Всі ми чогось боїмося свідомо чи не свідомо. Журналісти БарNews.City поспілкувалися з барчанами різного віку і дізналися найбільші їх страхи та комплекси в дитинстві. А головне - чи зуміли вони їх побороти. Дехто з опитуваних не захотів вказувати своє справжнє ім'я, тому деякі імена змінені.
Віта, 35 років
- Дуже боялася не влаштуватися в цьому житті й втратити найрідніших. З часом зрозуміла, що насолоджуватися життям можна скромно і спокійно, в колі рідних і друзів в будь-яких умовах.
А от страх перед втратою рідних існує й досі. Він в мене ще з 3 років, як бабуся померла. Дуже чітко пам'ятаю похорон і той стан. Потім, коли я була у 7 класі помер дідусь.
Просто намагаюсь про це не думати і не уявляти трагічних подій.
Олена, 37 років
- В дитинстві дуже боялася виступати на велику кількість людей. Потім цей страх подолала, але довелося відвідати багато тренінгів.
Оксана, 25 років
- В дитинстві боялася дуже собак. Я й не пам'ятаю чому. Можливо, колись і налякав.
А одного дня йду, бачу собаку, і розумію, що не треба боятися. А потім якась думка прийшла , що якщо вона буде нападати, то я можу її ногою вдарити чи ще щось зробити.
Мій страх переріс в якусь агресію. Буває, приходить думка просто вдарити собаку. Знаю, що це не добре, але нічого не можу зробити.
Я на тварин, звісно, не нападаю, та й вони мене самі стороняться. Колись на мого маленького синочка ледь не накинулася собака, то я готова була її розірвати. Вона, певно, мене зрозуміла. (Ред.: Сміється).
А в дитинстві було в мене багато інших страхів і фобій. Це - результат виховання. Мене лякали то бабайкою, то мишами, то ще чимось. Потім, з 14 років довелося себе самій переборювати і вчитися жити. Це було, коли пішла навчатися в коледж далеко від дому.
На батьків покладається велика відповідальність у вихованні. Тут головне - не зламати дитину. От мене зламали, а «ремонтуватися» довелося самій.
Зараз у мене своя сім'я, підростає син. У нас павуки не страшні, бабайки немає, а з-під ліжка нічого не вилазить. Зараз, як ніколи, розумію, як важливо вчасно зрозуміти і підтримати дитину, правильно відреагувати. Але буває, що це досить не просто.
Алла, 37 років
- Малою дуже гарно розказувала вірші. Мене з молодших класів брали на головні ролі в шкільних сценках. Але, з класу четвертого, це почало обмежуватися тільки класом. Бо як тільки-но треба було розказати щось на «лінійці» чи на святі перед всією школою, - мене переклинювало і я від страху забувала все на світі. Потім це почало проявлятися на екзаменах. Хоч і гарно вчилася, але ледь не втрачала свідомість від стаху, коли треба було відповідати.
Перед людьми я не можу виступати і зараз. Тож, нічого я не поборола.
Думаю, причина була у вихованні. Мене не підтримували, а навпаки, говорили, що нічого путнього з мене не виросте.
Зараз я сама давно мама. Старший син успішно виступає на усіх заходах, не боїться ні людей, ні сцени. Але я йому усе дитинство вселяла віру в себе. Говорила, що він - найкращий, що боятися немає чого.
Юліана, 45 років
- Жодних страхів ніколи не мала. Тому і не мала з чим боротися.
Єдиний мій комплекс - це відсутність сміху. Я й досі не вмію сміятись. В основному, роблю це вимушено. Чи люди це помічають - не знаю.
Леся, 30 років
- Колись був комплекс. Вважала себе не красивою. Потім почала навчатися та працювати в галузі косметології і поборола його.
Людмила, 38 років
- Я завжди боялася темряви. Страх не поборола. А ще, боюся води. У нас колись підтопило будинок. Після того я не можу на морі розслабитись, боюсь води. Хоча дуже люблю море.
Артем, 33 роки
- З дитинства завжди мав бути першим і боявся підвести і розчарувати батьків. Потім, з допомогою книг, зрозумів, що це зовсім не правильний підхід. Головне - розвивати себе, а не отримувати просто високі бали. Оцінки і знання - різні речі.
Очікування батьків не завжди можуть співпадати з вибором дитини.
Не можна втрачати своє Я. Це - твоє життя. Тож, якщо батьки мріяли стати танцюристами і прагнуть зробити тебе танцюристом, але ти хочеш малювати, - малюй!
Ірина, 35 років
Боялася, щоб батьки не розлучилися. Цей страх пройшов з віком.
В дитинстві, при сварках батьків, всі діти напевно мають такий страх.
Ще боюся води, точніше - глибини. Страх не пройшов.
Олена, 27 років
З дитинства боюся павуків, води і темряви. Цей страх так і не пройшов. На лодку не сяду, боюсь, що перевернеться. А ще боюся, що буду йти через міст, прорве дамбу і втоплюсь. Цей страх виник через те, що кілька разів тонула.
В дитинстві було багато комплексів через зовнішність: у мене випирав живіт, не було бедер і були криві зуби. Потім комплекси пройшли. Фігуру виправила, а зуби вирівняла.
Сергій, 33 роки
- Можливо в це важко повірити, але у мне ні страхів, ні комплексів не було. Думаю, в цьому велика заслуга моєї мами. Вона - колишня вихователька дитячого садка. Правильний підхід у вихованні дуже важливий для формування дитини, як особистості.
Єдина моя фобія - це висота. З нею я і живу.
Дарина, 26 років
- Завжди боялася зміїв, жаб, ящірок та інших плазунів. Навіть переглянути фото або відео з ними - мені приносить дискомфорт.
З фобій, які вдалося подолати - боязнь павуків. В дитинстві мене лякали навіть невеликі «хатні павуки». Зараз, думаю, що зможу спокійно взяти, при потребі, їх в руки.
Стосовно змій, то ще в років 5-7 (точно вже не скажу), мені снився кошмар, де мене кусає змія, сон пам`ятаю дуже яскраво і зараз.
Про павука теж було у сні. Ніби зі скриньки виліз великий тарантул. Мені років 5 було тоді, сон пам’ятаю до найменших деталей і зараз.
А ще, одного разу, коли була маленька - ми разом з братом (двоюрідним) поїхали на річку, де мене вчили плавати розповсюдженим способом - штовхнули в річку, типу «пливи». Мене це сильно налякало і я довго не могла навчитися плавати. Наче біля берега виходило, але відплисти подалі, де під ногами не відчувається земля, було дуже складно психологічно. Цей страх вдалося подолати, аж після 20 років.
