Війна вбиває не лише фізично, але й змішує страждати морально мільйони людей. Ті жахи, які переживають родини наших воїнів - неможливо описати. Повідомлення про те, що рідна людина, від якої чекаєш кожної митті дзвінка, загинула, пропала безвісти - приносять нестерпний біль. А ще гірше, коли ще й доводиться чекати звістки і нема жодної інформації. Подібне пережила родина Олександра Лозінського, яка понад два місяці чекала додому свого Героя, щоб поховати його. Про життя нашого захисника пише Барська міська рада.
Олександр Миколайович Лозінський народивсявся 27 січня 1980 року в м. Могилів-Подільський. Проживав в селі Григорівка, навчався в селі Бронниця цього ж району. Після закінчення школи продовжив навчання в Кузьминецькому аграрному ліцеї, здобув професію кухаря. В ліцеї він познайомився з майбутньою дружиною Лесею, жителькою с. Матейків Барського району.
Мав кохану дружину та двох діток
Відслужив строкову армійську службу. В 2000 році Олександр і Леся одружились, а незабаром стали щасливими батьками доньки Тетянки та сина Назарчика. Працював на різних роботах.
В ЗСУ з 2021 року
З 19 січня 2021 року по контракту брав участь в АТО. Служив в районі Мар’їнки Донецької області.
Без роздумів став на захист України з початком війни в лютому 2022 року. В березні цього ж року його команду направили в с.Олександрівку під Херсоном. Там були дуже жорстокі бої, село практично стерте з лиця землі. З травня були в м. Одеса на ротації.
Олександр загинув, але тіло рідні чекали понад 80 днів
29 серпня 2022 року з самого ранку подзвонив дружині і повідомив, що їх відправляють в Херсон. А до кінця цього ж дня Олександра нестало.
«Пропав зв’язок, - згадує Леся. - Мені спочатку не говорили, що з Сашею та де він. Прийшло повідомлення, що він пропав безвісти. А вже через два дні подзвонив його командир і сказав, що Саша загинув, але в такому місці, що неможливо туди дістатись.
Час перетворився в страхіття. Хотілося, дуже хотілося, щоб Олександр зателефонував, відшукався… Ми, з свого боку, пробували шукати, де тільки могли. Робили це 82 дні. Очікування та пошуки відбирали всі сили, тривожні дні змінювалися безсонними ночами… Та командир бойової машини Олександр Лозінський загинув".
Загинув в с. Мирне Херсонського напрямку. 19 листопада 2022 року його поховали в с. Матейків.
Будував плани на майбутнє
"Саша мріяв, що закінчиться війна, він повенрнеться додому і відкриє свій зварювальний цех по металу. Він дуже любив такі роботи. Він взагалі був трудолюбивий, хотів робити все і одрпзу. Планів мав багато. Та не судилось…, - з болем згадує дружина. - Наша дочка Таня уклала контракт з ЗСУ, зараз проходить навчання, потім отримає направлення в військову частину, буде, напевне, військовим зв’язківцем».
Неймовірно боляче усвідомлювати свої втрати. У ворогів гинуть найгірші, а від нас йдуть найкращі. До них належить і Олександр Лозінський. Війна обірвала життя повного сил, звитяжного, мужнього й відданого своїй Батьківщині та своєму народові Воїна – батька, чоловіка, сина, брата…
Вічна пам’ять і слава Герою!
