Сергій Мірчук – місцевий ілюстратор, який малює картини своєї уяви. Свої роботи пояснює тим, що любить писати щось незвичне і химерне. Він не прагне щось донести людям, але йому важливо ділитися своїми роботами з іншими і чути їх відгуки.
«Що ти куриш, що в тебе такий брєд в голові?», - колись стібалися друзі з Сергія. А зараз він вже потроху показує свої роботи на виставках і виходить на новий рівень творчості.
Сергію 27 років. За освітою – журналіст. Працює дизайнером в Департаменті маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради у відділі маркетингу. Проектує сувеніри, буклети та іншу рекламну продукцію міста.
У минулому - лідер громадської організації «Актив.Бар», яка провела три фестивалі «БарРокКо» та багато цікавих заходів в місті.
- За освітою – журналіст, за професією - дизайнер, в душі – художник. З чого почалося захоплення малювати? Якими були перші роботи?
- Мабуть, почав ще в школі, точно навіть не пам’ятаю.
В класі п’ятому-шостому перемальовував портрети з книжок літератури. Вони не були особливо схожі з оригіналом, але я намагався повторити. Батьки побачили це і віддали на художній гурток. Але, там був акцент на роботу фарбами, а це мене не цікавило. Я походив туди пів року і кинув.
Потім – то малював, то закидав.
- Ваші малюнки виділялися з-поміж малюнків однокласників? Вчителі помічали талант?
- У восьмому класі у нас була підсумкова контрольна робота з малювання. Треба було зобразити натюрморт. Мені зробили виняток і я малював не фарбами, а олівцем. Так, я трохи краще малював ніж інші, але особо не виділявся.
Є багато людей, які класно малюють, але вони не малюють,а я малюю. От і все. (Ред.: Сміється).
Я ніколи не вважав і досі не вважаю себе великим художником. Але, мені це подобається робити.
- У вас досить незвичні малюнки. Що вони означають? Це внутрішній загадковий світ, погляд на суспільство чи щось інше?
- Все почалося з восьминога. У 2014 році я десь побачив на якійсь афіші поєднання щупалець восьминога і трубок саксофона. Мене це зачепило. Я його намалював. Але, коли щось зображаєш, то хочеться це зробити максимально дивним і надзвичайним. Щоб в цьому було водночас декілька сенсів і кожен міг придумати своє трактування.
Просто восьминіг з трубами - було не цікаво. Я подумав, що на щупальцях можна було б домалювати очні яблука. Це буде дивно виглядати, можливо навіть моторошно, але в цьому буде якийсь новий зміст. Купив невеличкий скетчбук А5 формату і почав малювати.
Пізніше намалював морську раковину з людським вухом. Коли було кілька робіт, я зрозумів, що в них є єдина концепція. На кожному малюнку є поєднання елементів людського тіла і тварини. Я вирішив дати назву цій серії робіт «Метаморфози».
В моїх роботах немає особливих ідей, таємного підтексту. Я люблю малювати, але так, щоб виходило щось дивне.
- Як приходять ідеї?
- Щоб вийшло дивне чи химерне, треба взяти щось звичне, те що ти бачиш і додати до нього якийсь інший елемент.
До щупалець я додав очі, до раковини – вухо. Коли малював раковину, то подумав, що всі прислоняють її до вуха, щоб почути шум моря. Слово раковина має омоніми: це і ракушка, і вушна раковина. З’явилася ідея до раковини домалювати вухо. А в раковинах живуть раки-відлюдники.
Ще одна моя робота - колібрі. В мене давно була ідея просто зобразити пташку. Але в процесі – все помінялося.
Є гра тіней, коли ти складаєш пальці, і щось відображається. Я подумав, що треба просто скласти пальці, щоб зобразити голову колібрі. І замість голови намалював руку, замість крила – кістку, а в роті пташка тримає паперове орігамі колібрі. Це одна й та ж пташка, але в трьох символах: тіні, орігамі і пташки.
Тобто, з’являється певний асоціативний ряд, і я намагаюся щось з цього скласти. А потім вже кожен бачить щось своє під цим.
В мене нема бажання комусь щось донести. Мені подобається процес і хочеться з кимось поділитися. Якщо це когось чіпає, він пише про це чи говорить - мені приємно, що мої роботи цікаві не тільки мені.
- З чого черпаєте натхнення? Що зазвичай малюєте і чому?
- Дуже люблю музику і часто ідеї з’являються з текстів пісень та віршів.
