Міжнародний день зниклих безвісти, 30 серпня, у м. Бар відбулася чергова акція на підтримку військовополонених та захисників, доля яких залишається невідомою. На площі зібралися їхні рідні, близькі та небайдужі барчани.
Вони принесли фотографії військових, плакати та прапори з іменами тих, на кого продовжують чекати вдома. Для одних родин невідомість триває кілька місяців, для інших - уже понад три роки. Проте час не робить це очікування легшим.
Учасники розповідали історії своїх чоловіків, синів, братів і батьків. Говорили про останні розмови та повідомлення, тривалі пошуки й надію отримати хоча б якусь підтверджену інформацію.
Акції на підтримку зниклих безвісти та полонених у Барі організовує Наталія Ізеринська. Її чоловік зник безвісти три роки і чотири місяці тому. За цей час жінці так і не вдалося знайти жодної достовірної інформації про нього. Попри це, вона продовжує чекати, шукати та нагадувати суспільству про тих, хто не повернувся додому.
Схожі історії мають й інші учасниці акції. Дружини, матері, сестри та діти живуть між надією і невідомістю, звертаються до різних установ, стежать за обмінами й перевіряють будь-які відомості, які можуть стосуватися їхніх рідних.
Цього разу на площі встановили стенд із фотографіями частини зниклих безвісти захисників. Це лише деякі з військових, на яких чекають родини Барської громади та сусідніх населених пунктів.
Під час акції військовослужбовці підняли чорно-синій прапор — громадський символ пам’яті, надії та солідарності з родинами військових і цивільних, які зникли безвісти за особливих обставин. Ще один такий прапор, прикріплений до повітряних кульок, учасники запустили в небо.
На середину площі захисники винесли великий синьо-жовтий прапор України. Після чого запалили синій і жовтий дим. Ця мить об’єднала родини, військових та барчан, які прийшли підтримати їх і показати, що зниклі безвісти та полонені не забуті.
Завершилася акція спільною молитвою. Її прочитав настоятель римо-католицької парафії отець Роман Пархомцев.
30 серпня Генеральна Асамблея ООН визначила Міжнародним днем жертв насильницьких зникнень. Для України ця дата набула особливого значення через повномасштабну війну. Вона нагадує не лише про людей, доля яких залишається невідомою, а й про право кожної родини знати, що сталося з її рідними.
Акції в Барі тривають, адже для цих родин мовчання означає ризик бути забутими. Вони продовжують виходити з фотографіями та іменами найдорожчих людей, щоб нагадувати: кожного зниклого потрібно знайти, кожного полоненого — повернути додому.
