Голова Барської ОТГ Артур Цицюрський про підсумки роботи мером міста Бар

Ірина Рудик-Мала Редактор

10 жовтня 2019 21:53

До чергових місцевих виборів залишилося не так багато. Нова влада анонсувала можливе перенесення переобрання голів ОТГ на квітень 2020 року. Вже можна сміливо зробити певні підсумки роботи.

Для цього ми взяли інтерв’ю у Артура Цицюрського, голови Барської ОТГ.

- Ви нещодавно завершили голодування у підтримку проекту «Яблуневого шляху». Які відкриття для себе зробили щодо життя міста під час своєї акції на площі?

- Безліч відкриттів. Місто - активне, люди - свідомі. Для себе я підтвердив, що площа має бути пішохідною. Там, особливо ввечері, автівки та скутери так ганяють… Поліція реагує після скарг.

До Акції, ніколи не голодував, колись лиш один раз спробував осилити сорокаденний піст

Генделика «0-24» біля дитячого майданчика не має бути, або хоч має бути закритий до певної години. «Патіфон» до четвертої години ранку – це жахливо. Контингент та стан, в якому молодь поверталася додому – це окрема тема. Мені та моїм однодумцям доводилося з ними дискутувати також.

На площі потрібні переносні споруди для скейтбордистів, велосипедистів.

- Що б ви хотіли бачити в місті?

- Того, що не вистачає: і каток, і басейн, і фонтан, дитячий центр розваг і т.д. Замість закритого кінотеатру - універсальний концертно-театральний зал.

- Навесні ймовірно вже будуть чергові вибори. Вже можна зробити певні підсумки і оглянутися назад. Як ви оцінюється свою роботу і роботу міської ради?

- Свою роботу важко оцінювати. Планів було багато: щось зробили, щось розпочали, до чогось ще не приступили. Звісно, індикатором є те, що видиме. Тому цей рік - вирішальний, і на тому треба сконцентруватися.

Хочу бачити в нашому місті і каток, і басейн, і фонтан, дитячий центр розваг і т.д.

Багато часу потратили, щоб скомпонувати правильну структуру апарату. Нам депутати не дали створити службу у справах дітей та молоді, укомплектувати соціально-гуманітарний відділ. А це все впливає на якість роботи апарату, гальмує і збиває темп, який диктують час і реформи.

Але міськрада працює, роботою апарату я задоволений. Маючи нестачу працівників, поставлені перед нами завдання, виконуємо на належному рівні.

- Які зміни у місті відбулися за ці 4 роки? Яким би ви хотіли бачити Бар? Чого не вистачає в громаді?

- Місто на слуху, як активне, молодіжне, туристичне, перспективне. Ми відважилися стати в ряд з тими, хто першими вибрав курс на об’єднання громад. Цим дали шанс громадам навколо, приєднатися і подбати про краще майбутнє своїх мешканців, використавши кошти, які держава виділяє на розвиток інфраструктури об’єднаним територіальним громадам у формі субвенцій. Але, крім Антонівської громади, ніхто цим не скористався.

Наша громада має досить високі показники. По області, ми в рейтингу завжди в першій десятці з 36 громад. В загальноукраїнському, серед громади з кількістю населення більше 15 тисяч – в першій тридцятці.

Ми розпочали те, до чого взагалі багато років не «доходили руки»: проектну документацію по переоснащенню сміттєсортувальної станції, очистці Барського ставу, будівництво нового цвинтаря та інше.

Присвятили майже півтора року на підготовку проекту “Яблуневий шлях”. Барську громаду активними “стараннями” декого з місцевих обранців було позбавлено права на його реалізацію. А це серйозна репутаційна втрата як для Барської громади, так і для Вінниччини, та України вцілому.

Загалом - місто працює, прибране, міські школи підтвердили і покращили свій рейтинг по ЗНО. Виділяємо, по можливості, кошти на медицину та спорт. Чимало цікавих культурно-мистецьких заходів проводимо, маючи в штаті на це всього одну відповідальну особу.

Місто показало, що за себе бореться. Пишаюся тим, що барчани себе можуть відстояти.

Ми активно співпрацюємо з громадськими організаціями та комунікуємо з населенням, що є гарним індикатором.

Про оцінку діяльності, думаю, краще запитати мешканців Бара.

- Що не вдалося і чому?

- Не вдалося налаштувати до спільної роботи депутатів. Чому? Бо не всі цього хочуть і вміють працювати командою, не всі готові працювати на спільну мету, забувши про свої особисті інтереси та амбіції.