Наприклад, малюнок з черепом, з’явився після прочитання вірша. Автор текстів для гурта «Наутілус Помпіліус» Ілля Кормільцев писав вірш: «Рыбы в аквариуме догадываются что мир не кончается стеклом…». Цей вірш доволі цікавий, і в мене з’явилася ідея намалювати риб, але замість акваріума – людський череп.
Ще надихаюся роботами інших людей. Бачу щось прикольне, і хочеться повторити.
Мій один з останніх малюнків – вежа. Я побачив в інстаграмі в одного художника, малюнок вежі. Мене це зацікавило. Але просто намалювати вежу - скучно,треба було щось додати. Замість звичайного прапора я «вчепив» прапор «Веселий Роджер». І, якщо вже є морська тематика, вирішив домалювати воду і хвилі.
Це просто потік думок. Одна думка чіпляється за іншу.
Маю кілька ідей серійних малюнків, але ще не можу ніяк взятися.
- Як називається ваша техніка? Яка з картин ваша улюблена?
- Раніше, це була чисто графіка олівцем. Зараз це та ж графіка, але лінерами. А точніше – лайнворк (Linework). Це схожий процес, як коли ти малюєш олівцем. Але, олівцем можна заштриховувати, робити напівтіні. Лінерами цього не зробиш, тому треба детальніше продумувати штриховку. Мені це подобається, але, ще є чого вчитися, щоб промальовувати все ідеально.
Улюблена робота – восьминіг. З нього все почалося. Він мені здається досить вдалим. З моїх робіт, він найбільше набрав відгуків людей.
Я серії «Метаморфози» я надрукував поштові листівки, які дарую людям. Їм подобається.
- Чи залежать ваші роботи від нових знайомств чи подій у житті?
- Від знайомств - ні. Часто роблю щось під події. Три мої роботи були для афіш фестивалю «БарРокКо». Перший раз хотілося удосконалити афішу з «БарРокКо-2007». Наступного року ми добавили в фестиваль класичну музику. Вирішив зобразити класичного диригента в перуці стилю бароко. А зразу ж після завершення фесту, прийшла ідея намалювати для наступного фесту Бону Сфорцу в рокерській косухі і пірсингом.
- Ви досі малюєте олівцем?
- Зараз ні. Колись я малював лише олівцем, і думав, що так буде завжди. Зараз від олівця я відійшов повністю. Я малюю лінерами, сканую, переводжу в векторний формат і розфарбовую.
- Важко було переходили з олівця на лінери?
- Спочатку – так. Але потім я став до цього ставитися простіше і промальовувати спершу олівцем.
Я зрозумів, що малюнки олівцем – непрезентабельна штука. Їх не вивішаєш в галереї (хоча є художники , які виставляють). На фоні робіт фарбами, олівець втрачається.
- Чому не навчався професійно на художника?
- Я не хотів вчитися в школі після 9 класу, і не хотів кудись їхати. Був варіант вступати до коледжу. Але образотворча спеціальність там пов’язана з педагогікою. Бути вчителем малювання я не хотів. Вирішив навчатися на видавничу справу. Чомусь я думав що це більше - підготовка книг, видання. А виявилося, що то журналістика. (Ред.: Сміється). Але я маю два дипломи цієї спеціальності, хоча ніколи журналістом не працював. (Від ред..: Сергій іноді дописує в нашому виданні, і досить успішно).
- Ви нещодавно брали участь у якомусь челенжді. Розкажіть про це.
- Це був марафон. 10 років тому один чоловік, який малює чорнилами придумав марафон і назвав його Inktober (від слів чорнило і жовтень). Суть в тому, що впродовж місяця треба щодня щось малювати чорнилами.
Я чув про це ще 3 роки назад, але тоді мене чорнило не цікавило. У минулому році я пробував долучитися. Два дні підряд зробив малюнки і «забив».
В цьому році я вже вийшов на той формат, що можу намалювати малюнок, який в мене не буде забирати багато часу. Одну-дві години в день я вирішив присвятити марафону і взявся за роботу.
Щодня автор марафону придумував тему і всі малювали. Це – досить цікаво. Це і можливість показати себе в інстаграмі, і розвивати техніку щоденним малюванням, і виробити в себе звичку систематично цим займатися.
До того ж, крім того, що ти сам малюєш, можеш спостерігати як малюють на цю ж тему інші.
