Вона ще донедавна переймалася вибором конкурсних костюмів та постановкою нових танців, навчала дітей та дорослих танцювальних рухів та допомагала підтягнути своє тіло й схуднути. Але почалася війна… Її життя, як і всіх українців, змінилося вранці 24 лютого. Тепер вона шукає кровоспинні джгути та турнікети, бронежилети та разгрузки, збирає по знайомих і незнайомих пиріжки, варення, картоплю та інше і відправляє це все на передову військовим, що захищають Україну.
Сьогодні ми розповімо про Ольгу Громову, яка ще два місяці тому уяви не мала, що з керівника сучасної студії танцю “Баракуда” перетвориться в волонтерку під час війни.
Перші дні війни
В перший же день війни в Бар приїхали переселенці. В основному це були жінки та діти, які потребували їжі, одягу та засобів гігієни. Тоді і розпочалася волонтерська діяльність Ольги.
- В місцеві гуртожитки заселили близько 200 переселенців, яким не було що їсти, дітям потрібні були візочки, горшки, підгузки, дитяче харчування та теплий одяг. В той день вся громада піднялася на допомогу і почала працювати на єдину справу. Я відразу ж по своїх танцювальних групах розкидала оголошення про розбір усього необхідного. Виставляла повідомлення на своїй сторінці та у групах Facebook. Люди зреагували миттєво. Почали зносити усе, хто що мав. Ми цією допомогою заповнили спершу гуртожитки, потім я зателефонувала у Будинок культури і директорка Людмила Гапонюк дозволила зносити речі туди. Коли і в Будинку культури вже не було куди складати, все це люди почали зносити в кінотеатр.
За словами волонтерки, перші три дні вона та її друзі майже не спали:
- У будинку, в якому я проживаю немає підвалу, тож я з дітьми тимчасово переселилася тоді до своєї подруги Тетяни Попової, з якою в перші дні разом волонтерили: спали по дві години по черзі, приймаючи дзвінки. Почалася перша хвиля переселенців і людям необхідно було допомогти у пошуках житла та необхідних речей. В цей час велика потреба була у дитячих горщиках, візочках і т.д. Часто люди просто хапали дітей, вистрибували з будинків в чому були і тікали автівками. Голодні та змерзлі вони добиралися до нашого міста у пошуках притулку або щоб хоч заночувати.
Тоді Ольга та її подруги вирішили організувати на кілька днів для переселенців пункт обігріву теплим чаєм:
- Ми взяли електрочайники та готували для приїжджих та чоловіків, що облаштовували блокпости, біля заправки чай, каву, роздавали пиріжки. Дівчата з міста постійно поповнювали запаси. Тоді з нас сміялися, що ми не маємо чим зайнятись. Але вони там не були і не бачили вдячності людей, які в’їжджали в місто. Надворі був мороз, замерзлі люди підходили, щоб просто взяти теплої води, діти гріли руки об чайник. Були й такі, що не їли по півтора-два дні і для них той пиріжок був надзвичайно цінним.
Об'єднали людей по інтернету
Для кращої комунікації з громадою, Ольга у Телеграмі створила групу Допомога Бар, де щодня зверталася до людей, коли щось треба було принести або допомогти. Наразі ж ця група стала основною в місті у пошуках житла та збору необхідного для переселенців та військових. Через неї та інші міські групи Ольга робила заклики про допомогу в облаштуванні блокпостів. Шукали амуніцію для місцевої самооборони та територіальної оборони і т.д.
- Тоді усі місцеві волонтери об’єдналися. Ми ніби й кожен працював окремо, але в той же час були командою. Разом шукали мішки, лопати, бензокоси, топори і чоловіків для облаштування блокпостів, та очистки лісосмуг, наповнювали, з допомогою місцевих, склади гуманітарної допомоги і т.д.
