Люди кидають виклик буденності по-різному: хтось підкорює Еверест, хтось перепливає Ла-Манш, а дехто намотує десятки тисяч кілометрів на велосипеді.
Незвичний особистий рекорд влітку поставив і наш земляк, барчанин Андрій Боднар. За двадцять три години він пішки здолав дистанцію понад ста кілометрів маршрутом Бар – Кам’янець-Подільський. Що спонукало його до цього і свої враження від подорожі Андрій розповів журналістам БарNews.City. Далі його пряма мова.
Як виникла ідея
Ідея зародилася певне років десять назад, але я її відкладав через зайнятість. Нещодавно повернувся до задуму, точніше вирішив змінити своє ставлення до деяких речей і розпочав із закриття минулих боргів. Один із них - здійснити такий піший похід. У мене було відчуття, що я пройду, це була свого роду перевірка сил, плюс робота над собою у плані перестати відкладати справи у довгий ящик. Якщо замислитися, то значну частину життя ми витрачаємо на сон та їжу, а ще одну частину – на навчання чи роботу. Тому, вважаю, що найцінніше, що у нас є – час.
Як обрав маршрут
Під Кам’янцем-Подільським живуть мої батьки, я там народився. Для мене цей маршрут особливий. Його я близько двадцяти п’яти років від’їздив різними видами транспорту. А в якийсь момент мені його захотілося пройти.
Чому пройти? Бо транспорт їде дуже швидко і ти не встигаєш побачити всю красу навколо. На жаль, ти не можеш сказати водію: «Зупиніться, я хочу подивитися на захід сонця, або роздивитися уважніше гірську породу».
Мотивація
Мені було цікаво чи зможе зробити такий перехід пересічна людина. Навіть говорив собі: «Якщо зроблю це я, то зможе зробити будь-хто». Аби було бажання.
Мене завжди вражали історії літніх людей, які із далеких сіл пішки ходили у Київ. Раніше коні були не у всіх, місця на возі були обмежені. Люди ходили, не маючи ні навігаторів, ні телефонів з підказками. Це змусило замислитися: «Якщо це робили тоді, то чому я не можу зробити це зараз».
Ще про один цікавий приклад стійкості духу я почув у районному музеї. Там діє виставка предметів пов’язаних з радянськими політв’язнями. Зокрема, є речі людини, що тричі тікала з Сибіру і пішки доходила до України, після чого її знову повертали назад до в’язниці. Але це не зламало стійкість духу.
Частково мотивував Валерій Ананьєв – атовець та мандрівник. Тривалий час читаю його блог. Головне чим надихнула ця людина – своєю силою волі. У нього значно довші відстані: по одній – дві тисячі кілометрів.
Подобається фільм про Форреста Гампа, зокрема там також є відсилка до бігу на довгі дистанції. Та і загалом мені імпонує герой, якого грає Том Хенкс.
Про те, як поставилися до ідеї близькі та знайомі
Не всі підтримували мій похід. Багато хто запитував: «Навіщо йти, якщо є маршрутка?». Люди бояться того, чим ніколи не займалися. Багато хто не вірив і думав, що я здамся.
Цікаво, що вже після того, як я пройшов маршрут, жіноча та чоловіча половина реагувати по-різному. Чоловіки вважали це сильним вчинком. Це були короткі розмови: «Зробив? Молодець». Жінки відносилися більше з точки зору турботи. Розпитували як себе почував, хвилювалися чи не вплинув похід на стан здоров’я.
Підготовка
Можна рахувати моє рішення чистою авантюрою. Окрім читання пр. походи, взагалі не готувався. У житті помірковано займаюся спортом, не маю шкідливих звичок.
Я вираховував скільки максимально може пройти людина. Визначив, що по ґрунтовій дорозі йти легше, ніж по асфальтованій. Для людської стопи асфальт, особливо з камінням і ямами, уповільнює проходження маршруту.
Про похід
Насправді там було більше, аніж сто кілометрів. Просто сотня краще звучить. (Ред: Сміється) Спланував свій похід і підігнав його під відпустку.
Подорож вдалося об’єднати ще з одним моїм хобі – макрофотографією. Для мене – це цілий світ у камері. У подорожі зробив декілька фото. Похід – це можливість зупинитися вранці і побачити незвичайні речі: як сходить сонце, як повертають голівки соняхи до сонця, як розгортаються квіти. Коли ти летиш на швидкості у авто, то ти цього не побачиш.
За подорож я зустрів лисицю, зайця, пугача. За всю дорогу я навмисно ні з ким не спілкувався та не розповідав про свою мету.
Перші двадцять п’ять кілометрів відучував ейфорію, йшов на підйомі. Згодом, з’явився психологічний момент, коли розумієш, що назад пізно вертатися, а вперед ще далеко.
За перші сто кілометрів був випадок, коли водій зупинив автівку і запропонував підвезти. Це була дорога через ліс, де п’ять кілометрів вперед і назад не було нічого, окрім дерев. Це була спокуса. Але я переборов у собі звабу і жалість до себе.
Ще один цікавий момент, те, що коли людина тривалий час відчуває дискомфорт і біль, але має ідею, то больові рецептори вимикають і, як кажуть спортсмени, відкривається «друге дихання» і ти починаєш як заново йти. Людський організм надзвичайно продуманий.
Дорога в цифрах
Уся дорога зайняла 23 години та 32 хвилини (рахував «від дверей до дверей»). З дому я взяв з собою секундомір і намагався максимально підійти до задуму з наукової точки зору.
Вийшов з дому о четвертій годині ранку, а дійшов до порога батьків о 3.32 ночі.
За подорож спожив: 4,5 літри води, 1 бутерброд і 4 енергетичні батончики. Хоча загалом міг і не їсти, голоду не відчував.
Щодо перешкод, то відволікали і трохи затримували автомобілі: по-перше, у нас достатньо низька культура водіння, по-друге, фури апріорі не зупиняться і ти сходиш на узбіччя дороги.
Загалом, шлях складався на 80 % з автомобільної траси, 10 % - бездоріжжя і 10% - ґрунтовки.
Найважчі моменти
Останні 10 кілометрів йшов під зливою.
Найскладніша частину шляху - п’ять кілометрів до фінішу. Якщо на початку свого шляху робив зупинки раз на годину, виділяв хвилин десять, щоб відпочити, то останні п’ять кілометрів – зупинявся вже частіше, ніж йшов.
Надовший відпочинок (45 хвилин) був тоді, коли змушений був зайти у кафешку в Новій Ушиці, щоб зарядити телефон. Увесь час я підтримував зв'язок з рідними. Вони хвилювалися. Тому після долання найважчих ділянок свого шляху я їм телефонував. Але, після такого тривалого відпочинку потім було важко йти. Краще все ж не робити такі довгі перерви.
Останні двадцять кілометрів мене знову спокушали автомобілем. Це були мої знайомі. Вони їхали поруч і всіляко спокушали, говорячи: «ти і так багато пройшов», «вісімдесят кілометрів краще, ніж десять», «сьогодні ми тебе підвеземо, а завтра ти пройдеш свої двадцять кілометрів». (Ред.: Сміється) Але я розумів, що якщо сяду в машину, то анулюю результат.
Побічна дія
Побічні дії мандрівки все ж були: температура під тридцять вісім і легка лихоманка. «Лікувався» контрастним душем та трав’яними чаями, а ще - знеболюючими. Були мозолі, боліли суглоби і легка крепатура. Вона пройшла за два дні. У вазі фактично не втратив.
Плани
Зараз є думки пройти схожий маршрут, але в якусь іншу сторону.