Я пройшов увесь марафон. Малював навіть у відрядженнях. Щоправда трохи просачкував чотири дні, бо не встигав завершити роботи для Гогольфесту. Я підставив під тему марафону старі малюнки.
Було цікаво спостерігати, які картинки набирали більше лайків, які - менше. В мене стало більше підписників в Інстаграмі.
Після марафону, я виставив усі 31 малюнки в інтернеті. Після цього, знайомий мене попросив надіслати йому кілька з них у більшому форматі на татуювання.
- Колись ви зображали, як би відомі історичні постаті могли б виглядати в сучасному світі. Звідки ідея і чи буде воно мати далі продовження?
- Бону Сфорцу малював під фестиваль.
Минулого року випадково наткнувся на роботи українського ілюстратора Олександра Грехова та його серію малюнків «Квантовий стрибок Тараса Шевченка». Він зображав Шевченка в різних образах, зокрема, мультяшних. Ці роботи були на виставках, висіли в київському метро Т.Шевченка. Але, зображення дуже не сподобалися націоналісту Юрію Хорту. Виставку він назвав наругою над Шевченком, а малюнки порізав.
Але це дало продовженню квантової серії по всій Україні. Українські ілюстратори почали малювати Франка, Лесю Українку. Я спостерігав за цим, і думав: чого Коцюбинського ніхто не малює? Раз ніхто не малює, треба намалювати.
За кілька годин перемалював портрет Коцюбинського і накидав два образа. Виставив в себе на сторінці Facebook.
Я тоді потрапив в течію, до мене звернулися декілька видань за коментарями, вінницький телеканал. Для регіонального ЗМІ це був інфопривід. Своїми малюнками я хотів показати, що осіб недоторканних немає. Можна переосмислити образ будь-кого. І це не означає що ми знущаємося над класиками, а навпаки – робимо їх більш популярними для молоді.
Потім думав ще розширити цю тематику, але ажіотаж спав.
- Скільки найбільше часу займала робота.
- В мене дві роботи, які я намалював в форматі А3: персонажі з історії Бару та руку з птахами. Першу малював три місяці, але не регулярно, десь по пів години вечорами. Другу – більше року. У 2015 році я намалював руку, а потім закинув. Вона пролежала у мене за столом і через рік я повернувся до неї і домалював.
- Ніколи не хотілося зробити свою виставку? Крім інтернету, ще десь виставляєте свої роботи?
- В Барі колись робили артсушку. Тоді висіли скани моїх малюнків.
Цього року до дня художника, художниця Ірина Прокопчук, виставила в інтернеті, що охочі можуть презентувати свої роботи. Я виставив два постера: восьминіг і колібрі. Потім дізнався, що готується програма ГОГОЛЬFESTу і виставив роботи ще там.
Герб з історичними постаттями Бару
У Вінниці є можливість виставляти картини у кав’ярнях. Я думаю про це теж. Щоб люди могли подивитися, а якщо їх щось зацікавить, - підписатися на Інстаграм і відслідковувати. А для мене важливо отримувати відгуки про мої роботи.
- Як ставляться до вашого захоплення знайомі і друзі? Чи не бувають скептичних висловлювань, або запитань, типу: «У тебе щось сталося?»
- Зараз – ні. Думаю, більшості взагалі пофіг, а тим кому не пофіг, то запитують що я хотів цим сказати.
Колись прикалувалися, запитували що я курю, що в мне такий брєд в голові... (Ред.: Сміється).
- Чим ще захоплюєтеся? Знаємо, що ви колись робили шкрябанки, грали на гітарі…
- Захоплювався багато чим, але все без толку. На якомусь примітивному рівні вмію дуже багато речей робити. Але, зрозумів, що все не охопиш і розпорошуватися немає сенсу. Вмію грати на гітарі, трохи – на фортепіано, писав вірші, прозу, цікавився фотографією.
Я повідкидав багато чого. З цих хобі лишив малювання, і гітару, як момент відпочинку. А писанки, шкрябання – це те що раз в рік.
Люблю подорожувати. В мене була мета до 25 років відвідати 25 областей України. Є такий український рух. Я дізнався про нього в 23 роки. Думав за рік об’їжджу 8 областей (на той час у 17-ти я вже був). Агітував друзів. Але, до 25 років я не здійснив задум. Мені вже 27 років, але ще в 4 областях я не був. (Ред.: Сміється).
Я був за кордоном, але найцікавіше їздити Україною.
Але, найбільше люблю гори. Намагаюся раз в рік вирватися. Та цього року не був.