Допомога військовим
Зараз Ольга вже більшість працює не з переселенцями, а для допомоги військовим, що захищаються нашу країну. До неї телефонують дружини захисників або самі захисники і кажуть що їм вкрай необхідне:
- Мені телефонують і питають чи можу знайти те-то і те-то, я починаю обдзвонювати знайомих, друзів-волонтерів, підключаю місцевих підприємців. Я ніколи не збираю гроші на власну картку, а прошу людей проплачувати напряму товар у постачальника. Веду детальні звіти про свою діяльність, але поки не оприлюднюю, щоб не зашкодити іншим людям. Так ми закупили кровоспинні турнікети, ліки і т.д. Збираємо також продукти кому які треба. Для тих, хто має можливість готувати, завозимо овочі, заправки для борщів. Возимо готові продукти. Нам дуже допомагають місцеві. У ліцеї №2 готують пиріжки, голубці, вареники, налисники та інше. Все фасуємо у пластикові відра і відправляємо хлопцям. Ніколи не відмовляють місцеві підприємці, які дають і воду, і цигарки, печиво, пиріжки та інше. Це магазин “Харчо”, кафе “Зустріч”, “Штаб” та інші. Жоден вантаж не обходиться без води "Барчанка".
Волонтерська допомога
День у Ольги проходить у постійному русі та з телефоном у руках. За добу вона приймає сотні телефонних дзвінків:
- О 7 ранку я вже на ногах і активно працюю. Мій день це: туди зателефонувати, тому відповісти, туди побігти щось забрати, там домовитися, кудись поїхати, туди щось занести, знайти необхідне в інтернеті, розвантажити, завантажити і т.д. І так до пізньої ночі. Якщо за добу було 200 дзвінків, то це був спокійний день.
Щодня волонтерка з друзями відправляє на передову машину допомоги.
- Спершу збирала продукти вдома, але у мене п’ятий поверх… Туди-назад носити все дуже незручно. А підвалу у мене немає. Тому зараз все прошу приносити у школу. Це і зручніше, і місцеві хейтери менше мають про що писати.
Вдячна усім, хто допомагає та підтримує
Волонтерка запевняє, що працює одна, але в той же час - зі всіма.
- Найбільш тісно співпрацюю з волонтерами Іриною Почапською, Мариною Коваль, Юлією Браславець, Романом Мочарним та його командою. На постійному зв’язку з Танею Демінською та міською радою. Вдячна всім іншим волонтерам, зокрема, Клавдії Склярук, Миколі Яцкову, Максиму Кушніру, Тетяні Мартинюк, Олексію Шостаківському, Іванні Вишковській, Альоні Гуменюк, Руслану Мельнику, Олександру та Вадиму Стаднікам, Наталі Поповській та всім інших, хто в різні часи допомагав. І величезна подяка усім жителям громади, магазинам, школам, садочкам та кафе, які допомагали і допомагають. Без Вас ми б нічого не зробили!
Долучаються до допомоги і друзі Ольги, і зовсім незнайомі люди.
- Мої друзі мені пересилають кошти, які я витрачаю на закупівлі необхідного. А одного разу 70 аптечок проплатив волонтер Іван з Києва,якого я ніколи навіть в очі не бачила. Він також передав нам засоби особистої гігієни. Іване, якщо ти це прочитаєш то знай, ми обов’язково познайомимось і відсвяткуємо перемогу!
Гуманітарні вантажі, що заповнювалися з допомогою Ольги Громової їздили в Ірпінь, Черкаси, Сєвєродонецьк, Харків, Ізюм, Запоріжжя, Кривий Ріг, Житомир, Білу Церкву, Київ, Миколаїв, Херсон, Одесу і т.д.
- Бувало, що телефонували військові і просили про допомогу, але ми просто не могли її довезти в ті райони. Я знайшла контакти волонтерів з Одеси, які без проблем зібрали вантаж і відвезли хлопцям на передову, бо їм було туди набагато ближче доїхати.
Автомобіль на передову
Зараз волонтерка також працює над розмитненням та ремонтом автомобіля, що невдовзі поїде до наших військових. Автівку придбали за кошти місцевого підприємця Геннадія Лука та голови громади Володимира Саволюка. Наразі ще одну автівку планують закупити. Гроші вже надали підприємці та волонтери Сергій Маковецький та Анатолій Бартащук.
Виїжджати не збираюся за будь-яких умов
Волонтерити Ольга планує до перемоги і виїжджати за будь-яких обставин не думає, адже вважає себе більш потрібною тут:
- За потреби, хіба вивезу дітей, але сподіваюся, що необхідності не буде. Я ж залишуся. Бо знаю, що можу допомогти тут. У мене вдома над ліжком висить прапор України, розписаний військовими у подяку мені. Є кілька повідомлень вдячності з передової, які мені час від часу надсилають військові. Тому я буду працювати й далі. Бо якщо наші хлопці не будуть відчувати турботи з дому, то як же їм воювати? Тож будемо підтримувати їх до перемоги!
