Сайт БарNews.City, спільно з Агенцією локальних медіа "Або" і міжнародною організацією Internews, п’ять місяців брав участь у політичному проекті. Ми не лише аналізували,шукали матеріали та розповідали про місцевих політиків, про виборчий процес, права та обов’язки виборців та депутатів, але й опитували перехожих як вони розуміють ті чи інші політичні процеси.
Виявляється, більшість людей не тільки не розуміють хто з владних структур за що відповідає, їм це і не цікаво.
Розчарування - історичний процес
Народу не цікаво не тому, що він пасивний і байдужий (хоча і це теж є причиною), люди - розчаровані. Вони не вірять у зміни. Ми ще довго будемо голосувати за «нові обличчя» для того, щоб стало «по іншому». Мало хто хоче розбиратися, вивчати, аналізувати. Українців відівчили від цього в радянські часи. Ми голосували і голосуємо за тих, кого нам кажуть.
Тому ми розповідали чому дехто так прагне у депутати: за чиї гроші мажоритарники себе рекламують, скільки отримує нардеп за свою роботу, якими пільгами користується, хто такі безпартійні і позафракційні депутати, як можна звільнити нардепа і що значить для них зняття недоторканності.
Виборча пам’ять людей - коротка
Це особливо стає зрозуміло, коли запитуєш людей хто переміг на парламентських виборах від нашого округу, або чи знають вони депутатів місцевих рад. Багато людей не знали відповіді. Їм не цікаво хто сидить від нашого округу у Верховній Раді, бо не бачать користі від тої людини. Такі ж розчаровані відгуки про місцевих депутатів. Мало хто взагалі знає депутата, який балотувався від їх вуличного округу. Чим депутати займаються і з якими питаннями до них звертатися – розуміють теж не всі. А дехто навіть не пам’ятає за кого голосував.
А наші журналісти нагадали усіх нардепів з часів Незалежної України.
Коли ми з’являлися з камерою, людей на тротуарі меншало
Взагалі, тема опитування – окрема історія. Для того, щоб знайти п’ять людей, які скажуть кілька слів на камеру, ми отримували відмову від кількох десятків перехожих. Частина – соромилися камери, деякі просто відмахувалися. Бували такі дні, що, здавалося тема не така вже й важка, а ми по дві-три години під палючим сонцем ледь не кожного зупиняли, але майже ніхто не погоджувався. Іноді, за день зупиняли більше 70 людей. Одного разу ми впоралися за пів години і це було нашим рекордом.
«Мені не цікаво», «я поспішаю», «я не цікавлюся політикою» - це були найчастіші відповіді. Дехто справді поспішав. Бували випадки, що замість відповідей нас засипали запитаннями, типу: «Ви хто такі? Ви звідки». Найкумедніше було, коли один чоловік почав з серйозним виглядом допитувати чи ми не релігійні фанатики.
Але ми дуже вдячні тим, хто знаходив час і бажання відповідати. А ще, окрема подяка нашому молодому журналісту Дмитру Паращуку, який вміло заохочував перехожих відповідати на камеру.
Ми вчили і навчалися самі
Позитивом було те, що своїми публікаціями ми не лише вчили, але й самі навчалися, розбиралися. До того ж, є люди в нашому місті та районі, яким це цікаво. Вони читають, коментують, іноді сперечаються, але це все свідчить - їм не байдуже.
Непублічні депутати
Як виявилося, пасивність йде не лише від виборців, а й від кандидатів. Деякі так і не погодилися на інтерв’ю, хтось затягував час, хтось погодився, але потім не відповідав на дзвінки. Нардеп з нашого округу Ірина Борзова сказала, що інтерв’ю даватиме не раніше ніж через місяць після виборів і то – лише на питання, які їй сподобаються.
Тож нічого дивного, що люди не хочуть звертатися до влади. У їх розумінні: у нас народ живе окремо, а влада – окремо.
Але декілька кадидатів в нардепи та декілька депутатів місцевих рад залюбки погоджувалися на будь-які запитання.
Вибрали депутатів-прогульників - ходіть за них на сесії
Зараз, перед місцевими виборами, чиновники все більше хочуть залучити людей до вирішення проблем. Але народу – не цікаво. Бо виділяти свій час на відвідування міських сесій, які все частіше не відбуваються через те, що депутати не приходять – нікому не потрібно. Те, що народні обранці, з певних своїх причин блокують засідання – це має бути основними показниками для барчан на наступних виборах. Бо, крім «особистої позиції» деяких депутатських груп, на сесіях вирішують питання простих барчан, їх майнових інтересів, благоустрою громади.
Про канцеляризми
Та й не дивно, що люди політично пасивні. Щоб звернулися до місцевих структур і тебе почули – треба дотримуватися «процедури». Не правильно звернувся – не почули, неправильно написав та подав – не розглянули.
А де знати інформацію про те, як подати своє прохання? У нас багато людей взагалі не знають до кого йти. На сайтах місцевого самоврядування інформація написана канцелярською мовою. Канцеляризми заполонили навіть сторінки новин. Люди іноді не розуміють, що влада на місцях робить. З новин зрозуміло: вони часто збираються, але не ясно чого саме.
Такі важливі моменти: які питання розглядає та чи інша структура і як до неї звернутися – не описані. Тому, люди, щоб подати прохання, по кілька разів оббивають пороги потрібних структур, звертаються до юристів, або просто перестають вірити в те, що можуть на щось впливати.
Тому ми проаналізували сайт та сторінку міської ради, а також сторінку мера на доступність та публічність.
Петиції в Барі - не міф, а спосіб досягнення мети
В своїх публікаціях ми розповідали про можливість звернутися до влади через петиції. Для цього ми написали першу петицію в місті. Її підписали лише 18 людей. Нових петицій ніхто не створив. Чому? Бо, знову ж, не вірять, що це щось дасть.
Стукайте, але голосно, і вам відчинять
Якщо постійно про себе нагадувати, стукати, писати – обов’язково почують.
Як колись говорив один священник, якщо ходити кілька місяців і просити мішок зерна, то дадуть, хоча б для того, щоб ти відчепився.
