Час летить, а біль не вщухає. 28 червня 2024 року, минає річниця з дня загибелі Героя, одного з найкращих Синів України, мужнього Воїна, нашого земляка Богдана Кочнєвського. Про його життя пише Барська міська рада.
Богдан Юрійович Кочнєвський народився 2 лютого 2001 року в с. Бригидівка. Навчався в школі сусіднього села Дашківці, після закінчення 9 класу вступив до Говорського професійного аграрного ліцею на спеціальність «водій-механік, автослюсар».
«Моє перше дитя, мій синок був дуже бажаним дитям, тому що в мене були проблеми зі здоров'ям. То й ім'я йому дала Богдан, як Богом даний. Через 2 р.4 міс. з’явився синок Діма. Вони росли зі своїми пригодами, як хлопчики. По різному було, але один без одного вони не могли. Богдан любив рибалку, захоплювався мотоциклами, машинами. З батьком моїх дітей ми розлучились. Він не брав участі у їхньому вихованні, але, дякувати Богу, мені допомагали моя мама і тітка. Завдяки їм, я змогла поїхати на роботу в столицю, щоб мої діти мали все необхідне», - ділиться матір Богдана Тетяна Павлівна, - «Коли ж хлопці мої закінчили школу та ліцей, я їх по черзі забрала до себе. Вони жили та працювали біля мене».
За характером Богдан був добрим та щирим. Світла, добра людина, з відкритим серцем і незламною вірою в життя. А ще принциповий та відповідальний, справедливий та людяний. Усім радий був допомогти.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Богдан і Дмитро були вдома. Богдан був налаштований йти до ТЦК, Дмитро збирався за ним.
Мама якраз була у Києві: «25 лютого я виїхала з Києва. Коли приїхала додому, спочатку наче вмовила, щоб нікуди не рвались, адже ще дуже молоді. Але потім Богдан наголосив, що не ховався і ховатись не буде. Пройшло кілька місяців, визвали його до ТЦК. Звідти повернувся зі звісткою, що підписав контракт. Звісно ж, як мати, я ще надіялась, що можна щось змінити, але син і слухати не хотів, довелось змиритись. А далі кожний день відчуття, як на пороховій бочці. Кожний день, як кінець світу», - розповідає Тетяна Павлівна.
Богдан потрапив на навчання спочатку у Десну, потім літав у Велику Британію. Після навчання відпустили на 10 днів додому. Це були останні дні перебування Богдана вдома.
Повернувшись в частину, брав участь в бойових діях у найгарячіших точках: Бахмуті, Соледарі та ін. Рідним Богдан правди про своє місце перебування не розповідав. У нього завжди була одна відповідь: «У мене все добре».
Через деякий час Богдан подзвонив до матері зі словами: «Мамо, я тепер остаточно зрозумів, за кого я буду воювати. Тут дітки маленькі, мені їх так шкода. Їх усіх потрібно захистити».
«Коли мала бути ротація, Богдан прибув у Черкаси. І на той момент ми з сином домовились, що я приїду до нього. Через пару днів у Богдана якраз був день народження. Він ще змалку дуже любив одержувати подарунки. І навіть не важливо що, важливо від кого. І сам любив їх дарувати. Поїхали разом з Дімою та його дівчиною Настею. Коли приїхали в Черкаси і Богдан побачив нас усіх, то у нього були найщасливіші очі, які я могла тільки бачити. Гарно провели час, але треба було повертатись. Потім, через затримки у робочому процесі, я поїхала до сина ще на 5 днів. З Черкас їх відправили на Запоріжжя. До речі, Богдан мав звання «старший солдат» яке отримав ще під час на навчання. Якось перед боєм він подзвонив мені і сказав: «Якщо що, то будете мене колись згадувати, що був такий старший солдат Богдан Кочнєвський».
Так сталось, що їх зустріч в Черкасах була останньою.
У червні 2023 року рідним Богдана повідомили, що їх найрідніша людина зникла безвісти.
Невідомість. Що може бути страшніше за невідомість, тривожне очікування, за довгі ночі в надіях і сподіваннях. Коли ти нібито живеш, повинен жити, робити повсякденні справи, спілкуватися з людьми, а в тобі живе те страшне пекуче чекання: живий? не живий? І запити, сотні запитів по різним інстанціям. 5 місяців пошуків, але, як виявилось, сталося непоправне.
28 червня 2023 року навідник екіпажу танкового взводу танкової роти з позивним «Павук», старший солдат Богдан Кочнєвський загинув під час ведення бойових дій в н.п. Пятихатка Запорізької обл.
Дуже боляче усвідомлювати, що життя нашого Захисника так рано обірвалось.
Доземний уклін Богдану за його вірність, честь, мужність та силу. Вдячність – за його хоробрість у боротьбі з окупантом, за силу духу та рішучість – захищати свою країну.
Щирі співчуття родині загиблого Героя.
Вічна пам'ять та слава Герою!
