на філологічний факультет — українська мова та література. Каже, що інститут їй справді дав дуже багато.
«В мене в інституті були дуже гарні викладачі, — згадує вона. — Вони скільки знань дали! Я й досі вдячна Вінницькому педінституту».
Перші два роки після закінчення навчання вона, за направленням, працювала вчителькою в Мигалівцях. Обіцяли квартиру, але будівництво так і не почали. Потім вона переїхала в Бар і влаштувалася викладати німецьку та працювати вихователькою в місцевому інтернаті (зараз ліцей №4).
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
«Діти мені в обох школах попалися хороші, — каже вона. — І до сьогодні признаються, допомагають. Мені від цього так тепло, що словами не передати!».
Але доля вже готувала розворот у бік журналістики. В редакції районної газети гостро не вистачало коректора, газету «гнобили» за помилки. Журналіст Артур Ловчинський почав «зманювати» Тамару в редакцію.
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
«Я погодилася, бо мені писати завжди подобалося, — розповідає вона. — Тож я лише пів року в інтернаті пропрацювала — і пішла в газету, хоч директор Ілля Піпа намагався зупинити, і “честь мундира” згадував, і “алтарь отечества”».
«Червоний промінь» і вся редакція від коректора до фотокора
У січні 1973 року Тамара Шаворська переступила поріг редакції районної газети, яка тоді називалася «Червоний промінь» (з 1991 р - “Подільський край”). Першим редактором, з яким вона працювала, був фронтовик Іван Олександрович Максимчук.
«З Максимчуком я два роки пропрацювала», - згадує Тамара Шаворська.
Потім в редакцію прийшов Павло Тимошенко — з ним вона пропрацювала 27 років. За цей час Тамара побувала на всіх посадах: коректорки, кореспондентки, завідувачки відділу. Каже, що єдину посаду, яку не займала в редакції - фотокореспондента, але фотографувала іноді теж.
Тамара Шаворська з колишнім редактором газети Павлом Тимошенком Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
«Я була коректоркою спершу, — каже вона. — А коли був вільний день від вичитки — бігла матеріали брати. Паралельно з роботою в редакції газети, кілька років вела районне радіо, щоправда, як то зараз кажуть, на волонтерських засадах. Мені що не доручали — все було цікаво. Газета — це ж не кабінетна робота, це - життя».
Коли надійшла в редакцію пропозиція про навчання, саме Тамару відправили в партійну школу в Київ на факультет журналістики. Ніхто не хотів: хтось старий, хтось молодий, хтось відмовляється. А вона сказала «так».
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного архіву Тамари Шаворської
«У мене “червоний” диплом журналіста, — усміхається Тамара Дмитрівна. — Мене навіть брали головою екзаменаційної комісії в коледжі, де я приймала випускні іспити в майбутніх журналістів».
Її запрошували на роботу в Тульчин і двічі у Вінницю. Обіцяли квартири, перспективи, однак вона відмовилася: мати постаріла, потребувала догляду, родина жила в Барі, тут і знайомі, і друзі.
Колишній колектив редакції газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
«Думала: поїду — все з нуля потрібно починати. А тут мама, могила батька… Та й команда тут, свій колектив. Я зрозуміла, що нікуди не поїду».
Люди, заводи й історії, які не хотілося відпускати
У той час район жив повним промисловим життям: 29 малих і великих підприємств, серед яких - комбікормовий завод, цукровий, спиртовий, консервний, машинобудівний, хлібозавод, меблева фабрика, швейна та інші.
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" під час робочого виїзду Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
«Я знала на заводах дуже багато людей, — каже вона. — Я любила прийти, розпитати, зрозуміти, що вони роблять, як працюють. Здавалося б, звичайна провінційна газета, а скільки там було написано про науковців, артистів, мандрівників, художників…»
Перший опублікований матеріал Тамари Шаворської був саме з Барського хлібозаводу. Вона й досі пам’ятає технологиню Галину Котішевську, теплий батон, який розрізали в кабінеті технолога, щоби скуштувати першу партію.
«Я дуже любила писати про людей, — зізнається журналістка. — Біографії, історії сімей, як хати будували, як виробництва розвивалися. Так мені все це подобалося, що й передати не можу».
Серед тих, хто особливо запам’ятався, вона називає директора Ялтушківського цукрокомбінату Василя Шелеста, директора комбікормового заводу Уляна Крамара, комбайнера Вітю Маримончика з Біличина та інших.
