Війна вже стільки осиротила, що ми ніколи не пробачимо ворогу за ці дитячі сльози. Так двох діток нашого мужнього воїна Романа Блажка вона залишила напівсиротами 16 вересня 2022 року. Тепер замість тата у них лише купка фото та медалів, а також зламане втратою дитинство. Про життя Романа розповідає Барська міська рада.
Роман Вікторович Блажко народився 17 лютого 1986 року у селі Супівка. З 1992-2001 рр. навчався у Супівській середній школі. А у 2001 р. розпочав навчання у Барському професійному ліцеї за спеціальністю маляр-штукатур. У 2004 р. закінчивши навчання та вступив до лав ЗСУ. Проходив строкову службу у м. Десна у сухопутних військах. Отримав звання сержант.
«Любив життя та любив працювати, за своє життя змінив багато професій, працював за кордоном. Напевно не було такої роботи, щоб він не вмів її зробити, знав практично все. Більшість свого життя пропрацював за спеціальністю, - розповідає дружина Героя Тетяна.
Ми з чоловіком були знайомі ще зі школи. У 2008 р одружилися. Звичайно, як і всі родини мріяли про дитину. І 17 червня 2011 року народилася донечка Ангеліна. Завжди хотіли та планували другу дитину. І вже у 2021 р, дізналися щасливу новину....
Але, на жаль, це була одна із останніх щасливих новин, оскільки 24 лютого 2022 р. розпочалася війна».
Захищати Україну Роман вважав своїм обов'язком:
«З перших днів збирався до військкомату. Казав: «ну що всі там, а я вдома…». Я казала йому не хвилюйся, тебе не залишать. І не залишили», - згадує дружина.
19 квітня Роман повернувся до лав ЗСУ. З військкомату направили у м. Козятин. Був командиром 3-го відділення, кулеметного взводу 1-ї роти, 38-го окремого стрілецького батальйону, частина А4038. А вже 13 квітня направили для виконання завдання у м. Марїнка.
«Не раз були важкі бої, де гинули побратими, але йому Бог давав життя, певно бо у червні ми очікували на народження другої донечки. І 30 червня з’явилася на світ наша друга дівчинка Злата, його маленька копія. Було дуже важко без його підтримки. Коли ми були в лікарні, чоловік також був у госпіталі після чергової контузії. Але нічого, ми справилися. Після лікарні відпустили у відпустку на 7 днів. Потім ще приїхав на день, похрестили дитину, і це була остання наша зустріч», - з болем згадує дружина Тетяна.
16 вересня під час артилерійського обстрілу у м. Селидово Донецької області він загинув. Зі слів побратимів вони пішли допомагати іншим, куди потрапив снаряд, але через кілька хвилин прилетів інший і все.
«Наше життя закінчилося з прильотом цього снаряду. Хотів врятувати інших, а себе не врятував. Такий він був завжди, хотів усім допомогти. Він для нас найкращий, і не тільки для нас. Пам’ятаємо та будемо пам'ятати завжди. Він завжди казав "Все буде добре". Так і живемо з його словами і віримо, що так і буде» - вічно любляча дружина Тетяна.
