Наш усіма любимий батюшка Георгій Криванич на 78-му році життя покинув цей світ, але залишився у наших спогадах, як добра, чуйна, справедлива людина та духовний наставник. Сайт БарNews.City публікує біографічну книгу, видану Барською центральною бібліотекою у 2012 році в честь 70-річчя отця Георгія "Странствующий апостол" з невеликими змінами та доповненнями.
«В Копашневі є присілок Поляна,
У лісі пагорб, славний на весь край.
Місцина ся мов граціозна ланя,
Жива краса, самого Бога рай...
Саме у цьому мальовничому куточку Хустського району на Закарпатті в ніч перед Різдвом, з 6 на 7 січня 1942 року, народився майбутній духівник нашого краю, шанований усіма Георгій Михайлович Криванич. У той святвечір його мати Анна, соромлячись присутності гостей у своїй багатодітній родині, пішла до сараю, і вже через деяку мить біля приміщення, де утримували свійську тварину, прозвучав крик новонародженої дитини. Народження під Різдвяною зіркою ніби зумовило майбутню долю цієї прекрасної людини.
Дитячі університети
Після того, як Анна Гангур стала дружиною на 17 років старшого за неї вдівця Михайла Криванича з чотирма дітьми, у них народилося ще шестеро спільних дітей. Життя було непростим – постійно треба було думати про хліб насущний. Юрій з-поміж хлопців був старшим, отож з дітей саме на нього лягла найбільша відповідальність по їх догляду.
Багатодітна сім’я виховувалась на духовних цінностях. З дитячих років Юрій ходив до церкви, був читцем та співав у церковному хорі. А в ролі пастуха отари з ранньої весни і до осені перебував на полонині. Як згадує батюшка, той час був найбільш сприятливим для вивчення Священного Писання. В гори він бере з собою Біблію, Псалтир і уважно вивчає Слово Боже. Пробуджена у юнацькому серці любов до природи, людей, справедливості й гідності була пронесена крізь усе подальше життя. Це стало впевненою стежкою до великого шляху його пастирського служіння.
Апостольські сліди будівничого
З 1956 року, після закінчення школи, Георгій їздив на заробітки – потрібно було допомагати батькам прогодувати сім’ю. Копав криниці, виконував різні роботи при будівництві церков і монастирів. Це була його воля і Божа.
Апостольські сліди будівничого залишив він по собі у Свердловській області на Північному Уралі, в Карелії, Архангельській області, у Вологді, Сургуті, Тюмені у Сибіру, Костромі, Кіровській області і в українських землях – Полтавщині, Харківщині, Івано-Франківщині, у Стрию, Чумалево Тячівського району Закарпаття.
Важка праця не заважала помічати усе багатство краси тамтешньої природи, побачені місця він завжди згадує, як творіння Господні. Весь цей час він не забуває про Всевишнього і мріє присвятити життя йому. Не покидає молитвенні правила, трудиться во славу Божу, ніколи за своє життя не порушує посту.
Виходець з українських Карпат щиро полюбив і Кавказькі гори, де проходив строкову військову службу в азербайджанському Баку, географічних куточках Вірменії, Грузії, Абхазії. Командування військової частини помітило необхідні лідерські якості – дисциплінованість, почуття відповідальності, працелюбство – і доручили Юрію Криваничу посаду замісника командира взводу.
Сім’я
18 листопада 1965 року Юрій Михайлович одружується з Христиною Юріївною Вовканець, яка розділила з ним нелегкий послух матушки і матері великого сімейства.
Старший син Михайло живе і трудиться на Закарпатті в с.Копашнево, син Володимир викладав у Барському автомобільно-дорожньому технікумі. Дочка Марина працює учителем, організатором позакласної роботи Івановецької загальноосвітньої школи. По батькових стопах пішов наймолодший син Іоанн – сьогодні він митрофорний протоієрей, настоятель Свято-Троїцького храму в с.Заливанщина Калинівського району на Вінниччині.
Все своє життя Георгій Криванич присвячував Богові, громаді та своїй сім’ї. Він часто повторював такі слова: "Який я багатий, тому що маю духовну підтримку чотирьох дітей, восьми онуків та маленької правнучки. Вони – моя гордість і моя сила, заради них я живу”. (Дані на 2012 рік. Зараз онуків і правнуків більше).
Тут слід згадати ключовий момент Божого провидіння, коли в дитинстві захворіла дочка Георгія Михайловича Марина, і люблячий батько, тримаючи на руках помираючу дитину, взмолився: „Боже, якщо мені ця дитина виживе, з Твоєю допомогою я присвячу своє життя Тобі”. За рік дочка одужала, а батько вступив до Костромської духовної семінарії на заочну форму навчання.
