У міжнародний день волонтера, який відзначається 5 грудня ми продовжуємо нашу рубрику про волонтерів, які допомагають тим, хто цього потребує, а також часто організовують нас навколо якоїсь доброї справи чи спільної мети. Це може бути допомога людям, тваринам, військовим і т.д. В нашій громаді працює чимало волонтерів, але певно найбільше всі знають тих, хто зараз допомагає ЗСУ. Саме вони гуртують тих, хто в тилу, разом наближати Перемогу.
Наша позаштатна кореспондентка Дар'я Берт поспілкувалася з військовим волонтером Анатолієм Колосом і дізналася що найважче і найлегше для цього у його справі, хто найчастіше допомагає закривати військові запити і чого найбільше потребують наші воїни ЗСУ.
Анатолій Колос народився й проживає в місті Бар. Йому тридцять три роки, десять з яких він волонтерить та допомагає ЗСУ. Для цього він створив свій благодійний фонд «Добро Бар», який займається передачею військовим автівок, дронів, супутникових терміналів "Starlink", засобів зв'язку та живлення. За роки війни «Добро Бар» отримав чимало схвальних відгуків від військових та міністерств. За весь час війни Анатолій об'їздив чи не увесь Донбас.
Що найважче у роботі волонтера
Найважче у волонтерській роботі для Анатолія – моральний аспект, адже люди все менше і менше хочуть донатити:
«Фізичну важкість не можна порівнювати з тим, що виконують військові. Але дуже важко достукатись до людей, щоб вони зрозуміли, що нам потрібна допомога все необхідне зібрати і доставити. Найлегше, це, мабуть, приємні емоції від того, що ти допомагаєш і чуєш подяки військових».
Але волонтерство – це не лише збір продуктів, коштів, необхідної техніки чи амуніції – це і небезпека. Адже Анатолій сам доставляє волонтерський вантаж. Звісно, не на передову, але іноді досить близько до лінії фронту. Розповідає, що найстрашніше було в Києві в 2022 році. Саме тоді він перебував найближче до лінії фронту - всього два кілометри відділяли його від справжнього пекла:
«Звісно, чим ближче, тим страшніше і більший ризик. Одна невдала мить і можна не повернутися додому» - зізнається волонтер.
Анатолій Колос під час своїх поїздок іноді спілкується не лише з військовими, а й з місцевими жителями прифронтових районів. Знаковим є те, що вони не втрачають надію незважаючи ні на що. Найбільше його вразила історія жінки, в якої війна забрала все: дітей, чоловіка, але не забрала любові до України.
Хто найбільше допомагає волонтеру
Зазвичай військовим допомагають пересічні громадяни, переважно, пенсіонери, які на благодійність готові віддати останню копійку. Саме ці люди розуміють, що десь там, далеко гинуть чиїсь діти та внуки. Звичайно, підприємства й самі підприємці теж допомагають, але це буває рідше:
«Приємно, що підключаються громади та освітні заклади, зокрема, школи. Діти виготовляють окопі свічки, передають смаколики… Це допомагає нашим хлопцям триматися».
Волонтер закликає не припиняти донати та збори необхідного, адже війна триває. Військовим дуже потрібна наша! Найбільше вони потребують обладнання й транспорту, адже все з часом ламається, іноді – обстрілюється. І ми, ті, хто в теплі та в відносній безпеці завдячуємо цим тільки ЗСУ. Вони, незважаючи ні на що, стоять на захисті країни та кожного з нас в часто жахливих умовах, щосекунди ризикуючи своїм життям. Тож ми маємо їм допомагати перемогти ворога, вигнати його з нашої землі.
