Років три тому барчанин Володимир Столяр біля будинку, в якому проживає, побачив як кіт напав на мале голубеня. Чоловік одразу ж кинувся на допомогу пташці і відбив її у хижака. Спершу чоловік планував підлікувати голуба та випустити, але рани загоювалися не так швидко, а на дворі була осінь. Тож родина вирішила дати пташці час трохи підрости і залишили її на зиму.
- Мале голубеня певно випало з гнізда. Шукати гніздо було марно, адже голуби досить ретельно його ховають. У нього було пошкоджене крило, тож полетіти б не змогло, - розповідає Володимир Столяр.
Поки пташина одужувала, її господарі спершу годували, а потім вчили їсти самостійно, вивчали її вподобання та потреби. Спочатку робили маленькі хлібні кульки і запихали у дзьоб, згодом пташка почала їсти сама.
Зараз її годують різними видами крупи. Є у неї і улюблені зерна - гречка, геркулес, дуже любить насіння травички. А є і ті, що шкодять її здоров’ю - смажене соняшникове насіння, яке, до речі, вона дуже любить.
- Ми ще не знали хто це: дівчинка чи хлопчик. Спершу назвали її Дусь, адже голубина мова подібна. Вони постійно собі воркують, що схоже на “дусь-дусь, дусь-дусь”, - розповідає Людмила, донька Володимира Столяра. - Але десь через кілька місяці після проживання у квартирі наш Дусь зніс яєчко. (Ред.: Сміється) З тих під у нас з’явилася Дуся.
У перші весняні теплі дні родина вирішила відпустити свою вихованку на волю, але Дуся не полетіла.
- Вона ходила просто біля тата, як курочка. - пригадує Людмила. - Ми її не раз пробували випускати, але вона і не думала відлітати. Ми не стали її гонити, адже вона не виживе у світі дикої природи. Дуся не сприймає голубів, як своїх родичів, не відчуває небезпеки від своїх природних ворогів - котів чи собак. Якщо спостерігати за нею, складається враження, що вона відчуває себе однією з нас - людиною. Для неї ми стали її зграєю. Особливо Дуся прив’язана до тата. І ця любов у них взаємна.
Пташка дуже любить свого рятівника і постійно за ним літає і ходить по квартирі. Якщо хтось його зачіпає - починає нападника клювати та бити крилами. Коли господар дому хворіє, вона переживає за нього.
- Якось я себе погано почував. Приліг на ліжко, закрив очі. Прийшла Дуся і почала дуже неспокійно себе вести. Вона по мені стрибала, тулилася, дзьобиком відкривала очі і пробувала тертися, як цілувала. Поводилася, як кошеня. Я змушений був вже “взяти себе в руки” і приділити їй увагу, - розповідає Володимир.
В день Дуся ходить та літає по квартирі. Господарі вже знають її улюблені місця, де вона часто сидить. Там у неї підстелені паперові рушнички, шматки старих шпалер. Зазвичай голубка гадить на одних і тих же місцях. Хоча не завжди. Але з цим сім’я навчилася справлятися. Оскільки Володимир з дружиною Ольгою - пенсіонери, вони майже завжди вдома. Напоготові у них серветки та туалетний папір. Тож природні “сюрпризи” своєї голубки вони швидко прибирають.
У голубки своя “квартирка”на кухні, де вона ночує.
- Тато їй змайстрував будиночок, де щоночі Дуся спить. Зранку ми її випускаємо і вона живе весь день з нами поруч.
Лягає спати голубка близько 21.00 години. В цей час вона починає стомлено бродити по квартирі. Тоді її заносять у її будиночок і прикривають шматком картону вихід. Голубка зовсім не заперечує. А в годин 9 ранку, коли вона починає там копошитися - відкривають.
Дуся несеться зазвичай господині дому
Раз на два тижні Дуся несе яєчко, яке зазвичай доручає тільки господині дому - Ользі.
- Ми вже знаємо як вона себе поводить при різних ситуаціях. Тож коли голубка починає літати нав’язливо біля мами - вона бере серветку, стелить собі на руки і Дуся опускається їй у долоні, де несе яєчко. Якщо мами немає вдома, вона ще може знестися в тата на ліжку.
Яйці своєї пернатої підопічної родина Столярів варить та годує ними ще одних підопічних - дворових котиків, яким Володимир теж свого часу змайстрував будиночок у дворі.
Дуся ж досить вибаглива та з характером. Вона не йде до усіх людей, але іноді може запросто підійти до чужого. Зазвичай надає перевагу чоловічій компанії.