Є пріоритетні проекти, які у підвішеному стані, знову ж через позицію депутатів: будівництво об'їзної дороги через територію цукрового заводу, реконструкція вулиці Монастирської, центральної площі міста, притулку для бродячих тварин, створення комунального закладу “Агенція розвитку громади” та ін.

- Чому Яблуневий кластер був важливим і чому проект не вдалося запустити?

- Це цікава, проста і одночасно перспективна концепція: вкладаються іноземні кошти в облаштування офісу фруктово-овочевого кластеру. В ньому кожен бажаючий початківець міг би отримати консультацію, як розпочати, розвивати свій бізнес. Тут можна було б обмінюватися досвідом фермерам-підприємцям зі стажем. Проводити тренінги та семінари, накопичувати базу даних з відповідної теми та контакти з практиками як в Україні, так і за її межами.

Приміщення ще б використовуватися як демонстраційно-дегустаційний зал, в якому б люди могли скуштувати різні смаколики, виготовлені з дарів садів та ягідників наших фермерів.

В офісі можна було б дізнатися повну інформацію про місто, його історію замовити екскурсію і т.д. Не бачу меж, щоб прогнозувати куди б вона могла зайти.

Не вдався проект виключно через особисті інтереси певних депутатів та небажання їх щось змінювати в громаді.

- Розкажіть про свою команду, дайте їй оцінку за 4-річну спільну роботу?

- Моя команда – працівники апарату та комунальних закладів міської ради. Загалом - я задоволений їхньою роботою та ставленням до своїх обов’язків.

Хоч спеціалістів бракує, навантаження постійно збільшується і з цим не просто справитися, - команда працює.

- Майже щодня в країні з’являється інформація про викриття фактів корупції чи хабарництва у різних сферах. Як з цим справа у Барі?

- Це питання до поліції. З гордістю відповідаю - міська рада в корупційних схемах не помічена. За майже чотири роки моїх каденцій, навіть натяку про це не було. Звинувачень у бюрократії теж немає.

Історія мерства

- Чому ви пішли у мери? Що спонукало?

- Всі напрацювання членів ГО «Барський майдан» з періоду Революції Гідності, не можна було так просто залишити. Спонукала свідомість та розуміння необхідності змін у суспільстві, довіра громади та побратимів по Майдану.

- Не шкодували, що пішли з бізнесу?

- На той час, мій бізнес був у певній мірі ще й дотаційним мною (картинна галерея, книги та інше). Я прийшов на роботу в міську раду, і тут це все перезавантажив.

Ні, не пошкодував. На цій посаді я маю справу і з мистецтвом, і культурою, і з бізнесом, і господарством. А головне - з людьми.

- Чи плануєте балотуватись на наступний термін?

- Так.

- Скільки часу пішло на те, щоб адаптуватися на посаді? У чому стали мудрішим?

- Адаптація – постійний процес. Ситуація одна на другу не схожа. Кожна людина має якусь свою думку, свою історію. Треба її зрозуміти, визначити спосіб, в який можна питання вирішити.

За час головування, став більш стриманим, виваженим. Це – дуже важливо у роботі з підлеглими та громадою.

- Як знаходите спільну мову з опонентами?

- Варіантів немає, її потрібно знаходити. Я не зловживаю егоїзмом чи авторитаризмом, пихою. Це - не про мене. Мій стиль - діалог.

- Часто кажуть велика політика у Києві, а на місцях треба займатися дорогами, теплом, водою і добробутом містян. Це справді так? Як партії з Києва можуть впливати на місцеві ради? Які плюси і мінуси цього?

- Партії можуть в різний спосіб впливати. Депутати часто представляють якусь політичну силу. Через їх голосування можна проаналізувати яку ідею вони несуть.

У нас виникає більше особистісного, ніж партійного. (Ред:Сміється)

- Як ставитеся до того, що Верховна Рада може обмежити державну підтримку партій, які не пройшли у парламент? Які плюси і мінуси цього?

- Мені це питання не цікаве. Я не представляю жодну партію.

Як на мене, це буде правильно: хто не набрав голоси – нехай вибачають.

Голодування у підтримку проекту

- Чому вирішили голодувати? Ви колись займалися голодовкою?

- Раніше ніколи не голодував, колись лиш один раз спробував осилити сорокаденний піст. Вдалося дотриматися майже весь.

Це була не голодовка, а Акція, спільна з громадою. А сам факт голодування – для того, щоб підкреслити серйозність намірів, бути твердим до кінця.

- Як організм ваш відреагував на такий стрес?

