Катерина Мілая переїхала з чоловіком до Барської громади на початку березня з Ірпіня. Там вона знімала невеликий будиночок, а працювала в столиці фітнес-тренером у Міжнародній мережа фітнес-клубів "Малібу.FIT".
Каті 22 роки. Вона з Донецька. За фахом - повітряна гімнастка, артист шоу-балету та тренер групових програм.
За час перебування в Барі Катя перейшла на українську мову та вільно нею розмовляє.
Займається повітряною гімнастикою з 3 років:
- Тоді моя бабуся завела мене з сестричкою в Будинок культури, де були заняття циркового мистецтва. Спершу таку маленьку дитину не хотіли брати, але побачивши моє бажання займатися, все ж залишили. Відтоді я цю сферу не залишала.
Фото з архіву Катерини Мілої
Працювала в Україні та за кордоном
У 2016 році з Київською цирковою групою Катерина, ще навчаючись в школі, виступала в різних містах України та за кордоном. Після закінчення школи Катерина, продовжуючи займатися з тренером, вже й сама почала викладати в Будинку культури ім. О.С.Пушкіна у місті Донецьку та у місцевому фітнес-клубі.
Крім того, дівчина розуміючи, що не завжди є можливість займатися своїм основним заняттям, ще освоїла кілька танцювальних напрямків.
Виступ у Донецькому національному технічному університеті
Мама найбільше хотіла, щоб я виїхала з Донецька
З Донецька Катерина виїжджала кілька разів. З 2018 по 2019 - працювала за контрактом на о. Тайвань у розважальному парку. Але поверталася додому, бо там залишилася її мама, яка категорично відмовилася покидати свій дім. Але саме мама стала ініціатором того, щоб дівчина виїхала.
Катерина у день закінчення контракту на о.Тайвань
- Вона хотіла, щоб я виїхала на мирну територію України. Щоб могла спокійно створити сім'ю та жити. Але сама не захотіла виїжджати, залишати свій будинок.
Тоді Катерина залишила свій дім та вихованців і вирушила з нареченим на Київщині. В столиці вони узаконили свій шлюб, і дівчина пройшла курси фітнес-тренера, щоб знайти роботу. І знайшла її. Працювала тренером в одному з клубів. Здавалося, що життя налагоджується.
- Від Києва мені було 20 хв до роботи громадським транспортом. Але, коли були затори, то звісно набагато довше. Робота подобалася, хоч реально я дуже багато часу була у дорозі.
Такець з чоловіком
Та на новому місці вона пропрацювала лише кілька місяців і 24 лютого на Київщині її наздогнала війна.
- Перші дні ми ховалися від ракетних ударів у кутку кімнати. На щастя, поки ми були там, будинок не постраждав. Але недалеко від нас був університет. Там у підвалі ховалися люди. І одного дня туди прилетіло. Я не знаю чи вони врятувалися, я дуже на це сподіваюся. Тоді ми вирішили виїжджати.
Виходило подружжя з міста 5 березня. Міст через річку вже був розбитий і евакуйовуватися людям допомагали українські військові.
- Ми чекали своєї черги під мостом, а росіяни обстрілювали територію. Було дуже страшно. Здавалося, що нас тим мостом завалить. Військові ж допомагали в усьому, а росіяни в той час у себе розказували, що ЗСУ не випускає людей з міста.
Укрзалізниця врятувала життя
З Ірпеня Катерина з чоловіком поїхали в Бар залізницею:
- Моя знайома родом з Бару. Вона теж виїхала з початком війни до батьків і сказала, що тут є вільна маленька квартира для проживання. Виїжджали ми Укрзалізницею. Можна сказати, що колега та залізниця врятували нам життя. Через два дні після нашого від’їзду в Ірпінь зайшли окупанти.
З собою подружжя взяло лише гроші та якісь речі. Одяг був лише той, в який вони були одягнені. В Барі їм дали кілька футболок і ще якісь речі.
- Нам і не потрібно було багато. Кілька місяців ми майже не виходили з дому. Був сильний стрес.
Фотосесія на річницю подружнього життя
За весь час гуманітарну допомогу брали лише один раз, бо вважали, що комусь можливо більше треба. Каже, що було дуже приємно, коли в пакунку з фасованими продуктами були свіжі яблука.
- Відчувалася турбота місцевих.
Речі їм переслали поштою господарі після відступу росії з Київщини:
- Ми навіть не знали чи щось вціліло. Всі знайомі розповідали, що росіяни виносили все, що бачили. Наш будинок був маленьким і не дуже гарним, мабуть вони вирішили, що нічого цінного там немає. Так всі речі вціліли і будинок майже теж. Лише вилетіло від вибухової хвилі скло на вікнах.
Спершу Катерина намагалася знайти місце для власних тренувань повітряною гімнастикою.
- Полотно прив'язували до дерев, потім знайшли високий турнік. З часом я оговталася від стресу і мені хотілося вже чимось займатися. До того ж почали закінчуватися гроші.
Катерина вирішила шукати зал для тренування. Для занять повітряною гімнастикою нічого підходящого не знайшла, тож вирішила розпочати з викладання стрейчингу та контемпу для дітей та дорослих, стрип-денс для дорослих та вести дитячу групу комбіновано напрямку.
Поки учнів у Катерини не багато. Серед відвідувачів занять є чимало переселенців, які виїжджають з часом додому або кудись далі у пошуках іншого місця. Працює на другому поверсі магазину РЕС.
Але дівчина не зупиняється і розширює свою роботу, відкриваючи нові групи. Займаються тут діти від 6 років і дорослі. Але тренерка каже, що немає чітких вікових обмежень, якщо дитина чи доросла людина хоче дійсно займатися.
В Барі подружжя вирішило бути принаймні до закінчення війни. Далі - покаже час. В столицю поки не повертатиметься. Фітнес-клуб, в якому вона працювала відновив роботу, але вона там розрахувалася. Вирішила залишатися в більш безпечному місті.
- Мені дуже подобається Бар через свою компактність. Можна пішки дійти до будь-якої точки міста, немає заторів та метушні. А ще мені подобається як місцеві люблять його, називаючи його містечком, вони наче гортають його своєю любов'ю.
За час проживання в Барі, Катерина трохи вивчала місто. Їй сподобалося що, незважаючи за свій досить малий розмір та не велику чисельність населення, тут досить багато різних фітнес клубів, секцій та гуртків, а також інших закладів.
Спілкуючись з місцевими, вона вже й сама перейшла на українську мову.
- Усі тут розмовляють українською. Я ж її знаю, навчалася в Донецьку в українському класі до 2014 року. Тому для мене особливих труднощів в цьому не було. Я вже навіть почала помічати, що забуваю деякі російські слова. Хоча, до цього часу я завжди говорила на російській, жодних утисків ніколи не було в Україні.
В Барі Катя з чоловіком відсвяткували річницю шлюбу, влаштувавши весільну фотосесію в білому платті, якого не було в неї рік тому:
- Я все ж таки дівчина і хочу білу сукню (Ред.: Сміється).
Тепер і місто Бар буде в неї асоціюватися з важливими подіями у її житті.