Пташка дуже сумує, коли її залишають саму вдома
- Як ми збираємося десь вийти в місто, вона сідає на двері і свариться на нас, - розповідає Людмила. - А вже коли повертаємося дуже тішиться.
Родина на літо часто їздить у село, де садять та обробляють город. З собою беруть і Дусю.
- У нас є клітка, в якій колись жив папуга. Коли батьки їдуть в село, беруть і її в кліточку. Вже усі таксисти її знають. (Ред.: Сміється).
У селі, поки господарі пораються на городі, Дуся ходить за ними, літає поруч, але ніколи не тікає.
- Вона знає територію. Може перелетіти від городу до хати і назад. Звісно, коли вона на волі обов’язково наглядаємо за нею, щоб її не вхопив якийсь кіт. Вона для нас стала дуже дорогою.
Зникнення голубки
Одного разу сім’я отримала справжній переляк. Поки господарі поралися на городі, Дуся вирішила полетіти до будинку. Коли ж її почали шукати, голубки ніде не було. Опитали усіх сусідів та обшукали усі подвір’я. Стомлені та сумні вони повернулися додому, вирішивши що Дуся таки вирішила їй покинути.
- Ми вже почали втрачати надію, як нам зателефонували родичі і сказали, що наша Дуся знайшлася. Як виявилося, вона прилетіла до будинку і побачила за парканом чоловіка. Мабуть, сплутавши його з татом, сіла йому на плече і так він доніс її до свого дому.
Чоловік був сам здивований, що голуб так довірливо підлетів до нього і приїхав на його плечі. Постало питання чим пташку годувати. На щастя в будинку нічого підходящого не було і господиня вирішила сходити до місцевого магазину за якоюсь крупою. По дорозі вона зустріла родичку сім’ї Столярів і розповіла про чудасію, яка сталася з чоловіком. Родичка відразу ж здогадалася що то за голубка. Так Дуся повернулася у родину.
Дуся любить увагу
- Якщо на неї не звертати увагу, вона починає зачіпати: може пролітати і чіпати хвостом, розкидати їжу з годівниці, - розповідає Людмила. - Кожен з нас для неї виконує свою певну роль. Якщо тата вона обожнює, а мамі носить яєчка, то зі мною вона любить гратися: я її зачіпаю, а вона пробує бити мене крилами. Якщо я її не чіпаю, вона починає гру першою. Якщо її починати чухати дзьоба, вона слухає, як кошеня.
Зрідка, коли голубка починає себе поводити тривожно, чесатися - її миють. Сама митися в калюжі чи у мисці не хоче.
- Може влізти головою в акваріум, а наллю в мисочку води - не лізе. То Люда її зрідка миє просто водичкою тепленькою, - розповідає Володимир. - Мабуть, в пір’ї з’являється пил чи якісь паразити.Вона тоді дуже після того гнівається на неї. (Ред.: Сміється)
Часто пташку не купають і тому, що вона після кожного прийому ванни трохи погано себе почуває. Але коли її намочити, то старанно видзьобує і розправляє кожну пір'їнку.
Дуся ображається
- Коли Дуся хоче знестися, зазвичай починає збирати по квартирі усе, що може підняти: пінцет, таблетки, телефонне зарядне… Все це тягне і мостить з цього гніздо, - розповідає Володимир. - А потім поводитися досить не спокійно ще кілька днів, коли ми забираємо яйце. А залишати його їй немає сенсу, бо вона не спілкується зі своїми родичами - голубами. Тож пташенят з яєць цих не буде.
А ще дуже не любить коли хтось зачиняється у кімнаті. Починає розганятися і битися у двері.
Коли наші журналісти завітали до родини Столярів, Дуся зустріла їх насторожено. Камери та спалахи фотоапаратів їй не буде до вподоби. Ті кілька годин, що ми спілкувалися з господарями, вона вела себе досить відсторонено, а торкатися до себе взагалі не давала - кусалася. Господарі кажуть, що і самі рідко можуть відзняти голубку, бо вона не дуже любить позувати на камеру.
Нещодавно родина знайшла ще одного пораненого голуба. Птах прожив кілька днів у їх квартирі, а коли трохи підлікувався, вони його винесли на горище будинку, де живуть місцеві голуби. Тримати ще одного голуба у себе вони не планували, адже за двома голубами доглядати буде дуже важко. Тим більше, що на дворі тепло, тож голубеня має всі шанси вижити.
За даними інтернет-сайтів, голуби у природі живуть досить мало - 3-5 роки. А от домашні - до 15, а деякі породи і до 35 років. Тож, бажаємо Дусі ще довго прожити з родиною Столярів.