«Я до них їхала, нічого не соромлячись запитувала, — каже вона. — Якщо чогось не розуміла, вони пояснювали серйозно, без насмішок. Це було дуже важливо розібратися для себе, щоб зуміти потім правильно все донести читачу».
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" під час робочого виїзду Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
Інколи матеріали з газети змінювали й чужі долі. Тамара згадує, як принесла в прокуратуру номер газети і фактично відвернула несправедливий суд над керівником, якого хотіли “підставити”.
«Просто мені нічого не було байдуже, — каже вона. — Якщо я вже за щось взялася, то хотілося докопатися до правди».
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" з покійним чоловіком Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
Публіцистка, голова спілки журналістів і наставниця для молодих
За ці роки Тамара Шаворська стала не лише душею газети, а й важливою фігурою в журналістській спільноті області. Вона була депутаткою районної ради, багато років очолює первинну організацію Спілки журналістів України.
«У нас була і є найкраща й одна з найбільших первинок серед районів, — говорить вона. — Я вела рубрику “пером публіциста”, вела “круглі” столи, друкувалася також в газетах “Вінниччина”, “Сільські вісті”, “Правда України”, колишній “Подолії”, піднімала будь-які теми для роздумів».
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
Вона кілька разів ставала лауреаткою обласного конкурсу «Золоте перо», брала участь у багатьох обласних конкурсах, отримувала відзнаки імені Гетьмана, Пастушенка та інших. Має золоту медаль журналістики, безліч грамот і подяк.
Окрема частина її життя — робота зі студентами-журналістами Барського коледжу. Вони приходять до неї в редакцію, приносять тексти, слухають історії, вчаться бачити людину, як журналіст.
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
«Я працюю з студентами, з відділенням журналістики, — каже вона. — Вони проходять у нас практику. Я даю теми, вони пишуть в газету, а я, якщо щось треба поправити чи підказати - залюбки це роблю».
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
Війна, пауза і повернення газети
Повномасштабна війна стала викликом і для районної преси. Два роки «Подільський край» не виходив. Все зупинилося, рекламодавців не було, фінансування впало.
«Потім читачі почали просити, щоб хоч під час війни газета виходила, — розповідає Тамара Дмитрівна».
Потрібен був редактор, хтось, хто покриє борги, візьме на себе відповідальність, хто випускатиме газету. Шукали довго — молодь не йшла, бо не було достатнього фінансування.
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
«Наша бухгалтерка мене вмовила, що може на місяць-два я підстрахую, й там буде видно, а воно затягнулося, — каже вона. — Газеті 95 років скоро буде, я не можу її просто закрити, тож треба ще трохи попрацювати».
У 2024 році Тамара Шаворська відзначила 75-річчя. Каже, що телефон не замовкав, приходили знайомі, друзі, студенти із привітаннями, дзвонили з багатьох міст України. І попри втому та пережиті втрати (п’ять років тому нестало чоловіка Віктора, до того - мами) Тамара Шаворська продовжує тримати в руках “перо”, яке пов’язує громаду й газету.
«Що тримає в професії? Інтерес до самого життя»
Коли її запитують, що досі тримає в професії, чи шкодує про ненаписані теми, несказані історії, поїздки, які так і не відбулися, — вона відповідає:
«Мені просто цікаво все, що навколо, — каже Тамара Дмитрівна. — Потрапила я на якийсь захід, у цех, на ферму — і написала так, як це побачила й сприйняла я. А отже і мої читачі це сприймають так, як я. Може хтось другий побачив і передав би це по іншому, але люди читають саме мою точку зору. Це мені завжди було страшенно цікаво, і водночас - відповідально».
Було в житті всього - і розчарувань, і радості, нездійснених мрій (одна з них - подорож до Асканії Нової, яка, на жаль, наразі під окупацією), але найбільше редакторка пам’ятає добро людей.
Тамара Шаворська, редакторка газети "Подільський край" Фото: З власного фотоархіву Тамари Шаворської
В її житті, каже, найбільшу цінність мають вірні друзі, колеги, люди, які не зраджують. І той факт, що навіть у час, коли «не працюють заводи й фабрики», коли життя перенасичене онлайн-новинами, людям усе ще потрібна районна газета — з живими історіями, людськими долями й пильним поглядом журналістки, якій нічого в цьому житті не байдуже.