Пастирське служіння (оплот віри)
На запрошення родича – отця Василія Рішка, серкретаря Вінницької єпархії, який вже тоді побачив справжні пастирські здібності у молодого Георгія – він 1980 року приїжджає до Вінниці. Був рукоположений на диякона, а згодом на священство у П’ятничанській громаді Вінниці. Це були непрості роки, коли державою велась атеїстична боротьба з релігією. В сім’ї Криванича вже тоді було четверо дітей і життєва необхідність спонукає главу сім’ї обрати сільську місцевість, де була б змога вести присадибне господарство, щоб прогодувати сім’ю. Посеред великого міста серце рвалося до землі, до роботи.
Відмовившись від посади благочинного Барського району, о. Георгій йде на перший свій прихід у храм Апостола Іоанна Богослова села Гармаки.
17 березня 1981 року Вінницькою єпархією його призначено настоятелем Свято-Введенського храму села Іванівці Барського району. Саме тут свою чашу земного буття він наповнює особливим змістом – з теплотою, добром і любов’ю. Тут йому ввірена церковна громада вірян сіл Іванівці, Лука-Барська, Васютинці, Антонівка, Глинянка, Широке, Шпирки, хутору Івановецького і хутору Котова. Та приїздять сюди за духовним зціленням, за порадою і розрадою зі Жмеринки і Києва, Хмільника і Донбасу, з Мурованих Куриловець і Волині, з країн близького і далекого зарубіжжя.
Люди з самого початку полюбили молодого священика, який весь час був з ними – у будень і в свято. Він ніколи не боявся важкої роботи, працював до мозолів на руках і своїх дітей виховував у любові до праці і повазі до роботящих людей.
Для них же він став людиною, якій можна довірити найпотаємніше, прикладом для наслідування, навчителем любити Бога і людей. Його кредо: якщо ти маєш Бога у серці – то маєш віддати себе людям.
За тридцятиріччя його трудів на приході проведено велетенську духовну та господарську роботу. Батюшка будував дорогу до храму, навколо нього звів огорожу, побудував сторожку, на подвір’ї викопав криницю. Тут щорічно проводилися ремонти по благоустрою храму і церковного подвір’я. Над вівтарем та дзвіницею встановили купол, чим відновили первісний вигляд храму, а 2011 року купол засяяв позолотою. Зберегли і відреставрували унікальний іконостас та старовинні ікони. У дворі храму батюшка посадив молодий яблуневий сад.
Зумів згуртувати навколо себе громаду села, зріс його авторитет і як духовного пастира, і як мирської людини, що завжди готова прийти на допомогу у повсякденному житті односельчан.
За активної участі о. Георгія були побудовані храми в селах Комарівці, Лука-Барська, облаштовано церковний двір в с.Гармаки. Неодноразово надавав він допомогу для ремонту інших храмів у районі. 30 березня 1991 року отця Георгію Криваничу довірено бути ще й настоятелем Свято-Покровського храму с. Лука-Барська Барського району.
Духовне керівництво високо оцінило ці труди, присвоївши йому сан митрофорного протоієрея і призначивши духівником району. На 2012 рік він удостоєний 16-ти церковних нагород, в тому числі найвищої – служіння літургії з відкритими Царськими Вратами до „Отче наш”. Серед інших нагород – Скуфія, Набедреник (возложено 5 серпня 1981 року в храмі Почаївської ікони Божої Матері м.Вінниці), Камілавка (5 серпня 1983 року в храмі Почаївської ікони Божої Матері м. Вінниці), Наперстний хрест (возложено архієпископом Агафангелом Вінницької та Брацлавської єпархії 21 травня 1986 року в день свята апостола і євангеліста Іоанна Богослова), звання протоієрея, Палиця (возложено митрополитом Макарієм, Вінницьким і Могилів-Подільським, 12 листопада 1993 року), Золотий хрест, Хрест з прикрасами, Митра, Служіння літургії з відкритими Царськими Вратами до Херувимської пісні.
„Усі ці роки, відколи я тут, поділяю біль і радість своїх прихожан. Молю Бога, щоб віра їх не збідніла. Щасливий, що люди чують голос – голос Пастиря, що дбає про своїх овець. Вірю, що буде єдина віра, єдине стадо, єдиний Пастор. Прошу у Бога благословення для всієї пастви. Я щасливий тим, що несу слово Боже саме у цьому приході. Мене тут люди розуміють, я з ними і в радості, і в горі”,– так висловився сам о. Георгій Криванич про своє пастирське служіння у нашому рідному краї.