- Ці шість діб організм нормально переніс. Я все робив так, як порадив колега з Золочева, який пішов на цей крок, щоб виступити проти свавілля забудовника. (Від ред. Мер Золочева голодував у центрі міста 32 дні через початок незаконного будівництва споруди басейну у центрі міста. За цей час він схуд на 26 кілограм. На 33-й день він припинив голодування. Через деякий час суд визнав будівництво незаконним).

Найвища оцінка у житті – бути обраним громадою свого міста

Рецептів надзвичайних немає. Їсти не хотілося, був постійно зайнятий спілкуванням. Підтримка людей відчутно додавала сил.

Постійно пив воду. На півторалітрову пляшку води додавав одну чайну ложку меду та 2-3 краплі лимону.

Про їжу не думалося. Як то кажуть: хочеш їсти – пий воду. (Ред.: сміється)

- Що важче – входити чи виходити з голодування?

- Важче виходити з голодування. Входиш поступово, а виходячи, треба себе стримувати, щоб не нашкодити організму..

- Яблука не спокушали?

- Якраз яблука – ні. Вони не дають запаху, сприймалися мною, як антураж. Хоча, люди біля мене смакували, казали які вони смачні.

Три бананові ящики яблук за час акції барчани «приговорили» за компанію. (Ред: Сміється).

Запах давали в'ялені заготовки з фруктів, які мені принесли, а я пригощав людей. Я їх зразу замотував, щоб не чути було аромату.

- Що вас найбільше вразило позитивно? А що негативно?

- Позитивно: підходила молодь, яка швидко орієнтувалася в суті питання та люди, які сумнівалися, наслухавшись різних пліток. Отримавши інформацію, «включалися» і обурювалися щодо невігластва саботажників-депутатів.

Чого тільки вартий факт, що жінка у літах, дізнавшись що тут відбувається, щоб засвідчити свою підтримку, з паличкою прийшла від консервного заводу.

Негативно вражало, коли бачив по кілька разів на день знайомих, які йдуть на протилежному тротуарі, але не підходять. І те, що ніхто з адмінприміщення, яке знаходилося тоді у мене за спиною, за виключенням кількох близьких мені людей, теж ніхто не відреагував. Так, ніби вони не є членами нашої громади.

Також, була повна тиша з обласного рівня чиновників, які чудово знали про чотиримісячний саботаж, в якому вирішальну роль грають представники владної адмінвертикалі та її місцевих підрозділів.

- Хто запам’ятався найбільше?

- Більше запам’ятовувалися ті, кого знав раніше. Один із таких давніх моїх знайомих прийшов і сказав: «Я все одно не розумію, яка вигода для міста від цього проекту, але підписуюся тільки через те, що ти в це віриш».

Багато було підтримки та розуміння від людей з навколишніх сіл.

- В чомусь переконалися?

- В Барі люди читають, мають позицію, розбираються і не «подарують» цього.

Я відчував підтримку барчан, абсолютно не пожалів про свою позицію. Я прийшов служити людям і іншого, як віддаватися цьому на повну в будь-який цивілізований спосіб – не може бути!

- Не було страшно вночі? Чи не було якихось нападів?

- Зі мною завжди хтось чергував. Інцидентів особливих не було. Було одне виключення – тоді довелося «провести» людину в поліцію.

Чого нам мало бути страшно? Страшно тим, хто хоче зробити підлість.

Були випадки, коли підходили на підпитку, настійливо вимагали розбудити мене, говорили: «Це не мер, а замотане чучело з подушок. Розбудіть!». А зарухався, встав: «О бачимо, що мер». Їм і справді ставало від цього легше, дехто «входив у ступор».

- З якими питаннями люди найчастіше приходили?

- Розібратися. Просили розповісти, пояснити двома словами, бо «люди розповідаються всяке». Я і мої помічники роз'яснювали на простих прикладах. Люди орієнтуються. Багато хто знає першопричину, що йшли ганебні торги за поновлення певної людини на посаду...

- Який проект найважливіший у вашому житті?

- Однозначно - наше місто. Найвища оцінка у житті – бути обраним громадою свого міста. А тут роботи дуже багато, на покоління і не одне.

- Комусь хочете подякувати?

- Дякую сім’ї за розуміння і підтримку, друзям, близьким, колегам, усім, з ким знайомий, і тим, з ким не був знайомим досі. Усім, хто підходив до мене в період Акції. Багато про кого змінилася думка. Буває, думаєш, що людина трохи черствовата, а в такій ситуації, виявляється, що вона в абсолютній перевазі - позитив.

Шкода, що в цьому році ми не тільки лишилися проекту, але й - фестивалю.