Пройшло дев'ять років, а біль не вщухає. Рідні та близькі продовжують жити, але на серці велика пустка, яка нікли не загоїться. Леонід загинув за нас усіх, за Україну, але саме його сім'я тепер живе без найдорожчої людини, син - без тата, а родина - без підтримки та любові найріднішого чоловіка. Такі наслідки війни, яка розв'язала росія проти України. Наші мужні воїни відвойовують не лише українські землі, але й майбутнє кожного з нас, наше право на життя. Про життя воїна та захисника пише Барська міська рада.
Леонід Іванович Ординський народився 3 серпня 1973 року у м. Бар Вінницької області. Батько все життя працював шофером, мати — на швейній фабриці. Крім Леоніда, в сім'ї Ординських також була на 12 років молодша донька, яку старший брат допомагав виховувати.
Закінчив Леонід Балківську школу та Барське профтехучилище № 8, здобувши професію слюсаря-електрика.
Строкову службу проходив у ракетних військах. В армії отримав звання молодшого сержанта.
Після завершення строкової служби працював електромонтером та контролером на підприємстві «Барські електричні мережі» ПАТ «Вінницяобленерго». Протягом останніх років працював електриком в КП «Барське будинкоуправління». Мешкав у с. Чемериси-Барські.
Сім'я та хобі
З майбутньою дружиною Людмилою познайомився в сільському клубі. Пара почла зустрічатися і через два роки одружилася. Згодом у подружжя народився син Олександр, якого батько надзвичайно любив та намагався проводити з ним багато часу. Разом з дружиною будували будинок та мріяли про довге щасливе життя. У вільний час Леонід полюбляв рибалити. Міг провести за цим заняттям цілий день. Завжди був привітним, спокійним та веселим.
На війні з 2014 року
У зв'язку з подіями на Сході України в 2014 році 27 березня цього ж року був призваний по частковій мобілізації до лав Збройних Сил України. Міг залишитися вдома, оскільки батько – інвалід 1 групи, мама важко хворіла, але став на захист України.
Родині Леонід не повідомив про те, що його декілька разів викликали до військкомату. Довів до відома уже в той день, коли потрібно було їхати в частину. Це була їх остання зустріч...
Леонід любив та беріг свою родину… «Коли почалась революція гідності, пам’ятаю, багато хто почав казати «для чого, за кого це все»…а він казав: «Як за кого…за тата, маму, сестру, дружину, дитину…» - згадує сестра Леоніда Ілона,- «коли уже був там, постійно дзвонив та кожного разу наказував мені берегти батьків, себе, дітей…дуже усіх любив та поважав».
Про своє справжнє місцеперебування рідним не повідомляв, оскільки не хотів їх хвилювати. Служив у 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. З квітня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
Десантник, молодший сержант, командир міномета мінометного взводу мінометної батареї 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади, в/ч А0281.
Загинув на Донеччині
28 червня 2014 року молодший сержант Ординський Леонід Іванович загинув від осколкового поранення, отриманого внаслідок мінометного обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями блокпосту №8 українських військових в районі села Селезнівка Слов‘янського району Донецької області.
Неодноразово нагороджувався за самовіддану службу, зокрема: - 14 березня 2015 року — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «За визволення Слов'янська». 6 жовтня 2017 у Слов'янську, на місці загибелі трьох десантників 95-ї бригади в районі БЗС встановили пам'ятний знак.
Ми живемо на своїй вільній землі завдяки мужності та подвигу таким воїнам, як Леонід, які стали на захист нашо країни!
Вічна пам'ять та слава Герою!