Священнослужитель має величезний авторитет у громаді. Представники інтелігенції і трударі біля землі, ще зовсім юні і поважного віку сільчани, тутешні та приїжджі, люди різних професій і рангів, депутати і державні службовці – кожен з трепетом у душі спішили при нагоді поспілкуватися зі своїм духовним наставником.
Коли ведуча програми „Віче” Вінницького обласного державного телебачення Любов Маркова запитала у мешканців села, хто з них найдостойніший і найшанованіший, вони, не роздумуючи, вказали на свого священика. Люди відзначали його надзвичайну відданість своєму служінню, безкорисливість та душевну теплоту.
В Іванівцях багато років започаткована добра традиція – шкільний навчальний рік розпочинати з благословення настоятеля храму. Весь учнівсько-педагогічний колектив на чолі з директором школи йшли до отця Георгія за добрим напутнім словом. Цей захід, який відбувається безпосередньо в церкві, сповнений величного таїнства.
Митрофорний протоієрей Георгій Холод справедливо відзначав, що Іванівці – село, яке у нашому районі стоїть попереду всіх інших по духовності.
Мала батьківщина отця Георгія
У церкві Покрови Божої Матері с. Копашнево, яку в 1930 р. побудував о. Георгій Кеніз, прилучалися до церковного співу та уставу понад дві сотні священиків, вихідців із цього села. Тут для шукачів дарів небесних відкриваються таємниці чогось незбагненного, де зовсім інший світ вривається в душі людей тією тишею і радістю, яка нам недоступна, але якої ми постійно прагнемо і до якої завжди в дорозі.
Священству та віруючим Барського району пощастило, що їхнім духовником став уродженець саме з цього Боголюбивого села, вихований на глибоких традиціях православ’я Закарпатського краю отець Георгій Криванич. Його духовним батьком і наставником був настоятель церкви Покрови Божої матері в с.Копашнево Михаїл Георгійович Кеніз (роки життя: 1909-1988).
До Копашнева, отчого краю,
Де Господня панує любов,
Я завжди усім серцем бажаю
Повернутися знову і знов.
Отець Георгій завжди пам’ятав про свою велику родину, приїжджав до неї знову і знову, єднався у справах і в молитві, а це, в свою чергу, додало і йому, і всім іншим представникам родини глибокої духовної сили».
Духовенство в родині
- Ігуменія Любов (Криванич Христина Михайлівна) – народилася 1932 року, настоятелька Свято-Іоанно-Богословського монастиря в с.Копашнево-Поляна Хустського району Закарпатської області.
- Митрофорний протоієрей Феодор (Гангур) – роки життя: 1926-2011, служив у м. Кострома в Росії.
- Ігумен Єфрем (Гангур Андрій Федорович) – служить у Свято-Іоанно-Богословському жіночому монастирі.
- Митрофорний протоієрей Іоанн Криванич – настоятель Свято-Троїцького храму в с.Заливанщина Калинівського району Вінницької області.
- Рішко (Криванич) Олена Михайлівна – дружина священика отця Миколая, проживає в Києві.
- Монахиня Афанасія (Рішко Наталія Миколаївна) – насельниця Свято-Серафимо-Дівеєвського монастиря в Нижньому Новгороді у Росії.
- Диякон Сергій (Рішко Сергій Миколайович) – служить у Києві.
- Хвуст (Рішко) Любов Миколаївна – дружина священика, проживає у м.Зміїв Харківської області.
- Монахиня Херувима (Криванич Серафима) – насельниця Свято-Вознесенського монастиря в с.Чумалево Тячівського району Закарпатської області.
- Монахиня Анісія (Криванич) – насельниця Свято-Вознесенського монастиря в с.Чумалево Тячівського району Закарпатської області.
- Архимандрит Флавіан (Рішко Адріан Васильович) – служить у Вінницькій єпархії.
Кілька років тому відійшла у інший світ його дружина - матушка Христина, яка була все своє життя біля нього опорою і підтримкою. Дуже важко пережив це отець Георгій. Часто згадував і плакав за нею.
Останні роки він часто нарікав на здоров'я, але продовжував трудитися для своєї пастви. Але нещодавно важко захворів. Він пробув у лікарні більше місяця. Усі сподівалися, що він одужає і буде й надалі нас усіх тішити і підтримувати своєю молитвою та настановами.
Але, нажаль, цього не сталося. 29 квітня отець Георгій пішов від нас. Пішов, залишивши у наших душах біль втрати. Але, водночас, він і залишив після себе ту частку духовності, добра, тепла і любові до Бога, до ближнього, і вічну пам'ять про себе.
Редакція висловлює щирі співчуття усім рідним і тим, хто знав, поважав, любив і любитеме священника Геогрія Криванича. Вічна пам'ять.
